Щур, він же Пацюк: диванна футурологія

Уже почався новий рік за китайським календарем. Офіційно вступив у свої права Щур, він же Пацюк — білий, чорноокий, пухнастий та зубатий.

Ілон Маск планує черговий міжпланетний переліт. Борис Джонсон по-серйозному розробляє свій план Brexit, затверджений Її Величністю. Дональд Трамп націлився на перевибори всупереч імпічменту. Володимир Путін старається відродити Велику імперію всупереч реальності.

Україна має нещастя бути однією з найважливіших складових імперських планів Путіна. Наша земля цікавить кремлівського карлика значно більше, ніж білоруська, грузинська або казахська, хоча й від цих уламків радянської імперії він, очевидно, не відмовиться. Але Україна, схоже, є як ідеологічним, так і економічним пріоритетом у справі відродження колишньої величі Росії.

Крім того, за білоруські землі Путін із Лукашенком можуть торгуватися до нескінченності — вони ж обидва вічні лідери. А ось з Україною «великому імператорові» складніше — тут, по-перше, лідери регулярно змінюються; по-друге, фактор суспільної думки має реальне значення. Тож доводиться повсякчас підлаштовувати свої плани під велику кількість слабо передбачуваних змінних. Проте у досвідченого КДБіста завжди є декілька заздалегідь прорахованих варіантів.

Першим кроком для підбору найбільш дієвого плану має бути перевірка ситуації. Попередній президент України пройшов тест на міцність та випробування російськими спокусами досить упевнено — він, як і всі українці, прагнув швидкого припинення війни, але при цьому добре розумів ціну «миру» на путінських умовах.

Теперішній президент, очевидно, цю перевірку на міцність провалив. Він не має змоги відверто піддатися на спокусу «швидкого миру» — занадто багато обставин цьому заважають: і заплутаність розрахунків олігархів, і активність свідомої частини суспільства, і власне самолюбство, зрештою. Проте його виявилося легко налякати.

Подивіться, наскільки змінився його імідж після першої особистої зустрічі з Путіним: обличчя розпухло, очі перелякані, руки трясуться, голос бринить від страху, язик заплітається від утоми, думки губляться, текст шпаргалки розпливається перед очима. Схоже, він усвідомив марноту своїх сподівань зачарувати старого КДБіста (можливо, йому також нагадали, що Янукович усе ж закінчив краще, ніж Лєх Качинський).

Якими будуть наступні кроки кремлівського диктатора?

Мені видається вірогідним, що найближчим часом він витягне зі своїх старих конспектів празький сценарій:

1. спровокувати заворушення, яке виглядатиме як антидержавне, або дочекатися самовільного початку народного повстання та потурбуватися про відповідну медійну картинку (недарма ж набирає оборотів розхитування українського суспільства зсередини);
2. змусити заздалегідь «доведеного до кондиції» законно обраного президента просити про захист від «націоналістичної хунти» (за бажання тут і про Будапештський меморандум згадати можна);
3. захопити ще один великий шмат українських територій — цього разу вже відкрито, але від імені законного українського уряду.

Російські війська простуватимуть до Дніпра під згідне мукання пасивної більшості, під протяжний стогін активної меншості, під фальшиво-пафосне лепетання слухняного уряду.

Вони не обов’язково будуть дуже агресивними — для залякування місцевих активістів вистачить кількох актів показної жорстокості з відповідним висвітленням у ЗМІ. Вони не обов’язково затримаються на цих землях надовго — достатньо буде бліцкригу, а надалі можна буде обійтися невеликим загоном поліцаїв для підтримання порядку в столиці, обмеженим штатом командування для місцевих «добровольців» та конвоєм для Зеленського.

Західні ліваки аплодуватимуть «звільненню» Києва від «нацистів», захоплено вітатимуть повернення молодого президента-реформатора й уряду технократів, та запевнятимуть, що не варто сприймати Росію як Імперію Зла, бо «не все так однозначно».

А більшості західних політиків буде просто не до українських проблем — вони матимуть, про що турбуватися:

• ЄС тріщить по швах;
• Трамп дедлаі активніше веде економічні війни;
• на Близькому Сході постійні загострення;
• ціни та нафту немилосердно «стрибають» разом із курсом долара;
• боти атакують комп’ютерні системи урядів провідних держав, найбагатших промислових компаній, банків та медійних платформ;
• екозахисні рухи імені Грети Тунберг та страхітливі новини про нові штучні віруси доводять маси людей до паніки...

А в сонячній Піднебесній радісно потирає ручки маленький новітній диктатор. Чорноокий та зубатий. Як Щур, він же Пацюк.

P.S. Сподіваюсь, я дуже поганий футуролог.

Примітка редакції. Мабуть, ми теж сподіватимемось.