Програма «Слуги народу»: економічна політика гоголівських персонажів

Хоча три сторінки гасел складно вважати програмою діяльності політичної партії, та ще в карколомних умовах сучасної України, але з цих трьох сторінок можна спробувати зрозуміти, що на нас чекає, коли вся влада в Україні перейде до людей, якимось чином причетних до реалізації запропонованих гасел. У силу відсутності конкретики, аналізувати мусимо не економічні показники та політичні заходи, а наміри та світоглядні ідеї. Враховуючи мою професію та освіту, пропоную подивитися на економічні аспекти запропонованої програми.

Мета економічної політики вказана досить конкретно: «Створимо Національну економічну стратегію з ключовою метою — досягти вищого за середньоєвропейський рівня доходів та якості життя українців».

Якщо вимірювати середньоєвропейський рівень доходів за рівнем ВВП на душу населення, то він, за даними Світового банку, в 2017 році для країн ЄС становив 33,7 тис. доларів (за номіналом). Україна мала в тому ж році 2,6 тис. доларів. Якщо уявити, що ЄС перестане економічно зростати, а ми будемо, як зараз, зростати на 2-3% на рік, то потрібно 25-30 років, щоб піднятися до 5,2 тис. доларів, а на подолання 13-кратного відставання від нинішнього середнього рівня ЄС потрібно не менше 150 років (якщо у нас не буде криз на кшталт 2009 року). Якщо країни ЄС не стоятимуть на місці, а хоча б помаленьку зростатимуть, то на вихід до їхніх середніх доходів нам знадобиться приблизно 400 років. Тобто для виконання ключової мети «Слуга народу» має виконувати свою програму безперервно 300-400 років, але Зеленський сказав, що при владі буде тільки 5 років. Хто буде виконувати його програму решту 395 років?

Термін 300-400 років виходить з існуючих останні роки темпів зростання і з припущення, що вони збережуться такими самими. Але економіка України має величезні слабкості, які створюють ризик для стабільного зростання, а саме — економіка України є сировинною, відкритою та дуже малою відносно світової. Ці слабкості призводять до того, що світові кризи, подібні до кризи 2008-2009 років, які світова економіка долає протягом року, відкидають економіку України назад на роки: ми зараз не можемо вийти на рівень ВВП 2008 року, і війна тут не головна причина, бо в 2013 році наша економіка досягла тільки 93% від докризового 2008 року, а світова у цей же 2013-й була на рівні 111% до 2008 року. З урахуванням того, що час від часу кризи, подібні до 2009 року, матимуть місце у майбутньому, економіка Україні ніколи не досягне не лише середньоєвропейського, а й середньосвітового рівня, якщо не позбудеться вказаних слабкостей, тобто якщо політики не поставлять і не досягнуть мети її структурної зміні (у програмі «Слуги народу» такої мети немає).

Абсурдність задекларованої мети перевищення середнього європейського рівня доходів потребує хоча б якогось пояснення.

Найочевидніше пояснення — програма написана просто «від балди», тобто не думаючи про її виконання. У такому разі немає сенсу витрачати час на її читання та коментування. Але незалежно від програми «Слуги народу», проблема повернення економіки України до середнього світового рівня розвитку, якою вона була до 1991 року (середньоєвропейською вона не була ніколи), є проблемою виживання країни в умовах зовнішньої агресії, кінця якої не видно. Середній світовий рівень приблизно втричі нижчий за середній європейський, тому це завдання можна вирішити за 30-40 років, якщо спиратися на наявні прецеденти та на перевірені життям загальні принципи розвитку, які надають можливість значно вищих темпів зростання, ніж ті, які ми зараз маємо.

Прецеденти: у світі є більше десятка економік, які за останні 70 років показували зростання в 4-5 разів протягом життя одного покоління, а наше відставання від середнього світового рівня не більше 4-кратного (у номінальному вимірі).

Загальні принципи: для вивчення швидкого сталого зростання Світовий банк у 2006 році створив спеціальну комісію, яка проаналізувала ці прецеденти та знайшла загальні риси економічної політики, яка їх забезпечила. Кількасот сторінок результатів дослідження розміщені на веб-сайті Світового банку. Чомусь у мене є підозра, що для «Слуги народу» дослідження Світового банку не є улюбленим читанням, понад те, є підозра, що «Слуги народу» не відають про існування цих досліджень. Рівень їхньої наївності та невігластва можна продемонструвати одним із пунктів програми, який звучить просто анекдотично: «Запровадимо режим найбільшого сприяння для іноземних інвесторів українського походження».

Дійсно, нестача інвестицій є ключовим гальмом низького темпу відновлення економіки України. Нам треба мати інвестиції в основний капітал на рівні не 15-20% ВВП, а не менше 30%. Дослідження Світового банку це підтверджує, ба більше, воно показує, що в успішних країнах головним джерелом таких інвестицій є не іноземці, а внутрішні заощадження. Саме внутрішні заощадження забезпечували 90% інвестицій в основний виробничий капітал, а іноземці, тим більш діаспора, не були серйозним джерелом інвестицій, тим більше – діаспора українська, яка переважно є незаможною (у світі є тільки дві діаспори з великими капіталами — євреї та китайці). Тому, якщо бути не фантазером, а реалістом, найбільше сприяння потрібно не інвесторам з української діаспори, а спрямуванню внутрішніх заощаджень не під матрац, не в будівництво елітного житла, не в імпорт «Лексусів», а у будівництво заводів та імпорт технологій. Приклад абсурдності нашої економічної політики: тільки у 2017 році мільярдер Косюк отримав 1,4 млрд гривень дотацій з бюджету, а для розваги він за 150 мільйонів доларів купив у Німеччині одну з найдорожчих яхт у світі. Так використовує гроші бідніша країна Європи! Ніяких інвестицій української діаспори не вистачить для компенсації забаганок наших «жирних котів», тому перш ніж іноземні інвестиції запрошувати, треба перестати наші внутрішні ресурси викачувати за кордон. Що для цього пропонує «Слуга народу»? Нічого. Запропонована одноразова легалізація капіталів не зупинить щорічний незаконний витік кількох мільярдів доларів з України.

Які дві головні риси виявило дослідження Світового банку з історій швидкого сталого зростання економіки? Наведу хоча б лише дві з них.

Політична риса: всі ці історії відбувалися в умовах сильного державного управління (а не вільного ринку зі слабким державним впливом), причому весь період зростання держава дотримувалася однієї мети, що забезпечувалось або авторитарним режимом (навіть інколи диктаторським), або однопартійною владою, або домінуванням на виборах однієї політичної сили. Жодного випадку збереження довготривалої економічної політики в умовах багатопартійної системи з регулярною зміною влади історія не надає. Тому перед Україною як державою, в тому числі перед будь-якою партією, яка проголошує мету різкого тривалого зростання, постає завдання розробки довготермінової стратегії і засобів її дотримування протягом десятиріч. Зараз ця проблема не лише не має вирішення, вона навіть не ставиться жодною політичною партією, бо всі партії живуть від виборів до виборів, а за такий період не можна досягти цілей значного економічного зростання, навіть якщо партія цього прагне, а не як завжди, хоче просто нажитися на доступі до влади. Тобто політична проблема економічного зростання — це створення механізму розробки та впровадження економічної політики, який працюватиме незалежно від постійних змін президентів, парламентів, урядів.

Економічна риса: для країн, які не мають шалених запасів природних ресурсів, на кшталт Кувейту або Росії, єдиним джерелом тривалого швидкого зростання був перехід на високотехнологічні виробництва для експорту продукції на світовий ринок (політика імпортозаміщення давала лише короткотермінові результати, і то не в усіх сферах). Зараз експорт продукції високих технологій України становить приблизно 20 доларів на душу населення на рік, а в Південній Кореї 2300 доларів, а в Малайзії 1800 доларів, тобто бачимо стократне відставання від країн, що досить недавно були значно біднішими за нас. Інноваційна економіка — єдиний засіб, який дозволить нам підняти доходи та забезпечити пристойне життя народу. У програмі «Слуги народу» є розділ із назвою «Інноваційна економіка», в якому три пункти: один загальний про створення програми підтримки інновацій, а два конкретні — про впровадження широкосмугового інтернету та цифрових валют. Жодного слова про виробництво і експорт продукції високих технологій в «Інноваційній економіці» немає. Фантастична професійна непридатність!

Чому «інноваційна економіка» у авторів програми асоціюється тільки з впровадженням широкосмугового інтернету та цифрових валют? Тому ще це точка зору «юзера», споживача технологій, а не творця технологій і не виробника, для яких «інноваційна економіка» може асоціюватись з чимось на кшталт розробки та виробництва мікропроцесорів. У Південній Кореї дійсно найширша мережа широкосмугового інтернету, але це наслідок того, що країна виготовляє та експортує продукцію високих технологій в сотню разів більше, ніж Україна. Інноваційна економіка починається з розробки нових технологій і їх запровадження у виробництво, а не зі споживання їх продуктів. А для цього є два шляхи: імпорт технологій та їх власна розробка. Жодного слова про це у програмі немає. Понад те, в розділі «Освіта та наука» немає жодного слова про науку як джерело нових технологій, всі конкретні заходи цього розділу стосуються лише освіти. В голові авторів програми наука та нові технології не стикуються.

Програму писали якісь гібриди Манілова з Хлєстаковим, тому про неї можна написати багато саркастичного та іронічного. Виконати її неможливо, а спроби її виконання матимуть дуже шкідливі наслідки. Тому залишається одна надія, що манілови з хлєстаковими усвідомлюють, ким вони є, і коли справа від гасел перейде до діла, вони запросять притомних виконавців.