Перейти до основного вмісту

Пил Місяця стукає в наші серця

Пил, але не під ногами

Здається, людство змарнувало останні 50 років, і ось чому!

Нам пощастило. Ми живемо на дні гравітаційного колодязя не настільки глибокого, щоб людство взагалі було не в змозі досягнути орбіти своєї планети. Але нам не пощастило тому, що цей колодязь таки досить глибокий, і кожен грам вантажу, скажімо, до Марсу, нам треба спочатку розігнати до 7,9 км/с, а потім вже додавати енергії до другої космічної. Кожен грам — пального, повітря, продовольства, обладнання. До того ж, потрібно здолати опір земної атмосфери.

Тобто для колонізації Марсу та польотів за межі земної сфери тяжіння людству потрібно, перш за все, розробити ефективний спосіб виведення на земну орбіту. Сучасні хімічні РН не лише дорогі та складні — у них є фундаментальне обмеження ефективності. І це обмеження також заважає людству на його шляху до інших планет, включно з Марсом.

Але чи потрібно все тягнути з Землі? Чи обов’язково нам розганяти пальне, конструкцію космічного корабля, повітря, воду до 7,9 км/с? А давайте поглянемо на Місяць. Перша космічна швидкість для нашого супутнику всього-на-всього 1,7 км/с. На Місяці немає атмосфери, тобто там, за великим рахунком, не потрібні ракети для виведення на орбіту — пам’ятаєте Хайнлайна? Усе можна запускати електромагнітними катапультами, енергію для яких також отримати досить просто — за допомогою сонячних батарей.

Уявіть собі, що ми збираємо марсіанський експедиційний корабель на орбіті Місяця. Основні вузли, такі як ядерна рушійна установка, система життєзабезпечення, керування, герметичні відсіки екіпажу та інше, звичайно, прийдеться будувати на Землі. Але великі баки пального, ферми конструкції, повітря, воду, саме пальне (швидше за все водень) було би зручно виробляти на Місяці і дешево виводити на орбіту складання корабля.

Зараз романтики зібралися на Марс, але якщо добре задуматися — саме Місяць є ключем до Сонячної системи, не Марс. На Марсі більша гравітація, менше сонячної енергії, не потрібна нікому атмосфера. Він далеко від Землі, далеко від Сонця, технологій терраформування немає, і як база для подальших польотів Марс не набагато кращий за Землю — перша космічна швидкість для нього 3,5 км/с. Місяць же може бути нашою космічною корабельнею за умови, що на ньому можливо отримувати алюміній, залізо та інші метали. І вже надзвичайно круто було би мати там воду, яка би дала кисень для дихання і водень для ЯРД.

От тільки питань про Місяць у нас зараз більше, ніж відповідей. Людство торкнулося Місяця 50 років тому і потім пішло з нього в середині 70-х. Ми тільки трошки пошкрябали наш супутник. І ми знаємо, що на його поверхні є алюміній у вигляді оксиду, а значить є кисень. Є титан, залізо. І це все, що ми знаємо точно. Чи є там сировинна база для будівництва самої місячної станції та виробничих потужностей? Який склад тих місць, яких не ми не торкалися? Що є в надрах Місяця, і чи є там більш придатні для отримання металів мінерали? Чи дійсно на полюсі Місяця є лід? Питання, які потребують відповідей. Які, у свою чергу, допоможуть прийняти рішення куди рухатися далі.

Але ми просиділи ці 50 років, милуючись нічним світилом, а не досліджуючи його надра. І сріблясті ракети з ілюстрацій фантастичних 50-х років нам не допоможуть. Місячні катапульти з тих самих книг будуть нашим ключем до Сонячної системи і Всесвіту. Саме Місяць може стати нашою космічною гаванню і форпостом людства у Всесвіті. Ми просто ще не знаємо, як багато ми можемо на ньому отримати. Схоже, настала пора про це дізнатися.

Рубрика "Гринлайт" наполняется материалами внештатных авторов. Редакция может не разделять мнение автора.
''отсканируй
и помоги редакции