Перейти до основного вмісту

Руйнувати Росію правильно

Як розвалювати РФ? Бажано – за цією інструкцією.

Ідея розпаду Росії час від часу виринає в українському політичному середовищі. А нещодавно у Празі пройшов окремий форум, присвячений деколонізації РФ.

Як і будь-який проект, що стосується цієї теми, він просякнутий неприкритим ідеалізмом. Навіть прометеїзмом. Ідея звільнення народів, розроблена десь між штаб-квартирою ЦРУ та офісом Антибільшовицького блоку народів у США, знайшла нову рецепцію з 1950-х.

Тоді була більш чітка ідея розпаду СРСР. Там співіснувало щонайменше 15 націй. Їм видали кордони національних республік, у рамках яких і можна було «різати».

Чим є Росія нинішня? 21 національна республіка, проте держава не така строката. Окрім нечастих винятків, ці республіки нагадують індіанські резервації у складі РФ. Так, інститутами вплелися, так і не вирвавшись за межі квазідержави. Адже тема розпаду Росії – насправді чудова.

Вона варта того, аби відкласти справи на хвилинку й осмислити більш реалістичний варіант.

По-перше, поділ РФ на сегменти – цілком реальна річ. Не вигадка. Але ті бажані опції, які приписують поверх карти любителі звільнення народів, геть загубились у нашому нудному світі. Не треба додумувати за людей. Інакше є ризик того, що вони й не в курсі будуть, що ти за них вирішив.

По-друге, ставка на пригноблені народи не підходить. Ця гра має сенс стосовно татар і частини народів Північного Кавказу. Там – так. Однак не по всій Росії.

По-третє, дивіться на розподіл народів у своїх «республіках». Це найважливіша частина критики. Бо руйнують державу революції чи політика. Перше надто спонтанне. Друге віддає перевагу проживанню не в селищі чи аулі, йому більш зручно проживати у великому місті.

Похоже, что летние месяцы дают исключительно богатую почву для аналитики вокруг событий, происходящих внутри Украины. Однако я уже неоднократно публично предостерегал своих соотечественников от некритичной замкнутости на собственных проблемах.

Хочете вивести марійців на протест? Якщо в Йошкар-Олі їх приблизно 25%, а по селах – 90%, вибачте, ідея не спрацює.

Авжеж, вони існують як окремий народ. Просто їхні потуги зосереджені на збереженні національної культури, а не на політичній боротьбі. Не все відображено на мапі. Деякі речі все ж треба знати й відчувати.

На російських просторах лише три народи вміють стрибати вище голови. Росіяни (логічно), чеченці (теж зрозуміло) і татари. Останніх, до речі, дуже утискають.

''

''

Тобто стрибати вище голови заради розпаду РФ теж можуть ці троє.

Інші народи теж є, вони також мають права. Просто вони застрягли у своїй ніші, надто схвильовані зміцненням її стінок та зовсім не бажають іти до столиці. Тим паче, щось там зносити.

Зруйнувати Росію можливо та необхідно. Але спиратись при цьому на звільнення народів – якось нереалістично. У більшій частині регіонів реально домінує «російський етнос». Так можна й до пастки потрапити. Достатньо побачити чеченську лють на вулицях Москви, чергову бійку в Казані та уявити, що на таке здатні інші народи в РФ.

Так ви отримаєте цілком реальних татар чи чеченців навпіл із казковими поморами. Воно вам треба, себе обманювати?

Щоб знести нашого ворога зсередини, більш смачно буде застосувати територіальний сепаратизм. Це така спеція, якою Росія мріяла нас нагодувати. Ось якщо вам реально хочеться качати ворога, а не мріяти про це – ось ключовий напрям.

Регіон – те, що стане соціально-економічною реальністю. Те, що визначить характер відносин із центром, візьме народи під ручку та доведе до незалежності. Найчастіше потужні місцеві еліти працюють, слабко звертаючи увагу на етнічний фактор. Однак у разі потреби вони здатні створити символи своєї незалежності від центру з регіональних етносів.

История циклична. Делайте выводы.

Сепаратизм як прапор потужного барона. Зазвичай це так, реквізит – але можна поліпшити подачу. Погодьтесь, це вам не за пригнобленими бігати.

Погляньте на Нову Зеландію. Там живуть нащадки британців, які досить активно виконують народний танець корінного населення – маорі. Навіть у навчальних закладах. Це частина місцевої культури, яку не гріх перетворити на кітч.

Помори та інші дрібні народності можуть співіснувати лише на папері, відійшовши в минуле. Та ми спроможні повернути романтизацію цих явищ. І далі конструювати символи з регіональних шматочків історії почне вже не хитрий автор «Стратегії розпаду Росії для чайників». Цей стяг підхоплять місцеві.

Ти можеш не бути маорі, але як же круто танцювати оцю штуку!

Ти можеш не бути пригнобленим народом в РФ, однак відчути себе в його ролі доволі просто (вистачить паспорта, жартую). І тоді відторгнення стане бронею.

Аби спрацювало, потрібен запит регіональних еліт. Відкрию секрет: вони мислять зовсім не романтичним баченням націоналізму. Начхати їм на XIX століття. Начхати їм на пафосне звільнення, начхати на все лушпиння. Їм потрібен прагматичний інтерес. Якщо інтерес дійсно є, його прийнято захищати – ось тоді й почнеться.

Треба політизувати конфлікти в окремих регіонах Росії. Ткнути пальцем, вказавши на центральну владу як головного антигероя.

Це не тому, що Путін – не бурят. Це тому, що метрополія створила вакуум замість спілкування та позбувається довіри. Згадайте відносини колоній із Лондоном незадовго до того, як США почали боротись за незалежність. Ось. Це воно.

Коли американці взялись за зброю, їхнього «етносу» це жодним чином не стосувалось. Та тоді метрополія всерйоз проморгала регіональну специфіку, що й дало підставу для сумнівів. Потім для хвилювань. А коли стало зрозуміло, що хвилюватись можна, але тільки мовчки й працюючи при цьому на незрозуміло кого – вже для конфлікту.

Вчимося використовувати свої контраргументи правильно.

Є Урал, Сибір, Далекий Схід. Усе те, що я перерахував, просто необхідно опрацювати на їхньому прикладі. Де стратегічно важливі регіони, там і ткнути.

Якщо відділиться Чувашія, РФ може нічого й не помітити.

І не треба думати, що частковий вихід пари республік щось змінить. Влада знайде ресурси, щоб залити сепаратистів їх же кров’ю. Та саму державу це ніяк не змінить. Варто розуміти такі речі, щоб не обманювати себе та інших.

Помилкова думка про те, що Росія – зовсім строката ковдра. Задумайтесь, чому «урочистого звільнення народів» досі не відбулося.

Загалом, здатні до боротьби народи себе вже показували. Тільки їхні землі не настільки важливі зі стратегічної точки зору. А тим, що дійсно важливі, що ми можемо запропонувати? Стати чувашами й татарами?

Урал не зрозуміє. Сибір, боюсь – також. Аби зруйнувати РФ, треба пропрацювати реалістичну лінію розрізу між Москвою й регіонами. На чому цей процес базується. Як правильно розкачати регіон, чим мотивувати місцеві еліти та чому цей крок точно не врахує Кремль. Немає відповіді? Отже, немає й питання.

...и поскольку Кремль этого страшно боится, то даже за откровенный несерьезный троллинг на Кубани отныне наказание одно – срок.

Карти не малюйте, їх потім наші діти правильно оформлять – зосередьтесь на більш важливих справах. Наприклад, на розпаді країни-агресора. Бо знаю я всілякі Смоленди на місці Смоленська, тільки це дуже смішно.

Треба качати не росіян як народ, а росіян у Сибіру чи на Уралі. Або не уявляти неіснуючі держави. Бо тоді ми цікавимо лише себе, а це не крута ідея.

За вигаданий нами Ґрифіндор ніхто воювати не піде. Треба щось реальне.

У самурая нет цели, есть только путь. Мы боремся за объективную информацию.
Поддержите? Кнопки под статьей.