Природа імперії: Китай. Частина І
Агресія Московії проти України випливає з її імперської природи. Але ця імперія вторинна, бо виникла не сама по собі, а як продовження Золотої Орди.
Як усе починалось
Натомість Китай ідеально підходить для вивчення процесу формування імперії, оскільки китайці створили її в абсолютній ізоляції від інших центрів культури.
Колись на східних передгір’ях Кунь-Луню жили племена, що були спільними предками для тибетців і китайців. У певний момент їх частина рушила на захід, у гори Тибету. Там вони приручили диких яків, здоровенних агресивних биків, і стали відважними воїнами та розбійниками.
Гранична ізольованість тибетських долин перешкоджала об’єднанню цих пастухів у державу. Однак коли це вдавалося зробити, тибетці били всіх навколо, в тому числі і насамперед — китайців.
Інша частина племен попрямували в протилежний бік, на схід. Там лежало велике плато, по якому несла свої жовті від глини води велика ріка та ходили стада слонів. Глина на плато мала цікаві властивості. Без води, на сонці вона ставала твердою, як камінь, і на ній нічого не росло. Якщо ж змішати цю глину з водою — все росло, немов на дріжджах.
Виявилось, що це чудово підходить для вирощування проса та чумизи. Обробляти глину можна було простими дерев’яними та кам’яними знаряддями, а врожаї були високі. Слонів прогнали, землю розорали. Орали з допомогою корів, бо коней практично не було. Молока коров’ячого, як і будь-якого іншого, у їжу не вживали, вважалось, що це огидно. Зате їли свиней і собак, яких приручили приблизно в той самий час.
Китайці зі собаками не полювали, емоційного зв’язку із цими тваринами, на відміну від європейців, не відчували, і ставились до них просто як до їжі.
Невдовзі все плато було засіяне просом, винайдено бронзу, ієрогліфи, а чисельність населення досягла рекордних 10 мільйонів. У XVIII столітті до нашої ери виникає перша китайська держава — Шан. Але Шан, які і її наступниці Західна та Східна Чжоу — ще не імперії.
Перші міста, перші держави
Історично першими державами були міста-держави, тобто місто, як економічний та політичний центр, і прилегла територія в радіусі декількох десятків кілометрів. Така конфігурація визначалась технологічними можливостями. Якщо зібрати військо для завоювання сусіднього племені, то провіант для солдатів треба брати із собою і везти на возах, запряжених биками (коні — тільки для еліти).
Якщо бики тягнуть віз на відстань 200 і більше кілометрів — вони самі з’їдять усе зерно, яке везуть, і таке транспортування втрачає сенс.
Є ще, звичайно, така опція, як річковий транспорт, але здебільшого організувати великий завойовницький похід на відстань понад 200 кілометрів технологічно складно. Ну а невелике військо розіб’ють. Тому перші держави були слабо централізовані, а війська — невеликі. Містами управляли клани, голова клану власне і був володарем міста.
Там, де міст було особливо багато, виділялось одне, найбільше, яке стало столицею, а його володар — центральним володарем, ваном. Китайці вважали, що ван наділений небом спеціальною небесною силою, що дає йому владу, і він цією владою якби ділиться з дрібнішими володарями. Відповідно, ці дрібні володарі стають залежними від вана у легітимізації своєї влади, змушені їздити на поклон.
Дивна конструкція, як на наш погляд, але для китайців вона була природна. Можливо, вона виростала з патріархальної природи китайського суспільства, абсолютної влади батька сімейства.
Курс на схід
Економічний центр поступово зміщувався на схід, відповідно, столиця при зміні династій — також. Загалом, з економічним розвитком китайських міст, заселенням окраїн, символічна влада вана постійно зменшувалась, міф про небесний мандат, не підкріплений військом, перестав працювати.
До речі, про військо. Основна ударна сила — аристократи на колісницях. Якщо ви думаєте, що вам було би складно уявити давньокитайського воїна-аристократа, то помиляєтесь. Ці хлопці за ідеологією, кодексом поведінки були повним аналогом самураїв, точніше, самураї були аналогом давньокитайських аристократів.
Китайський ієрогліф «ші», який означав «воїн», у японській мові пишеться так само, а читається як «самурай». Прийнято вважати, що Японія становить окрему цивілізацію, не тотожну китайській. Але надзвичайна культурна подібність Японії до Китаю доімперської епохи приводить до несподіваних висновків.
Доімперський Китай — це конгломерат невеликих держав, що опирались на воїнів-аристократів, із відповідною воїнською культурою. Потім Китай перероджується на чиновницьку авторитарну чи навіть тоталітарну диктатуру і стає таким, яким ми його знаємо сьогодні.
Японія, як набагато молодша держава, встигла подолати лише частину шляху, пройденого Китаєм, і ми її знаємо як державу самурайську, аристократичну.
Сьогунат Токугава, який підкорив місцевих володарів-даймьо, власне покінчив із самураями в класичному розумінні цього слова, бо фактично перетворив їх на чиновників, а сам режим в країні виявляв риси тоталітаризму. Японія мала своїх імператорів із давніх-давен, але стала східною імперією за своєю суттю саме за часів Токугави.
Плато
Однак повернімося до Китаю. Отже, Лесове плато у верхній та середній течії Хуанхе стало окремою планетою, центром світу для китайців. Жили вони на однорідній родючій рівнині, займались продуктивним рослинництвом, створили писемність, бронзову металургію (за якістю і кількістю — найкращу в світі), міста, одним словом — цивілізацію. А навколо — одні варвари, які того всього не мають (і яких набагато менше, ніж китайців).
На Заході — височенні гори, в яких дикі тибетці пасуть яків. На Півночі — пустеля Гобі, за нею — Хангай, Монгольське нагір’я, яке мало чим від Гобі відрізняється. На Сході — великі болота, що відрізали Лесове плато від океану, а на Півдні — гори, вкриті лісами, та безконечні джунглі, в яких жили дикі мисливські племена, тигри і слони.
Про те, що існують інші цивілізовані народи, китайці дізналися через дві тисячі років, майже перед самим Різдвом Христовим. Для них це було те ж саме, що й відкриття Америки Колумбом для Європи. Навіть більше, бо китайці відкрили рівні собі цивілізації (хоч вони цього і не визнавали), а європейці — первісних, здебільшого, індіанців.
Отже, дві тисячі років життя, коли ти розумний, а навколишні народи міняють золото на намисто. Яка в таких умовах могла сформуватися самооцінка в китайців, і яке ставлення до інших народів? Питання риторичне.
Коли Лесове плато стало перенаселеним, китайці почали вимушено розселятися за його межі. Як правило, це робили у двох напрямках — на Схід і Південь, де можна було вести звичне сільське господарство. На Сході осушували болота, на Півдні вирубували джунглі.
Колонізацію вели цілеспрямовано, силами окраїнних міст-держав. Старші гілки аристократичних родів залишались керувати в центрі, а молодші (як правило) вирушали завойовувати й освоювати нові землі, для чого виділяли відповідні ресурси. Оскільки вільних земель було дуже багато і при відповідній агротехніці вони давали хороші врожаї, то окраїнні держави швидко зростали територіально, економічно і у військовому плані.
Нагадує дуже те, що сталося з Володимиро-Суздальським князівством у ХІІІ столітті.
Далі буде.
В самурая немає мети, є лише шлях.
Ваш донат – наша катана. Кнопки нижче!