Проблеми енергобезпеки України

Короткий опис нашого становища і стратегія подальшого розвитку

Століття тому питання енергобезпеки стосувалося виключно нафти: йшлося про логістику постачань, запасні джерела і т.ін. У сучасному світі енергетична стратегія охоплює не тільки нафту, а й електроенергію. Українська енергосистема сьогодні — це 4 атомні, 7 гідро- та 14 теплоелектростанцій, а також дрібні ВЕС і СЕС.

Усі пам'ятають фразу «даві єво!» з відео тарану українського корабля. Риторика «мочіть хохлов», здавалося б, існує споконвіків. Одним з улюблених методів тиску з боку «братського народу» було «перекрити хохлам газ», який вони «крали». Це обернулося газовими війнами, що тривали з початку 1990-х. Перший такий конфлікт виник у лютому 1993 року, коли «брати» з-за порєбріка відмовилися постачати газ до України. Взимку. Класика.

Напередодні президентських та парламентських виборів і підготовки до російського втручання в них пропонуємо загально окреслити проблеми галузі, у якій РФ вдало орудувала роками.

Енергобезпека — це здатність країни цілковито забезпечувати кінцевих споживачів (населені пункти, виробництва, армію) електроенергією у кризових ситуаціях: дестабілізація економіки, надзвичайні ситуації, війна. Десять років тому НАТО узгодила свою першу доповідь щодо енергобезпеки країн-учасниць. У ній переважно йшлося про енергобезпеку з точки зору військових підприємств, але акцент було зроблено і на Росії, яка вміло використовує недоліки енергобезпеки країн Європи. До речі, у жовтні 2017 року НАТО у Києві провела масштабні навчання щодо захисту наших енергомереж від кібератак.

Переглянувши мапу ГТС, повернемося до нафти — улюбленого «смаколика» наших північних «братів» і пенсіонерів, що ностальгують. Ми справді небезпечно залежні від імпорту. За звітом Державної фіскальної служби 2016 року, було імпортовано 7,4 млн тонн нафтопродуктів загальною вартістю 3,267 млрд доларів: 80,3% — з Білорусі, 11,3% — з Литви, 3,9% — з Польщі, 1,6% — з Росії, 1,4% — з Румунії та 1,6% — з інших країн, у тому числі Угорщини та Греції. 2009 року ми заплатили РФ майже 600 млн доларів, а 2012 року ця цифра сягнула 1,6 млрд доларів.

Незважаючи на це, Україна має великий потенціал власного видобутку нафти — за даними Держстату, наші запаси становлять приблизно 103 млн тонн, без урахування окупованих територій. Із них ми видобуваємо майже 2 млн. Подивитися динаміку видобутку можна тут. Утім, наші запаси використовуються вкрай неефективно. Більшість виробничих потужностей зношені, а запаси вичерпані. Технології видобутку давно не відповідають міжнародним стандартам і вкрай застарілі. Крім того, видобуток нафти непривабливий для інвесторів галузі, оскільки в ній великий рівень корупції та низький рівень модернізації.

Практика європейського енергетичного співтовариства рекомендує країнам формувати стратегічний мінімальний запас нафтопродуктів. Директива 2009/119/EC допоможе Україні до 2022 року накопичити нафти, бензину та дизелю, аби покрити три місяці імпорту.

Окрім резервів, ми маємо значний потенціал транзиту нафти до Європи. Розуміючи це, Росія намагається розвивати власні магістральні нафтопроводи, тому обсяги транспортування нафти через Україну за останні 7 років зменшилися вдвічі.

Ми нераціонально використовуємо наші ресурси та зазнаємо великих утрат під час транспортування — це факт. Існують глобальні та локальні причини цього явища. До локальних належать реальні потреби енергоємних підприємств, таких як металургія чи виробництво. Низькоякісне обладнання в комбінуванні із застарілими системами передачі електроенергії призводить до великих утрат. Глобальний чинник нашої збідованої енергоефективності — низька культура ощадного споживання серед населення, шахрайство у системах обліку енергоресурсів та корупція.

Втрати енергії зумовлені високим рівнем моральної та фізичної зношеності інфраструктури і виробничих фондів. Наприклад, система електричних мереж, загальна протяжність яких — понад 900 тис. км, зношена в середньому на 60 % і потребує інвестицій обсягом 40 млрд доларів, майже 400 млн квадратних метрів житла потребують капремонтів, зношеність багатьох об'єктів теплової енергогенерації становить 40–70 %.

Інститут суспільно-економічних досліджень

У ЄС зазначають чотири елементи розвитку енергобезпеки: метрика, ринок, імпорт та альтернативні джерела. До метрики відносять ефективну систему лічильників, що дасть змогу споживачам ефективніше використовувати енергоресурси. Ринок тісно пов'язаний з імпортом — децентралізація та посилення міжнародних енерговідносин (у випадку ЄС це Норвегія та США).

Зміцнити енергоефективність України можливо тільки завдяки комплексному рішенню. Від держсектору потребується механізм дослідження і контролю рівня енергобезпеки країни. Також треба економічно стимулювати видобуток і транспортування енергоресурсів. Наявні потужності, безперечно, морально та фізично застарілі, але все одно потребують інвестицій: добудови енергоблоків на АЕС, модернізації газотранспортної системи та ін. За досвідом європейських країн можна побачити, що найкраще такі рішення впроваджуються завдяки нормативно-правовій базі та вдосконаленню законодавства. Ефективний розподіл зон обов'язків та відповідальності між органами влади — важлива складова успіху. Результатом цього має стати надійність джерел постачання енергоресурсів, посилення ролі України на міжнародному енергоринку та розвиток енергетичних відносин з іншими державами.

Здавалося б, питання енергобезпеки можливо розв’язати завдяки альтернативним джерелам енергії — максимально швидко й ефективно імплементувати їх та працювати над стратегією автономної енергосистеми. На жаль, жодна наявна альтернативна електростанція не зможе забезпечити навіть базові потреби селища міського типу. ВДЕ у світі розглядають радше як «енергоподушку». Із сонячних панелей, вітряків чи геотермальних станцій намагаються вижати максимум, але стратегічно вони виступають лише як надійний тил у разі катастрофи основних енерговиробництв.