Що не вдалося Юлії Володимирівні

Примітка редакції. Ми неодноразово публікували матеріали, в яких прибічники Петра Порошенко аналізували, чому йому не вдалося досягти успіху на минулих президентських виборах. Але ж не йому одному. Низький результат показав інший український політик, який іще нещодавно здавався непотоплюваним — Юлія Володимирівна Тимошенко. Тож публікуємо матеріал, у якому її помилки аналізує давній член партії «Батьківщина», вчений та екс-нардеп Юрій Гнаткевич.

Працівник автозаправки, де я зазвичай наповнюю бак своєї Mazda, зустрів мене після першого туру президентських виборів радісним вигуком: «Так почєму ето опять пролєтєла ваша Юлія Владіміровна?!». Він мене знає, і в курсі, що я був членом фракції БЮТ. Заправник (йому 60 років) Юлію Володимирівну не любить. Ба більше, він ставиться до неї із презирством через те, що вона «всю жізнь рвйотся к власті» й уклала з Путіним під «хіхонькі-хахонькі» газову угоду, наслідки якої ми «вихарківаєм по сєй день».

Юлію Тимошенко не любить не тільки мій заправник. Напередодні виборів я підвозив чоловіка, який повідав, що в жодному разі не голосуватиме за неї, бо вона злодійка, і якщо дорветься до влади, то це відкине Україну в розвитку років на 25, адже Лазаренко так привчив Тимошенко красти, що вона як візьметься, то половину держави роздерибанить. На моє прохання перерахувати все, що вона вкрала, мій співрозмовник надовго замовк, після чого відповів: «О, ховати вона вміє».

Серед українських патріотів, особливо патріоток, виокремлюється група, де терпіти «Юльку» не можуть, бо вона зрадила справді українського президента Ющенка. Є такі, що вкрай войовниче й агресивно ставляться до Тимошенко, щиро вважаючи, що вона є ставлеником і рукою Путіна, або, як висловився Ляшко, «московською зозулею». Пригадують також невиразну позицію її фракції під час російської агресії щодо Грузії.

У середовищі політично заангажованих людей є багато таких, які не можуть пробачити їй спробу створити «ширку» з Януковичем. Дехто закидає їй нещирість, бо на Майдані після втечі Януковича вона з’явилася на інвалідному візку, а через два тижні, наче й не було нічого, поїхала за кордон.

На особливу увагу заслуговують претензії до Юлії Володимирівни щодо її кадрової політики. Кажуть, що через її парламентську фракцію у велику політику потрапила ціла низка діячів, які пізніше перейшли в інші політичні середовища та опинилися в ролі її політичних опонентів. Не забулося й те, що в багатьох місцевих структурах «Батьківщини» було чимало тих, хто перешкоджав ініціативам національно-патріотичних сил. Яскравий прикладом — осередок «Батьківщини» в Полтаві, керівник якого чинив опір спорудженню в місті пам’ятника гетьману Івану Мазепі.

Чимало виборців на пропозиції голосувати за Юлію Тимошенко емоційно вигукували: «Вона вже була! А що вона зробила?». Тобто певна частина українських громадян не пам’ятає нічого доброго, що зробила чи намагалася зробити Тимошенко, коли була віце-прем’єром і прем’єр-міністром. А ось зовсім свіжий факт: у черзі до каси в магазині «Пчёлка» якась жіночка емоційно заявила, що гірко плакала, коли довідалася, що Юля не пройшла. Поперед неї стояв молодий чоловік, який відреагував так: «Вона вже була, коли президентом був Ющенко. І що вона тоді зробила? Нехай іде на пенсію».

Усе це вказує на основну об’єктивну причину поразки Тимошенко: вона «пролетіла» через свій високий антирейтинг. Із цієї ж причини її «Батьківщина» й зараз, під час уже парламентських перегонів, плентається у прохідному хвості. Як засвідчили дані групи «Рейтинг», опубліковані 19 березня цього року, антирейтинг Юлії Володимирівни за три тижні до першого туру виборів становив 31,8%. Це означає, що майже третина електорату не проголосувала б за Тимошенко в жодному разі. «Випереджав» її в цьому сенсі лише Президент Петро Порошенко, антирейтинг якого був 48,7%, тобто за нього ніколи не проголосувала б майже половина виборців. До речі, антирейтинг В. Зеленського становив тоді 13%, що підтверджує тезу про обернено пропорційну залежність поразок і виграшів кандидатів від їхнього антирейтингу. Це, звичайно, стосується «розкручених» кандидатів із вищого щабля «турнірної таблиці». Адже антирейтинги Смешка, Скоцика, Бондаря, Габера та багатьох інших не могли бути високими, бо про них мало хто щось знав. Ось що довелося почути від однієї бабці в одному селі: «Проголосувала за Порошенка, бо за Юльку не хотіла, а більше я там нікого не знаю». Ось тільки з яких міркувань вона віддала перевагу Порошенку, а не Тимошенко, залишається загадкою. Зустрічалося багато жінок, які самі не знають, чим вона їм не до вподоби. Одна так і сказала: «Вона ніби нічого, але я її чомусь не сприймаю».

До об’єктивних причин поразки Тимошенко слід віднести ситуацію в середовищі української патріотичної еліти. Прислів’я каже, що де два українці, там три гетьмани, а де три українці, там партизанський загін з одним зрадником. Юлія Володимирівна мала найвищий рейтинг напередодні виборчої кампанії. Однак деякі вже доволі відомі та маловідомі, і ще зовсім не відомі українські політики не зважили на високий рейтинг Тимошенко і подалися з 2,5 мільйонами гривень у виборчий список. Результати соціологічних досліджень, проведених уже в розпал виборчої кампанії, свідчили, що серед усіх численних опонентів Порошенка шанс потрапити в другий тур мала лише Тимошенко. Але жоден із них не захотів об’єднатися ні з Порошенком, ні з Тимошенко. Усі готові були кинути свої мільйони коту під хвіст, аби тільки не створити один проукраїнський кулак. Вони виставили на ганьбу свої амбіції й отримали смішні відсотки. Запізніла підтримка Тимошенко С. Тарутою жодного впливу вже не мала.

Чи то спецслужби якоїсь держави, чи то олігарх Коломойський, але за висловом, щоправда, з іншого приводу незабутнього Михайла Чечетова, українців «развєлі как котят». Перемога молодого, спритного і здібного хлопця з хорошої єврейської сім’ї показала всій Україні безпорадність української національної інтелігенції. Воістину українським інтелігентом і патріотом, для якого під час декомунізації топоніміки не знайшлося жодного місця на мапі Києва, був свого часу Євген Чикаленко, який відмовився очолити Центральну Раду та не захотів узяти гетьманську булаву, хоча йому все це пропонували, а всі свої чималі кошти віддавав на українське національне, як він говорив, «пробудження». Таких патріотів у 80-сантиметровому бюлетені не виявилося. Загадкою досі залишається сенс, із яким втиснулися в цей бюлетень два колишні очільники СБУ, якщо вони добре знали про свою неспроможність вести ефективну й успішну виборчу кампанію. Чому б їм було не ініціювати та очолити об’єднавчий процес? Насправді вони та всі інші зіграли роль поборників Тимошенко, завдяки чому вона і «пролетіла» повз другий тур. Проте із цього приводу не варто побиватися їй і її команді, бо якби вона туди й потрапила, то змагання з молодим, здібним і спритним хлопцем із хорошої єврейської сім’ї могла б програти через велику різницю в антирейтингу. Про це свідчили і соціологічні дані, які показали, що деякі шанси виграти другий тур у В. Зеленського мав хіба що А. Гриценко. Але, але…

Нові часи вимагають нових технологій. Жертвою нерозуміння цієї істини стали і Порошенко, і Тимошенко, і Гриценко, які нічого технологічно нового не запропонували. Проілюструємо це на прикладі виборчої кампанії Тимошенко. Суб’єктивною причиною того, що Юлія Володимирівна «пролетіла», є бездарно проведена її виборчим штабом і політтехнологами виборча кампанія. До суб’єктивних причин її поразки належать ті, в яких вона винна сама. Передусім те, що нічим не оптимізувала технологію своєї виборчої кампанії. Знову все ті ж бігборди, якими вона розпочала передвиборчі перегони, випередивши тут усіх. Забіг виявився не надто вдалим, бо викликав неабияке здивування і посмішки. Адже нещодавно вона сама піддавала нищівній критиці їх використання, заявляючи, що кошти, витрачені на бігборди, варто би спрямовувати на інші цілі, зокрема, на сприяння нашій армії. Ролик із її негативними висловлюваннями щодо бігбордної агітації облетів телеекрани і соціальну мережу. Висока перенасиченість бігбордами міст і шляхів з обличчям Юлії Володимирівни викликала у багатьох людей запитання «А звідки такі гроші?». Бігборди її антирейтинг не зменшували, а радше збільшували.

Чимсь новеньким у цієї кампанії була низка проведених форумів, перший із яких відбувся ще 24 серпня і мав назву «Нова народна Конституція». Цікава ідея зміни парламентсько-президентської політичної системи на парламентську не була розвинена такою мірою, аби вплинути на масового виборця. Одна телевізійна передача на певну тему на одному з десяти каналів нічого не дає. В інформаційній війні треба керуватися законом, який відкрив американський психолог Джордж Міллер, про «магічне число сім плюс-мінус два» та законом німецького психолога Германа Ебінгаусена про криву забування, згідно з яким повторення інформації має відбуватися якнайчастіше відразу після її першого закарбування. Не досить доречно, але цікаво нагадати, що я захистив свою першу дисертацію саме щодо застосування цих двох законів у царині запам’ятовування інформації. Метафорично кажучи, аби народ щось усвідомив, він має про це почути мінімум сім разів і бажано щодня впродовж тижня. Вартими уваги були форуми, присвячені питанням інновацій в економіці, питанням безпеки, молодіжної політики. Звичайно, згадані психологічні особливості пам’яті мало кому відомі. Тому створювалося враження, що форуми проводили лише для активістів «Батьківщини». Проголошений і розрекламований на цих заходах новий курс так і не став відомим для широкого загалу. Новизна, революційність і доцільність цього курсу не були виразно сприйняті в суспільстві. А саме на це найбільше розраховувала Тимошенко. На телешоу з її участю переважно звучали обіцянки зменшення комунальних тарифів за рахунок зниження ціни на газ. Тут Юлія Володимирівна добре осідлала свого коня. Але ж одним конем далеко не заїдеш.

Цього разу значна частина української національно-патріотичної інтелігенції готова була активно підтримати Петра Порошенка. Численні звернення до народу окремих громадських організацій і груп відомих діячів української культури не могли залишитися невідомими самій Юлії Володимирівні. Націонал-патріотам подобалася політика, яку проводив Президент Порошенко. Дисиденти твердили, що він здійснює те, про що вони мріяли, перебуваючи в московських в’язницях. Без підтримки національно-патріотичного електорату досі жоден президент не перемагав свого конкурента: ні Кравчук, ні Кучма 1998 року, ні Ющенко, ні навіть Янукович, якого підтримали ті, хто за прикладом Ющенка голосував «проти обох».

Тимошенко намагалася, образно кажучи, перегнати Порошенка однокінкою, на бортах якої написано «Соціальне відродження: тарифи, зарплати, ціна на газ». Порошенко поганяв теж однокінкою, на борту якої було написано «Національне відродження: європейська держава, українська армія, українська мова і церква, декомунізація». Юлії Володимирівні було не пізно запрягти ще одного коня з написом на правому борту вже двокінки: «Національне відродження». Під час голосувань у парламенті вона і її фракція завжди підтримували національно-патріотичні проекти. Їй і на цих виборах варто було гучніше підтримати нашу мову, нову церкву, правдиву історію та навіть подякувати Порошенку за зроблене ним для українського народу. Тимошенко завжди, на відміну від регіоналів, не загострювала національної проблематики, хоча національне питання в Україні досі залишається нерозв’язаним, що, зрештою, і спонукало Путіна до авантюр та призвело до трагічних наслідків на Сході України. Юлія Володимирівна побоялася поряд із гаслом «За соціальне відродження», виголошеним на з’їзді партії в Палаці спорту, використати гасло «За національне відродження». Її оточення і вона сама ще не доросли до розуміння його пріоритетного значення на сучасному етапі. Її радники завжди рекомендували уникати національної проблематики, бо вважали, що це віднімало б у неї голоси на електорально багатих Сході і Півдні. Нинішні ж вибори засвідчили, що така її позиція там їй голосів не додала, зате відняла їх на Заході та в столиці, саме завдяки чому Порошенко обігнав її і вибив із другого туру.

На всіх виборах «Батьківщина» традиційно використовує масовий наклад газети «Вечірні вісті», яку роздають на вулицях із наметів як агітаційний матеріал. Проте ефект від цього малопомітний, бо газету детально мало хто читає. Найчастіше її розбирають саме прихильники Тимошенко. Із власного досвіду знаю, що ефективнішими є тематичні листівки формату А6 (половинки А4) із заголовком, що інтригує. Завдяки їм моїй команді вдавалося раніше досягати високих результатів у закріплених за мною округах. Ми завжди масово поширювали листівочку «Чому все-таки за Юлю». Саме шляхом використання її штаб Тимошенко міг би спробувати трохи збити її антирейтинг, розтлумачивши деякі факти з минулого, в яких її звинувачують ті, хто не хоче за неї голосувати. Прикладом тут може стати історія з газовим контрактом. На засіданні фракції Юлія Володимирівна так пояснювала: контракт на перші два роки був підписаний із прийнятною ціною, а в кінці окремим пунктом була передбачена можливість його анулювання сторонами. Тимошенко, підписуючи документ, була переконана, що незабаром вона стане президентом і контракт анулює. Однак вибори вона завдяки підтримці Януковича частиною націонал-патріотів програла. Янукович контракт не анулював, а випросив у Путіна зниження ціни на 100 доларів шляхом пролонгації базування в Севастополі російського Чорноморського флоту. Для широкого загалу ці обставини залишаються невідомими чи забутими.

У цьому зв’язку пригадується спроба створення лідером «Батьківщини» так званої «ширки». Юлія Володимирівна, враховуючи загрози, що насувалися через плани донецького кримінального клану захопити Банкову, хотіла спокусити амбіції Януковича тривалим президенством у парламентській республіці. Йшлося про зміни в Конституції. Власне, мова про те, про що вона зараз говорить — республіку канцлерського типу. На засіданні фракції Тимошенко пояснила, що переговори з групою Януковича йдуть важко, бо він вимагає дедалі більших повноважень. На засіданні я був одним із шести членів фракції, які голосували проти переговорів із Януковичем, вважаючи, що не в одному Януковичі справа. Янукович мав представляти інтереси кримінального донецького капіталу, який рвався до панування і перерозподілу власності в усій Україні, і про якісь куці президентські повноваження йому і думати не давали. Іншої вказівки, як «кинути Юлю», донецький кримінальний капітал Януковичу дати не міг. Так і сталося, коли він вийшов після молитви з Печерської лаври.

Тимошенко навіть зараз мала б щиро пояснити це людям. На її місці я би за частину коштів, витрачених на «Вечірні вісті», видав брошуру з орієнтовною назвою «Хто і в чому мене звинувачує та хто і чому мене боїться». На підтримку ідеї парламентської республіки я підготував статтю «Чи потрібен українцям президент…», оприлюднену порталом volianarodu.org.ua, де обґрунтовано довів, що жоден із п’яти президентів не став президентом усієї України і не виконав покладеної на нього історією і часом історичної місії. Нині, на жаль, так складається, що наш народ не може обрати мудрого й відповідального президента, бо й сам не надто відповідально їх обирає. Згадану статтю я надіслав у редакцію газети «Вечірні вісті», але вона там підтримки не знайшла.

Вікіпедія на своїй сторінці про Юлію Тимошенко перераховує десятки добрих справ, які вдалося зробити колишньому віце-прем’єру і прем’єру на користь простих людей. Однак люди часто добре забувають. Газета «Вечірні вісті» чи окрема випущена листівка мусили б про це їм нагадати. Натомість видання більше «мочило» Петра Порошенка, звинувачуючи його оточення в корупції. Емоційно зловживала цим і сама Тимошенко на телевізійних шоу. Колись проголошене нею популярне і гостре гасло, що головним ворогом України є олігархат, цього разу з її вуст звучало рідко і невиразно.

Чимало зусиль і коштів витратила Тимошенко на поїздки по Україні та зустрічі з виборцями. Давно ж відомо, що КПД від таких зустрічей низький, бо на них, крім провокаторів, сходяться і звозяться партійними активістами палкі прихильники, що створює ілюзію гарячої всенародної підтримки. Виступи тут мало додають до електорального поля. Якби вони відбувалися в колективах, навчальних закладах, ефект від них був би куди помітніший.

Недоліком виборчої кампанії Тимошенко була відсутність атакуючої діяльності членів партії. Їх не було видно на вуличних дискусіях. У наметах сиділи переважно бабусі чи молоді люди, які лише вручали роздатковий матеріал. Запалити дискусію, викласти переконливі аргументи, дати бій провокаторам вони не були здатні. Виборчий штаб теж працював в’яло. Достукатися до нього з ідеями чи матеріалом було важко. Мої дві спроби пробитися з ними на Турівську виявилися безуспішними, бо охоронці не пропускали всередину навіть після пред’явлення партійного квитка і посвідчення народного депутата фракції БЮТ, а номер телефону дати вони не наважувалися. Просидівши якось понад годину біля дверей громадської приймальні на Турівській і нікого не дочекавшись, пішов геть. Схоже, що заява керівника штабу Івана Кириленка на з’їзді партії 22 січня про те, що штаб нагадує бджолиний вулик, не зовсім відповідала дійсності. Штаб не використав депутатів попередніх скликань, які залишилися членами і прихильниками політсили та її лідера. А в роботі з виборцями вони могли би бодай певною мірою позитивно вплинути на шкалу антирейтингу лідера партії.

Юлія Володимирівна «пролітає» на президентських виборах уже втретє. На перегонах 2010 року за неї у протистоянні з Януковичем віддали свої голоси 11,5 мільйона виборців. Вона програла йому 3,5% голосів, значна частина яких була плодом махінацій, маніпуляцій і фальсифікацій. Донецькі це робити вміли, бо їм це було не вперше. 2014 року Тимошенко отримала 2 310 050 голосів. Частина її електорату з попередніх виборів кинулася в обійми Порошенка, будучи захопленим його гаслом «Жити по-новому» й обіцянкою закінчити війну за два тижні. 2019-го цей електорат, розчарувавшись у Порошенкові, сподобав Василя Голобородька, роль якого у фільмі «Слуга народу» майстерно зіграв молодий, спритний і здібний молодий чоловік із хорошої єврейської сім’ї. За Тимошенко було віддано 2 532 452 голоси. Це, схоже, є її ядерний електорат, який проголосує за неї на парламентських виборах, які наближаються. Якщо Юлія Володимирівна добре проаналізує свої помилки, її зірка ще не закотиться за обрій. Зараз вона має шанс знову стати прем’єр-міністром, ввійшовши в коаліцію зі «Слугою народу» В. Зеленського. Вона про це мріє, а соціологи засвідчують шанс партії «Батьківщина» потрапити до парламенту, хоча й із самісінького «прохідного хвоста». Отже, лідерка «Батьківщини» зможе нарешті реалізувати свої наміри на посту глави уряду. Вона впевнено заявляє, що добре знає, що треба робити і з чого починати. Схоже, що малодосвідченому Президентові В. Зеленському буде вигідно і зручно мати на чолі виконавчої влади досвідченого управлінця. Принаймні, в разі якихось невдач буде на кого звалити вину.

Зараз лідерка «Батьківщини» більше мовчить, мабуть, учиться у Зеленського, мовчання якого виявилося золотом. Помітним виборчим кроком Юлії Володимирівни стало об’єднання з партією «Основа» та включення її лідерів С. Тарути й А. Ніколаєнка до прохідної частини списку. Але чи додасть це «Батьківщині» голосів на виборах, залишається під сумнівом, оскільки про політсилу «Основа» мало хто щось чув, а її лідери представляють регіон з украй високим антирейтингом Тимошенко. У цьому легко переконатися, проглянувши результати голосування «за Юлю» на Сході й Півдні держави: Донецька область — 3,61%, Луганська — 4,89%, Одеська — 8,02%, Харківська — 7,35%, Запорізька — 8,24%. Водночас у західних областях зафіксовано досить добрі результати Юлії Володимирівни: Тернопільська область — 18,87%, Волинська — 19,84%, Івано-Франківська — 22,3%; і на Півночі: Чернігівська область — 19,67%. Спостерігається цікава закономірність: чим вище на північ і чим далі на захід, тим вище рейтинг Тимошенко. Тут є що вивчати, аналізувати і враховувати не тільки одній Юлії Володимирівні.

P.S. Цей аналіз було переслано шість тижнів тому двом дуже близьким до Тимошенко однопартійцям із проханням передати його лідеру партії, щоб урахувати під час парламентської кампанії. Жодної реакції від них та від неї досі не було.