Пруссія після 1806 року: подолання національної кризи. Життя після поразки

Німецька економіка — найсильніша в Європі, вона стала такою після нищівної поразки у Другій світовій війні. Але вперше економіка Німеччини стала європейським лідером наприкінці ХІХ сторіччя, а почалося все теж з нищівної воєнної поразки у 1806 році.

У «чорний день» 14 жовтня 1806 року війська Пруссії та Саксонії були розбиті армією Наполеона в двох одночасних битвах під Єною та Ауерштедтом. Втрати німців цього дня перевищили 30 тисяч вбитими, пораненими та зниклими безвісти, в тому числі 20 генералів. Ця поразка сталася лише на восьмий день бойових дій франко-прусської війни. Вона настільки деморалізувала німців, що Берлін здали без бою 27 жовтня, а німецькі війська тисячами здавалися в полон, прусська армія фактично перестала існувати. До кінця року французи окупували майже половину Пруссії.

Країну треба було відбудовувати фактично заново, бо вона не просто була розбита Наполеоном, але, як написав Клаузевіц у книзі «1806 рік», вона загинула через свою форму державного устрою. Тому відновлювати треба було усе — державу, армію, освіту, економіку. Хто і як це міг зробити, зважаючи на те, що країна розвалилася і збанкрутіла, а її рештки перетворилися на сателіта Франції?

Генріх Фрідріх Карл фон унд цу Штейн

Втрата частини території Пруссії й узаконення залежності формально вцілілої частини було юридично оформлено Тільзитським договором 9 липня 1807 року. Під час переговорів в Тільзиті Наполеон домігся від короля Пруссії Фрідріха-Вільгельма ІІІ усунення з посади голови уряду Карла Августа фон Гарденберга, якого Наполеон не міг терпіти. Здається дивним, але Наполеон запропонував призначити головою уряду Пруссії барона Карла фом Штейна (1757-1831), мабуть Наполеон тоді вважав його прихильником Франції і не мав уявлення про глибокий і щирий патріотизм Штейна.

Королю Пруссії потрібна була людина, яка могла б врятувати державний корабель, сам король перебував у депресії від страшенних умов Тільзитського договору, за яким він не лише втратив пів королівства, а мав ще сплатити величезну контрибуцію Франції. Після великих коливань 5 жовтня 1807 року король призначив на посаду голови уряду Карла фом Штейна, понад те, довірив йому дуже широкі повноваження, майже диктаторські, хоча декількома місяцями раніше звільнив його з уряду за його норовливий характер. Саме з цього призначення почався довгий шлях піднесення Німеччини, який зайняв майже сторіччя.

Вже 9 жовтня 1807 року Штейн видав едикт про скасування кріпосного права. Едикт передбачав звільнення королівських селян відразу, а дворянських кріпаків — до жовтня 1810 року. В цьому ж едикті була проведена земельна реформа: всім, а не лише дворянам, дозволялося купувати і продавати землю. Тобто на усунення головної перепони економічному розвитку — кріпосного права і заборони вільного володіння землею — фом Штейну знадобилося аж 5 днів. Рекомендую пригадати, скільки років українські політики не можуть вирішити, що робити із земельною реформою. В результаті аграрної реформи Штейна у Німеччині виник клас заможних селян — гросбауерів (по-нашому – куркулів) і значна кількість безземельних селян, які стали резервом найманої робочої сили для капіталістичного розвитку.

Другою головною справою Штейна була реформа державного управління, бо прусська держава була таким самим реліктом Середньовіччя, як і кріпосне право. У Пруссії державний апарат був побудований за географічним, а не функціональним принципом, як зараз прийнято в усіх державах, бо Пруссія була не унітарною і навіть не федеральною державою, а збіговиськом окремих маленьких державних утворень, які були поєднаними тільки особою короля Пруссії. Тобто це було типове середньовічне династичне королівство, а не держава у сучасному розумінні слова.

Зразком для Штейна був державний устрій Британії, але повторити його у Пруссії було неможливо. Реформа Штейна полягала у створенні п'яти функціональних міністерств (військового, внутрішніх справ, фінансів, закордонних справ і юстиції) замість апарату за територіальним принципом. Як вищий орган у монархії було утворено державну раду (з дорадчим правом), до складу якої мали входити принци крові, дійсні або відставні міністри і генерали, так само як інші особи, яких міг призначати король особисто. Ця державна рада отримала право попереднього обговорення законів і загальних напрямків політики. Зрозуміло, що це не британська конституційна монархія, але очевидний крок до неї. Якщо порівняти роботу Карла фом Штейна зі знайомими зразками, то це приблизно відповідає переходу від совєтської держави до сучасної західної демократії: дехто впорався за пару років, а комусь і 30 років не вистачило.

Але реформаторська діяльність Штейна була недовгою, він очолював уряд лише 14 місяців (крім названих реформ, він ще встиг реформувати місцеве самоврядування). У серпні 1808 року французькі агенти, якими була переповнена Пруссія, перехопили один із його листів, в якому він говорив про свою надію, що Німеччина незабаром буде готова до національного повстання, подібно до Іспанії. Про це повідомили Наполеону, і той у вересні наказав конфіскувати майно барона фом Штейна в королівстві Вестфалія (маріонеткове утворення в південно-західній Німеччині, королем якого Наполеон призначив свого брата, і в якому знаходився родовий маєток барона) і звернувся до короля Пруссії, щоб той звільнив Штейна. А у грудні Наполеон оголосив Штейна ворогом Франції, і Штейн зрозумів, що його життю загрожує небезпека, тому в січні 1809 року втік до Богемії.

Зрозуміло, що підготувати й видати едикт про скасування кріпосного права і про земельну реформу за кілька днів Штейн не міг, цей документ визрів задовго до його призначення головою уряду. Штейн тут проявив те, чого бракує українським політикам — політичну волю та твердий характер, щоб зробити давно назрілі зміни. Саме за такий характер його не любив король Фрідріх-Вільгельм ІІІ. Він називав Карла фом Штейна «впертим, зухвалим і непокірним» чиновником, але це було ще до катастрофи під Єною, коли король відправив Штейна у відставку з міністерського поста. Якби не катастрофа під Єною, Штейн, мабуть, не повернувся б у політику, а займався своєю улюбленою справою — історією.

Ключову роль аграрної реформи для економічного зростання ми бачимо і в подальшій історії економічної політики розвитку інших країн. У ХХ сторіччі саме вирішення аграрної проблеми, що забезпечило стрімке зростання продуктивності сільського господарства і надало ресурси для подальшої індустріалізації, ми бачили на прикладі Японії, Південної Кореї, Тайваню, Китаю.¹ Так само на прикладі цих країн ми бачимо вирішальну роль якісного державного апарату для впровадження економічної політики. Заслуга Штейна полягає не лише в тому, що йому вистачило рішучості і впертості для проведення своєї  політики, а й в тому, що він абсолютно правильно вибрав головні напрямки політики — аграрні відносини та державне управління. А німцям пощастило, що після втечі Штейна з Пруссії його справа не зупинилася.

¹ Детально це питання викладене Джо Стадвеллом у книзі «Чому Азії вдалося», К. «Наш формат», 2017.