Чому приїздив Ердоган? Погляд енергетика

Минулого тижня відбувся знаковий візит Президента Турецької Республіки Реджепа Ердогана до України, під час якого були озвучені такі бажані та справедливі заяви, щодо територіальної приналежності Криму.

• Економічний інтерес
• Питання безпеки

Що стоїть за такою публічною активністю? Економічний інтерес чи відчуття небезпеки? Вочевидь і перше і друге. Спробую обґрунтувати чому.

Економічний інтерес

Туреччина вже десять років активно працює над розвитком власної газотранспортної інфраструктури, бажаючи стати енергетичними воротами ресурсів до Європи. На сьогоднішній день Туреччина має трубопровідні підключення з країнами балканського регіону, розвинуту мережу терміналів для прийому скрапленого газу та отримує газ із 9 країн: Росії, Азербайджану, Алжиру, Катару, Ірану, США, Франції, Норвегії, Єгипту.

Судячи з такої міжнародної активності, розбудова турецького газового хабу просувається доволі успішно, але, з негативними наслідками для України. Після введення у січні 2020 року в експлуатацію «Турецького потоку», зменшилось річне завантаження української газотранспортної системи на 15 млрд.куб.м, відтак наша держава втратить річний прибуток від транспортування газу більше $300 млн. На цьому фоні дуже прикро, що досвід НАК «Нафтогаз України» в частині протистояння проекту «Північний потік-2» не був поширений на вже реалізований російський газогін «Турецький потік».

Водночас, для Туреччини у зв’язку із введенням нових інфраструктурних проектів та розбудовою газового хабу важливо вирішити головну задачу, -– це наповнення газом та отримання прибутку за ринковими тарифами. Для досягнення такої цілі мають бути відкриті нові ринки збуту, і український ринок розглядається як один з таких. Адже за підсумками минулого року, загальне споживання блакитного палива в Україні складало до 26,4 млрд.куб.м, з яких лише 78% покривається за рахунок вітчизняного видобутку. Враховуючи необхідність не лише в покритті дефіциту газу для споживання, а й накопиченні в газосховищах для опалювального сезону, український ринок достатньо цікавий для імпортерів. Але імпорт енергоресурсів для економіки держави, яка перебуває у стані війни, не йде на користь, адже відбувається виведення коштів за кордон.

У поточних реаліях Україні потрібно зробити три речі. Перше – впровадити енергоефективні заходи та забезпечити поставку природного газу за справедливою ціною з кількох маршрутів, зокрема із Азербайджану через Туреччину. Друге – нарешті реалізувати програму по нарощуванню вітчизняного видобутку для повного покриття потреб українських споживачів. Третє – створити власний газовий хаб, для впливу на цінову кон’юнктуру європейського та середземноморського газового ринків.

Питання безпеки

Туреччина розвиває свій газовий ринок не лише з акцентом на інфраструктуру, а і на перспективні поклади ресурсів. Одні з таких – це газогідрати. Один його кубометр містить 150 кубометрів природного газу. Така особливість робить газові гідрати джерелом енергії майбутнього.

Знаючи це співвідношення, Туреччина вже сьогодні працює над освоєнням газогідратних родовищ на шельфі Середземного моря. Достатня кількість таких покладів є також в територіальних водах України і найбільш перспективна площа знаходиться в 20 км на південь від Ялти.

Тому, деокупація Криму, в якому українська влада розбудувала розвинуту газотранспортну інфраструктуру орієнтовану на видобуток палива з шельфу Чорного моря містить глобальний безпековий інтерес для Президента Ердогана.

Для турецької влади є очевидним, що після подій 2014 року був суттєво порушений баланс сил в чорноморському регіоні, і на сьогоднішній день поза пресою відбувається нарощування російської присутності не лише у військовій площині, а й економічній.

Розуміючи це, Туреччина послідовно зменшувала обсяги споживання російського газу. Як результат, у 2019 році поставки російського газу на турецький ринок впали на 40%, що дозволило Туреччині вперше за тринадцять років вийти із переліку найбільших споживачів ВАТ«Газпром». Російський газ був замінений азербайджанським і поставками блакитного палива через LNG-термінал.

Після цього, Росія розпочала будівництво двох LNG-терміналів у Чорному морі та активно лобіює поширення екологічної зони регулювання викидів торгового флоту, що спонукатиме їх використовувати в якості палива низькосірчисту нафту і зріджений газ.

Тому метою цих проектів є не лише поставки блакитного палива по Дунаю, в країни балканського регіону та конкурування за турецький ринок.

Росія через ВАТ «Газпром» планує поширити практику використання зрідженого природного газу в морському флоті та наземному транспорті, що автоматично створить новий інструмент впливу на економіку країн чорноморського регіону.