Що таке російська опозиція?

Читаючи аналітику західних експертів, можна зробити висновок про тотальне нерозуміння ними того, чим насправді є російська опозиція для колективного Заходу й України.

Західні експерти воліють не помічати того, що в Росії відсутній інститут приватної власності, тому немає і не може бути ринкової економіки. Не потрібен парламент, незалежний суд, поділ гілок влади. Тому що все це є надбудовою для врегулювання конфліктів, які стосуються приватної власності у середовищі акторів, діючих у ринковій економіці.

У Російській Федерації — ресурсна економіка і відповідна їй надбудова система військового патронажу. Хоч би хто прийшов у Росії до влади, він буде вимушений дбати про концентрацію ресурсів у руках держави, що супроводжуватиметься пошуком ідеології, яка дозволить виправдати репресії зверху, без чого в російських реаліях неможливо утриматися при владі.

У Росії практично всі відомі опозиціонери є проектами російських спецслужб, які зацікавлені в існуванні контрольованої ними опозиції. З точки зору колишніх працівників КДБ, у Кремля з представниками опозиції укладений контракт на критику, де чітко окреслені «червоні лінії», за які не можна переходити. Відомим журналістам, блогерам, опозиціонерам у Росії дозволяється публічно висміювати Путіна лише тому, що вони не становлять жодної загрози Кремлю, бо у російських опозиціонерів немає організаційної спроможності прийти до влади.

Дотепер у жодного опозиціонера в РФ немає чіткої програми або стратегії розвитку Росії. У російської опозиції також немає управлінських кадрів, котрі могли б прийти до влади замість нинішньої управлінської еліти. Де-факто в РФ не існує контреліти з достатніми для приходу до влади ресурсами.

Для того щоб зрозуміти, що таке російська опозиція, варто розглянути вчинки Валерія Солов’я і Олександра Невзорова.

Валерій Соловей, котрий знає все про думки, плани, прагнення Володимира Путіна, як відомо, ще зовсім недавно публічно підтримав анексію Криму. До того ж, професор Соловей у 2014 році у програмі «Поєдинок» виступав у команді українофоба Зюганова, активно захищаючи Сталіна, порівнюючи втрати для Росії від ліберальних реформ із втратами 1930-х років. Незважаючи на всі інсайди професора, отримані від його джерел, про які він розповідає щотижня, чомусь ніхто з чиновників, які працюють у Кремлі, дотепер не звільнений за розголошення особливо важливої інформації про Володимира Путіна. Що й недивно, бо його опозиційна діяльність є суто імітаційною. Меседжі професора Солов’я, з якого Кремль створює лідера громадської думки, перш за все спрямовані на дезінформування російського суспільства й західного експертного середовища.

Олександр Невзоров, якому дозволено критикувати дуже жорстко як Путіна, так і РПЦ, ще в 1991 році був ініціатором створення народно-визвольного руху «Наші», метою якого було відтворення Радянського Союзу в територіальних межах Російської імперії. Також він публічно підтримував військовослужбовців вільнюського ОМОН, які штурмували телецентр у Вільнюсі. Саме їм було присвячено перший репортаж під назвою «Наші». Сам Невзоров в інтерв’ю Юрію Дудю навіть визнав, що ходив до Кремля звітувати про свою діяльність, що є доказом співпраці Невзорова з російською владою.

Головна ж зірка російської опозиції Олексій Навальний довгий час був інструментом спецслужб для дискредитації топ-посадовців, компромат на яких він отримував від хакерських груп, пов’язаних із ФСБ. Зараз же Навального Кремль використовує для провокування протестів, підсумком яких стане зміцнення авторитарного режиму і перепис спецслужбами всіх опозиційних активістів. Готуючись до парламентських виборів, корпорація чекістів використовує Навального як «корисного ідіота», дозволяючи йому робити відеозвернення під час судового процесу, що, звісно, не було б йому дозволено, якби Навальний був справжньою загрозою для Кремля.

Фінансуючи «Эхо Москвы» і дозволяючи жорстко критикувати Путіна лідерам громадської думки, контрольованим спецслужбами, Кремль діє на випередження для недопущення виникнення опозиційного руху, не контрольованого владою.

Українцям варто усвідомити, що російські опозиціонери для України є не меншою загрозою, ніж Путін. Наприклад, його особистий ворог Михайло Ходорковський під час зустрічей із західними політиками закликав їх зняти секторальні санкції, запроваджені за агресію Росії проти України. Ходорковський також заявляв, що в разі обрання його президентом він не повернув би Крим Україні.

Як і Навальний, котрий є справжнім расистом, доказом чого можуть бути його висловлювання про депортацію усіх етнічних грузинів із РФ під час російської агресії проти Грузії. Також він принижував білорусів, жартуючи про «білоруську мову, яку вигадали кавказці з покидьками». Коли Навальний балотувався на посаду мера Москви, він обіцяв депортувати мігрантів у Середню Азію. Що й недивно, бо він брав участь у «російських маршах», де можна було почути гасло «Россия для русских, Москва для Москвичей!» Все ж таки недарма Валерія Новодворська казала, що якщо натовп піде за Навальним, то на Росію очікує фашизм.

Найбільш показовим щодо реального ставлення Навального до України є його висловлювання про отримання Томосу про автокефалію ПЦУ: «Те що, створювалось століттями, було знищено Путіним та його ідіотами за чотири роки. Путін — ворог «руського міра». Фактично Навальний звинуватив Путіна в тому, що через його прорахунки суттєво зменшився імперський вплив Росії в Україні.

Тож насправді неважливо, яка фамілія у президента РФ, бо Росія була, є і буде імперською по своїй сутності. Тому українцям дуже нерозумно сподіватись на те, що великий голодний крокодил стане вегетаріанцем.