Ще раз про «глибинний народ»
Російський народ переб’ється, він піде з міст у поля, ліси. Збиратиме гриби, ягоди, горіхи — російський народ готовий у хвилину великих печалей перетворитися на народ-бурундук, народ-хом’як, він запасатиме на зиму всіляке коріння, всілякі цибулинки.
А. Проханов
Нашумілу колонку Владислава Суркова в «Новій газеті» вже кілька разів обговорювали в «нашому затишному» Фейсбуці, а з початком повномасштабної війни вона стала, мабуть, ще більш актуальною. З її меседжами, в принципі, все зрозуміло — Сурков намагався переконати публіку, що режим Путіна виживе і без Володимира Володимировича при владі. І не тільки завдяки тому, що там уже сформувалася якась політична еліта, що повністю поділяє всі ці принципи його правління — «колективний Путін». Другою опорою режиму Сурков називає якийсь «глибинний народ», який усе це розуміє, приймає та підтримує, бо відчуває, що так правильно.
А що мав на увазі Сурков, залишилося загадкою — хоча було чимало інтерпретацій, аж до лавкрафтівських рибожаболюдей (див. «Морок над Інсмутом») або очеретяних людей Дугіна. І ми спробуємо це пояснити.
Отже, коли мені кажуть слово «народ», я хочу запитати: «А чи знаєте ви, що це слово взагалі означає?» Його первинне значення — скільки в пана в маєтку кріпаків народилося. «100 душ народу», «200 душ народу» і так далі. Я із цієї причини уникаю у своїх статтях вживати слово «народ» — у мене є для цього інші терміни (залежно від контексту): нація, етнос, соціум, спільнота, клас тощо. Але тут це саме народ у первинному значенні.
Відомий російський філософ-«почвенник» (і один з ідеологів «русского мира» в соціальних науках) Сергій Кара-Мурза колись говорив про існування якогось «радянського народу» до появи СРСР — точну цитату наводити не буду, але суть у тому, що нібито робітники, різночинці та більшість селян у Російській імперії були носіями «природного комунізму» і посиленого почуття «соціальної справедливості». Цим він і пояснював таку масову підтримку більшовиків в етнічних російських регіонах та великих містах, що більшовизм був відображенням їхніх сподівань. А насправді «глибинний народ» це…
Це люди без внутрішнього стрижня і без будь-якої чітко вираженої моралі. Вони можуть спочатку розібрати церкву на цеглу, бо їм сказали, що Бога нема. Потім вони так само починають ходити до вже відновленої церкви, бо влада дозволила. І це часто ті самі люди — з 1920-х по 1940-і роки в російському селі часто так і було. Внутрішній стрижень їм замінює вертикаль влади — формальна чи неформальна, не має значення.
Або (якщо вже зовсім у фрейдистській інтерпретації) влада в Росії пов’язана із сексуальним насильством, причому повсякденно. Впродовж багатьох століть вертикаль влади займається тим, що пердолить цей «глибинний народ» глибоко у всі отвори. «Нас є*уть, а ми міцнішаємо»,— неважливо хто, поміщик, офіцер в армії, комісар, парторг, ФСБ-шник, кадировець. А вже «глибинні» переносять це насильство на решту світу — пам’ятаєте плакатик «1941–1945: можемо повторити». (До речі, іноді мені здається, що це саме ті люди, які готові самі анально карати «гомосеків» (причому використовуючи для цього власні статеві члени), але при цьому вважають себе «простими російськими мужиками» гетеросексуальної орієнтації). Саме тому про будь-яке насильство, заподіяне владними, у російській провінції дізнаються або суто випадково, або тому, що хтось із місцевої влади впав у немилість вищих. На яке свавілля не пішла б місцева влада…
Думаю, не всі вже згадають про те, що діялося в станиці Кущівській у Краснодарському краї протягом майже двох десятків років — масові вбивства, зґвалтування, здирства грошей, підпали ферм та інші злочини. Все це робила, по суті, одна родина Цапків із численними родичами та знайомими (деякі з них були представниками місцевих правоохоронних органів і судової влади). Так довго це все залишалося не те що без покарання, а й абсолютно в порядку речей — більш-менш активні розслідування розпочалися лише після зміни губернатора та низки місцевих чиновників (навіть після останнього на рахунку Цапків масового вбивства слідство не поспішало з висновками).
По суті, ОЗУ Цапків проіснувало так довго завдяки не лише зв’язкам із місцевою владою, а й відсутності будь-якого публічного резонансу. Місцеве населення вважало, що це зовсім не свавілля, а цілком нормально — навіть на судах над «цапківськими» жертви не вимагали жорсткіших вироків (особливо представникам місцевої влади, які отримали дуже м’які вироки, порівняно із Цапками та їхніми друзями), а деякі свідки співчували злочинцям. Чим не ілюстрація життя «глибинного народу»?
Ще одна характерна ознака нашого об’єкта в тому, що його ніхто до ладу не вивчав. Навіть скільки його в Росії та чим він займається — достеменно не відомо. 84% підтримки анексії Криму? Чи приблизно такі ж цифри підтримки Путіна або «Єдиної Росії» на президентських і парламентських виборах? Це можна і «намалювати», як ті самі 146% на парламентських виборах у Ростовській області. А реальність може бути зовсім іншою.
Відомий російський соціолог Симон Кордонський наводив дані, що майже 40% населення Росії працюють узагалі нелегально та не пов’язані з державою фінансово. Вони працюють за схемами артілей та промислів — наприклад, хтось розводить кіз і зчісує з них шерсть, хтось в’яже із цієї вовни пухові хустки, хтось їх перепродає у великих містах на базарах «із землі» чи вокзалах. Усе це не відбувається через оподаткування.
Тут якраз згадується одна цікава кримінальна справа — у Росії в Самарській області розкрили схему з виробництва та збуту підроблених автозапчастин. Тобто чи не в промислових масштабах у гаражних майстернях випускали деталі, потім їх продавали під виглядом справжніх (підробляли заводські тавра). І їх хтось у таких масштабах мав купувати, встановлювати в автомобілі, ці автомобілі багато часу мали проїздити без поломок.
І, на думку Кордонського, якщо офіційно в Москві проживає трохи більше ніж 12 мільйонів людей, то неофіційно (судячи з обсягів стічних вод) — майже 30 мільйонів. Якщо хоча б чверть із них — це не мігранти з інших країн чи регіонів Росії, то, можливо, це і є «глибинний народ», який не враховується офіційною статистикою, не працює легально, але… цілком імовірно, що ходить на вибори та голосує на них, якщо є паспорт. А ще служить у російській армії і воює на Донбасі як «іхтамнєти» чи «добровольці» (із «СДД» Олександра Бородая, наприклад). Як ховрах у відомій сцені з фільму «ДМБ» — ніхто його не бачить, але він є.
Це суспільство-«Протей» змінює свої установки і форму, як аналогічне давньогрецьке божество, проте служить меті збереження режиму. Навіть якщо його представник не готовий воювати самостійно, він знайде будь-яке обґрунтування для війни і загалом для будь-яких дій влади. Але, повторімося, воювати піде здебільшого або заради заробітку та соціального статусу, або задля задоволення своєї потреби у вбивствах та приниженні інших людей — патріотизмом загалом там і не пахне.
Згадаймо результати нещодавнього соцопитування про підтримку чи припинення «спеціальної військової операції» — 60% підтримали б новий наступ на Київ, якби Путін ухвалив таке рішення, і 65% підтримали б аналогічне рішення про відступ. При цьому, природно, значна частина цих 60% та 65% перетинаються між собою і жодної суперечності в голові не виникає. А поведінка багатьох росіян після оголошення часткової мобілізації це й підтвердила — «Воювати в Україні треба, але сам поїду до Грузії чи Казахстану, поки не закрили кордон».
До речі, про тих, хто таки дістався фронту — або ж про «другу армію світу». Вони прийшли сюди нібито для того, аби захищати російську мову, але не володіють нею. Вони вважають себе прогресивними містянами (а нас, відповідно, сільськими жлобами) — але не знають, що кавові зерна треба перемолоти на кавомолці, а не заварювати цілком. Їм кажуть, що в Україні геноцид росіян і що їхня місія — врятувати людей від геноциду, але задля цього вони зрівнюють із землею російськомовні Маріуполь із Харковом та влаштовують концтабори з катівнями в усіх окупованих містах. Не кажучи вже про поїдання собак і показове використання як туалет чого завгодно, тільки не унітазу.
Начебто в них вселилися демони Кхорна і Нургла (божества Хаосу із всесвіту Warhammer 40000, що втілюють насильство та розкладання відповідно) одночасно. При цьому зовсім не важливо, з якого регіону РФ вони приїхали (Чечня, Забайкалля чи навіть Московська область) — зважаючи на все, така деградація там повсюдна. Щось схоже відбувалося в Монголії (коли вона була ще провінцією Китаю) і в прикордонних областях Росії на теренах, контрольованих силами білого генерала барона Р.Ф. Унгерн фон Штернберга. За спогадами свідків тих подій, не лише білі та червоні, а й місцеві раніше мирні монголи на тлі війни починали виявляти таку жорстокість, якої хроністи навіть часів Золотої орди не пригадували — аж до людських жертвоприношень та ритуального канібалізму.
Однак тут ідеться навіть не про «добровольчі» формування на кшталт «Спарти» чи «ЧВК Вагнера», де про військову дисципліну та Женевську конвенцію навіть не замислювалися, а про цілком собі регулярну армію XXI століття. Це вже не армія у її звичному вигляді. Тому що, попри всі настанови російських військових теоретиків (починаючи від Свєчина і Зайончковського і закінчуючи Гарєєвим і Герасимовим), ще з часів пізньої Російської імперії, їхня армія не здатна воювати «не кількістю, а вмінням», за великим рахунком (тому для фронтових завдань іще з початку вторгнення використовували і ФСБ, і МВС із Росгвардією, і кадировців, незважаючи на те, що ці структури мали діяти на вже окупованих територіях, а не йти в наступ разом з армією).
А зараз вона вже більше схожа на «народне ополчення» зі створених Росією «народних республік» — без дотримання протоколів (статутів), будь-якого виразного кодексу військової честі тощо. Лише з ядерною зброєю. До речі, про останнє.
Ядерний арсенал Росії і загалом армія, яка ним володіє, — засіб глобальної катастрофи. На думку футуролога Сергія Переслєгіна, це «армія-камікадзе». Її завдання — не розбити ворога і навіть не завдати йому максимальної шкоди, а просто згоріти в ядерному Армагеддоні з усім світом разом.
Та ж напівміфічна система ядерного удару у відповідь «Периметр» (або ж «Мертва рука») — ще один приклад такої спрямованості ядерного арсеналу. Більшість радянської військової техніки має знижені ресурси двигунів (що засвідчила війна на Донбасі), тому що за радянськими розрахунками виходило, що танк у реальному бою в середньому «живе» не більше ніж кілька годин — і це без урахування факторів ядерного удару. Як кажуть, «навіщо платити більше?». На ніщо інше ця армія в масовому варіанті не розрахована — ядерної зброї там більше, ніж потрібно для знищення будь-якого потенційного супротивника. А ще хочуть відродити ядерну «суперторпеду» «Статус-6» (вона ж «Посейдон»), яку ще під час СРСР поховали як надто «брудну» зброю. Або міжконтинентальні балістичні ракети Р-36 Орб (нещодавно реінкарновані у вигляді «Сармата» з бойовим блоком «Авангард») із потенційною можливістю пролетіти практично по повному колу земної орбіти і вдарити не з того боку, звідки їх запустили — але, як ми розуміємо, у цьому випадку є ненульова ймовірність, що ядерна боєголовка замість цілі в США, наприклад, вразить ціль у Китаї або впаде десь в Африці. Тобто насправді безглузду та нещадну (прямо як російський бунт) зброю. Як співав Єгор Лєтов у своїй відомій пісні, «наклавши на себе руки, знищити весь світ».
Тож армія Росії і є віддзеркаленням того самого «глибинного народу», представник якого спочатку їхатиме в Україну «на навчання», вбиватиме там людей, а потім у разі потрапляння в полон казатиме, як зоофіл із відомого мема: «Може, і не я (трахнув козу)». «Може, і не ти», але відповідати все одно тобі. Німці ж якось після Нюрнберзького процесу відповіли.
В самурая немає мети, є лише шлях.
Ваш донат – наша катана. Кнопки нижче!