Перейти до основного вмісту

Що роблять російські ПВК в Африці?

«ПВК Вагнера» в Африці. Навіщо Росія нарощує свою присутність у регіоні.

Нещодавнє ґрунтовне розслідування журналістів Le Figaro Тангі Бертеме й Алена Барлюе діяльності таємничих російських військових на Чорному континенті викликало чималий резонанс у Європі та привернуло загальну увагу до масштабної гри Кремля в боротьбі за вплив і ресурси в цьому регіоні.

Інтерес впливового французького видання до подій у далекій Африці, звісно, не випадковий. Алжир, Туніс, Марокко, Мавританія, Сенегал, Французький Судан (зараз Малі), Гвінея, Берег Слонової Кістки (зараз Кот-д'Івуар), Нігер, Верхня Вольта (зараз Буркіна-Фасо), Дагомея (нині Бенін), Того, Габон, Убанги-Шарі (зараз Центральноафриканська Республіка), Чад, Камерун — ось неповний перелік далекого і не дуже колоніального минулого Франції. І події, які зараз відбуваються в колишніх колоніях, не можуть не хвилювати французів. Особливо болісно ставляться там до зростання впливу Росії на політичні розклади в цих колишніх французьких анклавах.

У фокусі уваги — Центральноафриканська Республіка

Особливе місце в пріоритетах французької, та й європейської зовнішньої політики завжди посідала Центральноафриканська Республіка, невелика держава в Центральній Африці. Геополітичне становище цієї країни, попри на її малонаселеність, дає їй змогу відчутно впливати на сусідні африканські країни, такі як Судан, Південний Судан, Демократична Республіка Конго, Камерун, Чад, і певною мірою формувати політику всього африканського континенту. Саме тому інтерес Росії до цієї невеликої держави викликає зрозуміле занепокоєння в західних політиків. Адже прогресуюча російська військова присутність у ЦАР безпосередньо впливає на дестабілізацію ситуації в регіоні.

Російський вплив у цій маленькій країні останнім часом став відчуватися дуже швидко. Відомий своєю слабкодухістю, президент ЦАР Фостен-Арканж Туадера відсунув руандійські «блакитні каски», які піклувалися про його безпеку. Як наслідок, у президентській охороні зараз не менше ніж 40 росіян. А в жовтні 2018-го президент ЦАР зустрівся із Сергієм Лавровим у Сочі. Російський міністр запропонував Туадері як подарунок 5 200 автоматів Калашникова, 840 кулеметів і 270 гранатометів. ООН залишалося лише ратифікувати цей дар, і на початку 2018 року зброя вже прибула в Бангі. Крім того, Москва офіційно направила до ЦАР 175 інструкторів: 5 військових і 170 «цивільних» — для навчання урядових військових сил (FACA). Російські військові, кількість і місія яких невідомі, тепер живуть у Бангі — столиці Центральноафриканської Республіки. Того ж жовтня Москва оголосила про те, що вона надішле до Бангі додатково 60 інструкторів для FACA.

"

Зараз найбільшу небезпеку для стабільності ЦАР становлять різні групи повстанців із мусульманського угруповання «Селека» на півночі країни, що претендують на легалізацію і владу. Міжконфесійний конфлікт між мусульманами і християнами триває з 2013 року і в жовтні отримав новий виток кризи у зв'язку з усуненням глави парламенту ЦАР, мусульманина Каріма Мекасуа (президент країни Фостен-Арканж Туадера — християнин). У зв'язку із цим Туадера, який прийшов до влади внаслідок перемоги у громадянській війні 2001–2003 років, явно потребує допомоги ззовні. І тут зовсім «випадково» підвернулася Росія...

Така активність російських військовослужбовців, багато з яких насправді є найманцями приватної військової компанії, турбує не лише Францію (хоча її — в першу чергу). Попри те, що ЦАР уже не колонія, французький вплив у країні відчувається дуже сильно. Засилля росіян сприймають як бажання витіснити Францію із цього регіону Африки. І ці побоювання небезпідставні. Про прагнення Кремля закріпитися в Африці свідчать не лише спроби посилити військову присутність. У країні за допомогою росіян розгорнута безпрецедентна антифранцузька пропаганда. До шельмування французької політики долучилися не лише місцеві центральноафриканські ЗМІ, а й Russia Today і сусідні камерунські телеканали. У негативному плані подають, наприклад, проведення Францією у вересні 1979 року операції «Баракуда», під час якої французькі десантники повалили диктатора-людожера Бокассу, що зрештою спровокувало серію переворотів і контрпереворотів, які відбувалися на тлі соціальної нестабільності та погіршення економічного становища, а також громадянської війни з численними жертвами серед мирного населення.

Хто слухає Вагнера?

Поява росіян зі зброєю похитнула відносну стабільність ЦАР останніх років. А головне, російська дипломатія почала таємні переговори з бунтівними угрупованнями щодо переділу влади і доходів від видобутку руди між повстанцями й урядом.

Однак, як видно, особливих сподівань на бажані результати мирних переговорів між протиборчими силами в ЦАР Росія не покладає. Тому Путін традиційно, як і в Сирії й Україні, почав розв’язувати проблему своїми звичайними засобами.

І, звісно, згадав про «ПВК Вагнера», яка так «яскраво» проявила себе в Україні, де її найманці, починаючи з 2014 року, боролися з українськими військами, і в Сирії, де компанія веде бойові дії на боці сирійського режиму. Вдаватися до послуг найманців Путіну дуже зручно. Перш за все «ПВК» дають можливість більш-менш правдоподібно заперечувати причетність Москви до неоднозначних міжнародних конфліктів. До того ж це дає змогу уникати невдоволення громадської думки через утрати солдатів.

Адже найманця офіційно не існує, відтак, якщо він загине, це ніби не вважається військовими втратами держави-агресора.

Команда, яка прибула з Москви у квітні цього року рейсом Дамаск – Бангі, встановила свій навчальний табір у Беренго, колишньому палаці імператора Бокасси за 65 км від столиці. Частина військовослужбовців оселилися в Бангі. І якщо військові інструктори, за інформацією надійного джерела в Бангі, просто виконують свою роботу і нічого іншого, то завдання «цивільних», кількість яких із 170 зросла до 400, невідомі. За даними французьких журналістів, ці «цивільні» особи офіційно представляють таємничу компанію Sewa Security Services, створену в Бангі в листопаді 2017 року. Але як стало відомо, Sewa Security Services — це лише «прикриття» для «ПВК Вагнера», яка здобула сумнівну популярність участю в сирійському та українському конфліктах.

Як відомо, ідея використання найманців для розв’язання «брудними способами» політичних проблем Кремля в інших країнах (без прямого відсилання до справжнього замовника), належить Євгену Пригожину з найближчого оточення Володимира Путіна. Саме розслідування її діяльності призвело до таємничої загибелі трьох російських журналістів у ЦАР наприкінці липня. «Відпрацювавши» на Донбасі та Сирії, найманці «ПВК Вагнера» прибули до ЦАР, природно, не для відновлення народного господарства. Тут вони приєдналися до інших російських найманців, які раніше прибули із Судану, де Москва останніми роками також проявляє підвищену активність. Людей «Вагнера» відтоді бачили в різних регіонах країни, зокрема, в місті Бріа на сході країни, багатому на золото і діаманти. І це недарма. Політичні цілі росіян у ЦАР підкріплюються і фінансовим аспектом, спрямованим на експлуатацію природних ресурсів, як це робили свого часу лівійці та французи. Родовища алмазів, урану, золота, нафти, лісові та гідроенергетичні ресурси — ласий шматочок для виправдання путінської експансії в Африці.

Економічне вторгнення за військової підтримки «вагнерівських» найманців зараз активно підкріплюють офіційним оформленням російської присутності в ЦАР, чому сприяє серйозний уплив РФ на вище керівництво країни. Радником із нацбезпеки у президента ЦАР Фостен-Арканжа Туадери служить російський громадянин Валерій Захаров. Усім у ЦАР відомо, що Захаров підзвітний не лише президенту Туадері, а й Москві. Зачастив до ЦАР і Михайло Богданов, заступник міністра закордонних справ РФ, уповноважений вести справи в Африці. І небезрезультатно. Як наслідок Міністерство фінансів і бюджету Центральноафриканської Республіки опублікувало документи, на підставі яких гірничодобувна компанія Lobaye Invest отримала дозвіл на розвідку і розробку родовищ корисних копалин.

З документів випливає, що Lobaye Invest одержала дозвіл на роботу в ЦАР протягом трьох років на початку червня 2018-го. Розвідку родовищ золота вона здійснює на двох ділянках: перша площею 385 кв. км, друга — 3 712 кв. км. Обидві території розташовані на захід від столиці ЦАР Бангі і перебувають під контролем християнського ополчення «Анти-балака», яке протистоїть мусульманському угрупованню «Селека». Ось для «розборок» з мусульманським угрупованням і підтягнули «бійців Вагнера».

Сама Lobaye Invest була створена 2017 року таким собі Євгеном Ходотовим, 54-річним ветераном спецслужб із Санкт-Петербурга, але для багатьох справжнім головою є не хто інший, як Євген Пригожин. І недарма сама діяльність компанії перебуває під завісою секретності, а з тими, хто намагається вникнути в особливості російської присутності в ЦАР, питання розв’язують радикально. Саме в Ндассіме, місце дислокації Lobaye Invest, мали намір поїхати в липні на зйомку фільму про приватні військові компанії вбиті російські журналісти Орхан Джемаль, Олександр Расторгуєв і Кирило Радченко. А наприкінці вересня Луї Коттоя, журналіста-фрілансера із ЦАР, який розслідував убивства російських журналістів і діяльність у країні найманців Вагнера, атакували і побили невідомі біля свого будинку в центрі Бангі. За два тижні до нападу на Коттоя Петро Верзілов, член антикремлівської протестної групи Pussy Riot, був отруєний, коли чекав результатів приватного розслідування вбивства журналістів у Сібю. Крім того, російські інструктори, які квартирують зараз у Сібю і навчають військових Центральноафриканських збройних сил, застерігали людей, які живуть поблизу місця виявлення тіл журналістів, що їх покарають, якщо ті дадуть інтерв'ю про вбивство.

Як бачимо, Росія вміє охороняти свої секрети в Африці.

При цьому, офіційно заперечуючи використання «ПВК Вагнера» у реалізації кремлівських гегемоністських задумів, ставлення російської влади до приватних військових компаній більш ніж доброзичливе. Так, спеціальний представник президента Володимира Путіна по Близькому Сходу й Африці, заступник міністра закордонних справ Росії Михайло Богданов у своєму інтерв'ю французькому виданню La Croix відверто підтримує подібні структури, вбачаючи проблему тільки в їх юридичній легалізації: «Із "ПВК Вагнера" у нас немає жодних проблем. Це організація, створена колишніми військовослужбовцями, які проявляють свої військові навички у плані охорони. Існує безліч підрозділів такого роду. Ми прийшли з великим запізненням після американців і британців. Можливо, слід внести уточнення юридичного характеру в діяльність таких компаній».

Немає сумніву, що економічна активність РФ у ЦАР, крім усього іншого, розрахована і на «ланцюгову реакцію» з боку інших, багатих на родовища африканських країн. Так, російська активність посилилася в Анголі та Гвінеї — у двох державах із дуже багатими надрами.

Сьогодні Росія дійсно все більше нарощує свою присутність в Африці. У пропагандистських меседжах активно використовують тезу про економічну залежність африканських країн від колишніх колоніальних держав і необхідність їх зміни. Особливі сподівання кремлівські пропагандисти покладають на мережу інженерів, викладачів, політичних діячів, поліцейських і військових, які здобули освіту в Радянському Союзі, спокусливі пропозиції Росії перетворити їх борги, успадковані від СРСР на інвестиції, що може відбуватися шляхом передачі прав на використання російських компаній у нафтогазовому секторі, в сільському господарстві, енергетиці, рибальстві, металообробній промисловості. Акцент також робиться на офіційних заявах Кремля про готовність співпрацювати з усіма урядами, які цього побажають, незалежно від їх ідеології чи політичної системи. Із цим же прицілом рік тому Росія зробила жест, ухваливши рішення анулювати 20 млрд доларів боргів для деяких африканських країн.

Путінська Росія прагне відновити вплив, який вона мала за радянських часів, через країни, що розвиваються; і її діяльність в Африці не обмежиться ЦАР. Варто чекати повідомлень про російські концесії під «охороною ПВК "Вагнера"» і в інших країнах, таких як Судан, Чад, Руанда і Габон.

Україна, Сирія, ЦАР і далі скрізь

То що таке «ПВК Вагнера»?

Відомо, що Росія використовує подібні структури поза будь-якими легальними рамками, але коли йдеться про членів «приватної військової компанії», всі розуміють, що це просто найманці.

У всіх згадках про «ПВК Вагнера» спливає ім'я Дмитра Уткіна, колишнього старшого офіцера ГРУ. Ще 2013 року Уткін став одним із командирів під псевдо Вагнер іншої ПВК — Moran Security Group, яка під прикриттям створеної в Петербурзі організації «Слов'янський корпус» вербувала відставних російських військовослужбовців для охорони нафтових родовищ і трубопроводів у Сирії. За деякими даними, ця місія обернулася катастрофою, і «Слов'янський корпус» зазнав великих утрат у живій силі через слабку підготовку і брак озброєння. 2014 року Уткін заснував уже «Групу Вагнера» для розв’язання «делікатних» питань за межами Росії. Її бійці брали участь в анексії Криму навесні 2014 року, потім у боях на українському Донбасі на боці проросійських сепаратистів і, починаючи з 2015 року, представлені на сирійській землі. Найманці Вагнера брали активну участь і у визволенні Пальміри в березні 2016 року на боці сирійської армії та російської авіації.

«Бійці Вагнера» — це, як правило, колишні військовослужбовці Збройних сил Росії і спецслужб, які мають достатній досвід роботи в «гарячих точках» від Афганістану і В'єтнаму до Чечні та Нагірного Карабаху. Під час укладання угоди майбутні «вагнеровці» повинні підписати документ із зазначенням їхніх зобов'язань. Так, кандидати повинні заявити, що вони діють виключно із власної волі і з особистих переконань, не будуть задіяні у військових конфліктах, пообіцяти зберігати мовчання про професійну діяльність протягом десяти років. Іще найманець зобов'язується не мати жодного акаунта в соціальних мережах, під час виконання завдання не робити фотографій і відеороликів.

Укладанням контрактів із волонтерами «Вагнера» і грошовими розрахунками з ними займається посередницька компанія Evro Polis, де зберігається вся звітна документація щодо ПВК і паспорти найманців. У цій, зовні повністю приватній, компанії Євген Пригожин володіє серйозною часткою і фактично є сполучною і координаційною ланкою контактів із замовником із Кремля і Міністерством оборони РФ. Саме він доводить до керівництва «ПВК Вагнера» узгоджені з Міноборони бойові завдання, задіяні в спецоперації сили і засоби, а також постачає найманцям зброю, боєприпаси й екіпірування. За наявними даними, рівень зарплат за присутність на полі бою за кордоном коливається від 1350 до 3600 євро, залежно від посади і звання.

Історія Evro Polis теж цікава. Ця московська компанія, яка спочатку займалася ресторанним бізнесом, раптово 2016 року переорієнтувалася на розробку родовищ і видобуток нафти та газу, а потім відкрила представництво в Дамаску. 2016 року Євген Пригожин підписав договір із сирійською владою, яка гарантувала йому 25% доходів від нафтогазових родовищ, відвойованих силами «ПВК Вагнера» у джихадистського угруповання «Ісламська держава».

Про зв'язки Уткіна з вищим керівництвом РФ хоча й не афішують, але особливо їх і не приховують. У грудні 2016 року Уткіна, разом з іншими бійцями «Вагнера», прийняв у Кремлі Володимир Путін на церемонії, присвяченій російським «героям» у Сирії.

У листопаді 2017 року Дмитро Уткін став генеральним директором компанії Concord Management & Consulting, яка також належить Євгену Пригожину. Це саме та компанія, яку у США звинуватили у фінансуванні операції інтернет-троллінгу з метою порушити перебіг президентських виборів у США 2016 року.

Невтішні підсумки

Зрозуміло одне: хоча російська держава і намагається дистанціюватися від найманців, подібних до «Вагнера», Кремль не має наміру їх розпускати або відкликати, оскільки тоді доведеться замінювати їх солдатами регулярної армії, отже, офіційно визнавати втрати. «Група Вагнера» — одна з багатьох напіввійськових організацій на службі Кремля, покликана просувати національні інтереси без прямої участі держави. Їх використання полегшує Кремлю маскування військових операцій і замовчування кількості жертв. Імовірно, це для Москви важливий аргумент для того, щоб зберігати цю напівлегальну зону та відкладати правове регулювання приватних і навколодержавних військових компаній на потім.

Природно, подібна російська активність небезпечна не лише для ЦАР, Сирії, Лівії, а й загрожує стабільності всього африканського континенту.

А найголовніше, таємна дипломатія Росії дискредитує роботу ООН та порушує основи міжнародної безпеки.

У самурая нет цели, есть только путь. Мы боремся за объективную информацию.
Поддержите? Кнопки под статьей.

''отсканируй
и помоги редакции

Become a Patron!

Загрузка...