Перейти до основного вмісту

«Рутенія»: вигадати код нації

Directed by Robert B. Weide

У 2019 році розпочалося створення історично-дослідницького фільму про доволі відомий український шрифт «Рутенія» — результат наполегливої тридцятирічної роботи видатного каліграфа та графіка Василя Чебаника. Фільм мав сприяти розкрутці цього бренду й узагалі популяризувати тему шрифтів, символіки та української візуальної ідентичності серед широкої аудиторії.

Взагалі фільмів, які хоча б побіжно торкалися теми каліграфії, у світі вкрай мало. Що вже говорити про Україну. Автори отримали змогу розповісти широкому загалу про цікаву і практично невідому йому тему. А головне — кошти. Кінопроєкт став одним із переможців Дванадцятого конкурсного відбору Держкіно та отримав державне фінансування у розмірі 579 тисяч 525 гривень (це, щоб ви розуміли 78,52% від загальної вартості виробництва).

Тож, гадаю, я не помилюся, якщо скажу що у «Рутенії» були значні перспективи. Але...

***

Першим тривожним дзвіночком для стороннього спостерігача могла б стати заявка на участь «Рутенії» у конкурсному відборі (пітчингу). Там у графі «СТИСЛИЙ ЗМІСТ КІНОПРОЕКТУ» писалося таке: «Історія унікального українського шрифту народжується саме зараз: «Ми «одягаємо» бренд Україна разом із кращими спеціалістами: художниками, дизайнерами, маркетологом, психологом, істориком, тату-майстром, та видатним каліграфом, лауреатом Шевченківської премії Василем Чебаником, який відтворив аутентичну українську абетку — РУТЕНІЮ, і перетворив її на стильний вражаючий і модний шрифт. Коментарі спеціалістів перебиваються графічними мікро-роликами, кожен з яких є графічною презентацією літер РУТЕНІЇ, і таким чином за весь фільм ми презентуємо ВСЮ АБЕТКУ».

Звернімо увагу на той факт, що для авторів цієї заявки «абетка» і «шрифт» — тотожні та рівнозначні між собою поняття. Але насправді це не так. Абетка — це сукупність літер, розміщених у певному усталеному порядку, прийнятих у писемності якоїсь мови чи групи мов. Українська мова вже давно має і використовує власну абетку. Вона у нас одна. А шрифт — це лише характер малюнка написаних літер та спосіб їх написання. І їх багато. Тільки на сайті зібрано понад 2500 українських шрифтів. Саме тому твердження авторів про автентичну українську абетку «Рутенію», як мінімум, звучить претензійно. А як максимум — викликає серйозні сумніви у їхній компетентності.

Другий тривожний дзвіночок — погляди самого автора шрифту «Рутенія» Василя Чебаника, участь якого у проєкті було чітко проартикульована. Як вважає Чебаник, він лише повертає давню абетку, яка існувала протягом тисячоліть, дещо її осучаснюючи.

 

Так, кожен має право на власну думку, хоч би якою безглуздою вона була. Так, цілком логічним є те, що у зйомках документального фільму про шрифт «Рутенія» взяв активну участь його автор. Проте будь-які антинаукові твердження слід відсіювати ще на першому етапі та не сприймати всерйоз. Навіть якщо вони лунають з вуст самого автора. А з цим, як ми бачимо з заявки на участь у пітчингу, одразу виникли проблеми...

***

Влітку 2020 року фільм «Рутенія. Повернення коду нації» став доступним для загалу. Перша жива презентація українського кіно після карантину і перша прем’єра — документального фільму «Рутенія. Повернення коду нації» Антоніни Готфрід — відбулася 24 липня у столичному кінотеатрі «Кіноман». Вже 28 липня на «Детектор Медіа» з'явилася перша рецензія на «Рутенію», написана кінокритиком, членом експертної комісії Держкіно та УКФ Ярославом Підгорою-Гвяздовським, який назвав «Рутенію» кіном, що заповнює лакуни в освіті та свідомості, «...довершеним актуальним і чітким меседжем, зрозуміло для чого створеним…» Попри карантин відбувся прокат стрічки у цілій низці українських міст. 23 і 24 серпня стрічку показали на «Прямому» та «5 каналі». Також «Рутенію» 26 серпня виклали у вільний доступ на YouTube — станом на 11 листопада там набралося більш ніж 100 тисяч переглядів.

Тисячі українців змогли побачити квінтесенцію антинаукової маячні різного ґатунку, яка перевершила найзапекліші вигадки Чебаника. В око впадає і помітна дешевизна проєкту, відсутність гарного монтажу та погано зроблені анімації.

***

А починається стрічка з роздумів про те, що нами хтось таємно керує. А керує нами цей загадковий «хтось», тому що ми слабкі. А слабкі ми, тому що у нас немає власної абетки. А абетки у нас немає, тому що її вкрали.

Геніально. Чудовий план, Уолтере, просто надзвичайний. Надійний, немов швейцарський годинник.

Потім йдуть роздуми про важливість символіки у нашому житті. Як приклад символів, які є важливими для кожного українця, наводиться тризуб. І тут, на жаль, виявляється, що це було зроблено з метою нагодувати глядача великою порцією псевдонаукової дичини.

Адже у стрічці на повному серйозі розповідається, що за часів Трипілля тризуб і «тарак тамга» були одним єдиним символом єдності і енергії, який згодом було розділено Володимиром Великим. Проте символ нікуди не зник — втішають глядачів автори фільму. Він лише «сховався» під літерою «ж». Остаточно довів ситуацію до абсурду коментар одного зі «спеціалістів», задіяних у фільмі, доктора історичних наук Олександра Босого, який назвав літеру «ж» універсальною формулою космосу.

 

Потім стає ще гірше. У фільмі починають розповідати про загадкову високорозвинену цивілізацію вінча, яка жила десь у Румунії при Дунаї. Проте на старому місці вінча не сиділося — тож хтось із них переселився до Греції, хтось поперся до Італії, а дехто ще кудись. Частина їх начебто переселилася до нас в Україну, де стали відомими як трипільці та принесли до нас свою абетку та таємні сакральні знання. І подається без будь-яких доказів чи посилань. Глядач просто мусить сприймати подану інформацію на віру.

Після цього розповідається про царя Петра І — та про те, як він знищив українську абетку, створивши на її основі російську. Цілком реального та кровожерливого ворога виставили клоуном, який гасає з ручною пилою за нашою чудовою абеткою.

І здавалося, що українська абетка повік втрачена… Проте тут на сцені з'явився Василь Чебаник, який повернув нам втрачені знання трипільців та створив абетку, яку назвав «Рутенією».

А завершується дуже документальний фільм простою думкою: як тільки ми будемо повсюдно користуватися шрифтом «Рутенія», наші проблеми щезнуть, воріженьки згинуть і взагалі всьо стане зашибісь.

Погано, що цей треш тупо вбиває гарну і перспективну ідею. Шрифт дійсно гарний. Так, його цілком можна використовувати під час друкування книг, для випуску мерчу чи навіть на грошових знаках. У перспективі він цілком може стати популярним брендом. Але ж наскільки паскудно, що велику кількість людей, які не є компетентними у цій темі, було введено фільмом в оману. Причому не приватними зусиллями, а за рахунок коштів платників податків.

Проте, я хочу звернути вашу увагу на ще один аспект, який, на мою думку, є значно гіршим. Серед нас існує ціла купа людей, які вважають недоцільною критику авторів фільму. Бо вони, бачте, наразі створюють міф, що формує велич нації. Ну-ну.

Рубрика "Гринлайт" наполняется материалами внештатных авторов. Редакция может не разделять мнение автора.

У самурая нет цели, есть только путь. Мы боремся за объективную информацию.
Поддержите? Кнопки под статьей.

''отсканируй
и помоги редакции

Become a Patron!