Перейти до основного вмісту

Практично наодинці: як Польща протистояла великому більшовицькому наступу

Про Пілсудського й не тільки

Не було б 1989 року, якби раніше не було 1920 року. Обидва заслуговують на назву «annus mirabilis».

Перша світова війна закінчилася для Західної Європи в листопаді 1918 року. Залишилася велика рана і питання: заради чого була ця страшна бійня? У польській перспективі той самий час виглядає дещо інакше.

1914 року Польщі не було на мапі. У Першій світовій війні зіткнулися три великі держави, які 120 років тому ліквідували політичне існування Польщі: імперська Росія, Пруссія та Австрія. Перша світова війна скривдила жителів польських земель, розділених між цими трьома імперіями, не менше, ніж французів чи бельгійців. Майже 2 мільйони польських солдатів було включено до трьох армій загарбників. Вони були змушені стріляти один в одного. Приблизно 500 тисяч із них загинули. Крім того, майже 400 тисяч мирних жителів загинули чи вмерли на польських землях унаслідок воєнних дій та окупаційної політики. Але політичний баланс цього жахливого досвіду був позитивним: Польща повернула собі незалежність.

З великою самовідданістю навіть під час війни суверенності домагалися політики та учасники добровільних формувань, які хотіли задокументувати прагнення поляків до незалежності. Юзеф Пілсудський, організатор Польських легіонів, які спочатку воювали поряд з Австрією проти їхнього головного ворога — Росії, став символом цього збройного виступу. А завдяки Роману Дмовському, організатору польської дипломатії, та його західним союзникам і видатному піаністу Ігнацію Падеревському питання незалежності Польщі стало одним з умов миру після перемоги над Німеччиною. Вони також займалися створенням польської добровольчої армії під командуванням генерала Юзефа Галлера поряд із французькою армією.

Франція допомагає відновити Польщу

І сталося: спочатку Росія програла війну з Німеччиною та Австрією, потім Німеччина та Австрія зазнали поразки від французько-британського союзу, підтриманого Америкою. Польща відновила незалежність у листопаді 1918 року.

Під керівництвом Пілсудського, який зайняв посаду очільника держави, Польща негайно створила державний апарат, установила демократичну виборчу систему (з повними виборчими правами для всіх жінок — уже в листопаді 1918-го, на 26 років раніше, ніж у Франції!), а передусім створила те, що виявилося найпотрібнішим у найближчі місяці, тобто власну армію. Франція надавала велику допомогу в цій відбудові: дозволила армії Галлера повернутися на батьківщину, продала військову техніку, необхідну для оснащення польської армії, направила понад 400 своїх офіцерів до Польщі, створивши у Варшаві Французьку військову місію під командуванням генерала Поля Анрі. Серед французьких офіцерів у Польщі був і молодий капітан Шарль де Голль, який навчав польських колег на курсах у Кутні та Рембертові.

Парижу був потрібен союзник, який стримував би зі сходу Німеччину — переможену, але таку, що не змирилася з поразкою та Версальським договором. Колишній союзник Франції Росія була охоплена революцією. Більшовицький уряд покинув антинімецьку коаліцію, підписавши у Бресті у березні 1918 року Мирний договір із Другим рейхом. Коли Німеччина програла війну на Західному фронті, у Росії, захопленій більшовиками, розпочалася громадянська війна. У цій ситуації Польща стала, як її називали французькі штабні офіцери, «союзником за замiсництвом».

Плани Леніна щодо завоювання Європи

Ленін та його товариші з Політбюро (Троцький, Сталін і Каменєв) вирішили у жовтні 1918 року спробувати військовим шляхом завоювати Центральну Європу та прорватися до Німеччини. Вони хотіли поширити комуністичну революцію й отримати для неї вирішальну перевагу на європейському континенті. На їхньому шляху стояла відроджена Польща. Тоді Сталін назвав її «тонкою перегородкою», яку залізний кулак Червоної армії легко проб’є, щоб протягнути руку допомоги німецькому пролетаріату... Восени 1918 року для цього завдання був створений Західний фронт Червоної армії. Він займав землі, покинуті німецькою армією. На територіях України, Литви та Білорусі більшовики негайно формували комуністичні уряди. У Москві був створений також радянський уряд для Польщі, однак він не дійшов до Варшави, бо Військо Польське зупинило Червону армію в цьому марші на захід. Це призвело до того, що із середини лютого 1919 року розпочалася регулярна радянсько-польська війна.

Наступ радянських військ на захід послабився у наступні місяці, оскільки Червона армія повинна була зосередити свої зусилля на громадянській війні проти «білих» росіян. Тоді Пілсудський здійснив великий план створення федерації за участю Польщі, Литви та України. Федерація мала перешкодити імперським намірам Москви. На жаль, здобути прихильність литовців не вдалося. Була також спроба укласти союз з Україною, яка боролася за незалежність під керівництвом Симона Петлюри.

Революція після «трупа білої Польщі»

На порозі 1920 року, коли більшовики практично виграли громадянську війну, Пілсудський знав, що Ленін повернеться до ідеї маршу на захід. Дійсно, штаб Червоної армії в січні 1920 року розробив план такого великого наступу, який мав розбити Польщу. У березні почали збирати сили для цієї атаки, запланованої на травень. Наступ мав здійснити Західний фронт під командуванням Михайла Тухачевського.

Пілсудський випередив цю атаку, спрямувавши польський наступ на Київ. У союзі з Петлюрою він мав допомогти відновити незалежну Україну. Військо Польське у травні увійшло до столиці України та передало її українському уряду. Плани Пілсудського були зірвані потужним наступом радянського Західного фронту, який через Білорусь вирушив на Польщу, а також блискавичним наступом кавалерійської армії Семена Будьонного на півдні.

У червні розпочався стрімкий відступ Війська Польського під ударами набагато потужнішої Червоної армії. Прохання польського уряду про допомогу, спрямоване до західних держав, ворожо сприйняв прем’єр-міністр Великої Британії Девід Ллойд Джордж, який хотів якнайшвидше досягти домовленості з Радянською Росією та був готовий пожертвувати Польщею заради цієї мети (такий був зміст так званої ноти Керзона, продиктованої ним 11 липня). Прем’єр-міністр Франції Александр Міллеран, екс-соціаліст і друг Пілсудського з минулих років, хотів допомогти Польщі, але без Великої Британії він не міг нічого вдіяти, окрім як відправити до Варшави групу нових військових фахівців на чолі з генералом Максимом Вейгандом. Польщі довелося протистояти великому більшовицькому наступу практично наодинці. Ленін не хотів угоди з Великою Британією. Він прагнув привести революцію до Берліна — через «труп білої Польщі», як було проголошено у наказі Західному фронту. Був підготовлений другий радянський уряд для Польщі — вже під фактичним керівництвом Фелікса Дзержинського. З України йшов Південно-Західний фронт, який політично контролював сам Йосип Сталін. Обмінюючись депешами з Леніним наприкінці липня, він виклав подальші цілі наступу Червоної армії після знищення Польщі: радянізація Чехословаччини, Угорщини, Австрії, Румунії — аж до розпалення революції в Італії.

«Це повна перемога»

Але радянські війська були зупинені. План великого контрнаступу, розроблений під наглядом Пілсудського, виявився дієвим. 15 серпня потужне угрупування Війська Польського перерізало натягнуті на околицях Варшави лінії зв’язку Західного фронту. Червона Армія зазнала гігантської поразки. Капітан де Голль, який у той час разом із поляками боровся проти більшовицької навали на Європу, писав у своєму щоденнику: «Ворог, повністю здивований тим, що на своєму лівому фланзі бачить поляків, про яких він думав, що вони у стані занепаду, ніде не чинить серйозного опору, біжить у безладі на всі боки або здається цілими частинами (...). Так, це повна перемога».

Де Голль особисто знав командувача радянського Західного фронту, який зазнав цієї страшної поразки. Mихайло Тухачевський під час Першої світової війни був російським військовополоненим і сидів у німецькому таборі в одній камері з де Голлем, який теж потрапив до неволі, та навіть навчився у нього французької мови. Mріяв про те, щоб дійти, врешті-решт, дo «червоного» Парижа. Однак не дійшов навіть до Берліна. Aні Сталін — до Праги, Відня та Риму. У великій битві під Варшавою Польща врятувала значну частину Європи від радянізації та зберегла також Версальську систему — нa 19 років. Тільки співпраця комуністичного тоталітаризму у Росії з новою тоталітарною системою, яку буде створено у Німеччині, дасть можливість Сталіну та Гітлеру знищити мир у Європі. Проте двох десятиліть незалежності Польща, Литва, Латвія, Eстонія, Чехословаччина та інші країни цього регіону нe забули. Пам’ятатимуть про це до досягнення результату.

Не було б 1989 року, якби раніше не було 1920 року. Обидва заслуговують на назву «annus mirabilis».

Текст публікують одночасно в польському щомісячнику «Все, що найважливіше» у проекті, здійсненому спільно з Інститутом національної пам’яті.

Рубрика "Гринлайт" наполняется материалами внештатных авторов. Редакция может не разделять мнение автора.

1939 рік надсилає листівочку

У самурая нет цели, есть только путь. Мы боремся за объективную информацию.
Поддержите? Кнопки под статьей.