Поза політикою: Настільні ігри

Примітка редактора. Здається, ми інколи забуваємо, що не тільки політикою заповнене наше життя. Сьогодні в Києві буде спекотно, а до того можете почитати цікавий грінлайт про настільні ігри. А вечір принесе трошки іншу настільну гру в центр столиці, і називатиметься вона «чергові хованки президента».

Що подумаєте, якщо я запитаю у вас, чи граєте в настільні ігри?

Не претендую на звання екстрасенса, проте у свідомості переважної більшості наших співгромадян настільні ігри — це щось дитяче, абсолютно не варте уваги дорослих дядьків і тіток.

Проте наразі настільні ігри — найпопулярніший вид дозвілля у світі. Просто кілька фактів: на Kickstarter (це така популярна американська платформа спільнокошту) настільні ігри серед лідерів за зібраними сумами.

В Ессені (Німеччина) щороку проходить міжнародна виставка Internationale Spieltage, або просто Spiel. Цій виставці років більше, ніж мені, а мені вже за тридцять. 2018 року виставку в Ессені відвідало 190 тисяч людей (і це зовсім не діти) і на ній було представлено 1400 нових настільних ігор. Наразі Spiel’18 — рекордсмен із кількості новинок, проте останні десятиліття там щороку представляють понад 1000 новинок. 

Тільки подумайте, щороку у світі з’являється 1000 нових цікавих настільних ігор. Проекти цих ігор на Kickstarter збирають мільйони американських доларів на фінансування, а в Україні вважають, що це якась дурня.

Однак культура настільних ігор почала розвиватися. Ми ще дуже далеко від європейських країн і навіть сусідньої Польщі, де настíлки є в багатьох кав’ярень і їх можна взяти в бібліотеці, а всі новинки одразу виходять польською. Проте певні зсуви є. В усіх куточках України відкриваються клуби настільних ігор, проводяться всеукраїнські турніри, переможці яких їдуть на чемпіонати світу. І я зараз не про всілякі там вархамери розказую, а про звичайні настíлки на кшталт «Саботера» чи «Викрутайса». Думаю, більшість із вас не знають, що воно таке, але щоб не роздувати розповідь, я не буду переповідати вам правила кожної із зазначених ігор. Просто знайте, ці ігри доволі прості. Правила можна розказати за кілька хвилин, а сам процес не потребує особливих навичок і тренувань.

Тож про що я? Настільні ігри стають дедалі популярнішими, все більше людей найрізноманітнішого віку починають цікавитися цим дозвіллям. На тлі міжнародного буму це не дивно. Але є й інший бік цього процесу. Попит породжує пропозицію. І практично всю пропозицію до 2014 року перекривали російські видавництва. Так, навіть у РФ це дозвілля більш розвинене, ніж у нас. Насправді нічого дивного. Українці читали російські книжки, дивилися російське телебачення, сиділи в російських соцмережах, то чому в настíлках мало бути якось інакше? Однак тут трапилася війна.

2016 року я робив допис для блогу «Теорія гри» про всі настíлки, що з’явилися солов’їною протягом року. Тоді до переліку увійшло лише 9 ігор. Це все разом: ігри українських авторів, доповнення та локалізації. 2018-го такий самий допис налічував уже 28 ігор, доповнень та локалізацій. Утричі більше.

Крім того, зараз добігає кінця конкурс «Заграва 2019». Активісти і блогери (в тематиці настільних ігор, звісно ж) вирішили об’єднатися та влаштувати премію найкращій грі року, що була видана або локалізована в Україні й українською мовою. Також можу сказати, що найпрестижніша премія для настільних ігор Spiel des Jahres («Гра року» в Німеччині) починалася так само. Тільки тоді були не блогери, а журналісти, що освітлювали тематику настілок. Наразі сам факт існування такого конкурсу в Україні вже надихає. Адже це означає, що щороку вже видається достатньо настілок, щоб таке проводити.

Але є багато «Але». Російські видавці нікуди не ділися з українського ринку. Ба більше, вони мають достатньо ресурсів, щоб викуповувати ліцензії на локалізації світових хітів і робити це швидше за українців. Переважна більшість ігор, які зараз продають в Україні — це російські локалізації. І, звісно ж, російською мовою. Я точно знаю, що всім нашим видавцям доводиться докладати неабияких зусиль, аби довести правовласникам, що Україні потрібна локалізація українською, і що не треба продавати права на локалізацію росіянам. Не завжди виходить. Наприклад, світовий хіт «Колонізатори» не скоро побачить світ українською. Права на розповсюдження по всій території країн колишньої СНД викупили росіяни. А європейці й американці дотримуються умов контракту. Тож нам доведеться чекати завершення дії угоди та якось вмовити, щоб цей договір не продовжили. І це не поодинокі випадки.

Проте є й хороші новини. Кропітка робота всіх наших видавців дає певні результати. Зараз росіянам дедалі частіше відмовляють у праві локалізувати ігри для України. Завдяки цьому ми маємо чудові локалізації дійсно крутих настілочок, таких як «Доміношне Королівство», «Країна снів», «Кодові імена» та купу інших.

Та й недобросовісна робота росіян робить своє. Приміром, видавництво «Hobby World» спіймали на тому, що воно продає більше ігор, ніж зазначає в документах. А отже, воно суттєво не доплачує роялті. Тому є велика ймовірність, що цей російський видавець утратить левову частку своїх локалізацій (контракти просто не будуть пролонговані).

Також хочу вам розповісти про кілька українських локалізацій, які змогли. Чудова гра «Геометрія Уяви», що в оригіналі називається «Imagine», з’явилася на поличках українських магазинів на півроку пізніше за російську локалізацію цієї ж гри. Так, майже шість місяців росіяни продавали нам цю гру і робили б це і далі. Проте чи то локалізація виявилася дуже вдалою, чи попит на російське тоді досяг дна, а може, й усе одразу. Але у будь-якому разі з виходом української версії російська дуже швидко зникла з продажу. Її просто перестали купувати. Такий самий фінт змогли повторити «Швидерця» (українська локалізація гри «SpeedCups»).

Проте, на жаль, таке трапляється не завжди. І зараз поруч із «Манчкіном» українською, лежить «Манчкін» російською. Українська локалізація «Цитаделей» із 2012 року змагається з російською локалізацією цієї ж гри. І нічого із цим не поробиш. Це ринок. Російське продовжують купувати навіть тоді, коли є якісніші та дешевші українські версії.

Я не жартую. Українську версію «Цитаделей» друкують на тому ж заводі, на тому ж папері, тими ж фарбами, що і версію для США, Німеччини чи Франції. Якість неперевершена. Переклад чудовий. Російську випускають десь у РФ на значно гіршому папері із жахливою якістю друку. Із зерном, смужками та блідою фарбою. Українська версія коштує майже на 100 грн дешевше. При цьому російська версія все одно користується попитом.

Ще є гра «Детектив-клуб» від українського автора, що зараз у топі всіх настільних чартів цивілізованого світу. Вона надзвичайно популярна у Сполучених Штатах, Німеччині, Франції, Італії. Про неї розповідають найпопулярніші англомовні блогери, весь світ від неї в захваті. А ви чули про цю гру раніше? Отож-бо.

Отже, зроблю невеличкий висновок. За останні роки в Україні з’явилося дуже багато настільних ігор. Набагато більше, ніж можна було очікувати. Проте цього все ще дуже мало і ми відстаємо від решти світу на десятиліття. І навіть тут «мишебраття» вхопилися в нас мертвою хваткою і зовсім не бажають відпускати. За час війни на Сході російські видавництва втратили свої позиції. Дехто закрив усі свої офіси та магазини й вийшов з України. І це не може не тішити. Однак останні місяці знову з’являються оголошення про відкриття нових клубів та магазинів під назвами російських видавництв. Вони організовують урочисті відкриття і запрошують на роботу. І треба бути сліпим, щоб не розуміти, чому це відбувається. Нічого не існує поза політикою і навіть повністю аполітичні настільні ігри тільки видаються такими. А насправді за завісою красивих артів на картах та кидання кубиків триває жорстока боротьба за Україну. Як усередині держави, так і на міжнародному рівні.