Соромно

Привіт, шановний читачу! Дякую, що зайшов до цієї статті-монологу, щиро. Ми одразу можемо зробити висновок, що якщо ти читаєш україномовне інформаційне видання, то і політичні погляди в нас явно суміжні.

Простіше кажучи: «нам із тобою не все одно». Нехай і з різних причин і мотивацій, але на виході результат ідентичний — ми не байдужі до долі держави. Відштовхнемось саме від цього.

Нині я є частиною цієї держави. Її безпосередньою частиною. Бюджетний робітник, що живе суто за рахунок податків — і твоїх, у тому числі. Конкретніше: я офіцер розвідувального батальйону Збройних сил України. Ношу на військовій формі тризуб і жовто-блакитні прапорці, зранку на шикуванні чую «Слава Україні!» і відповідаю «Героям слава!», стою струнко під час виконання гімну з колонок нашої військової частини.

Я пишу тобі, шановний читачу, щоб попросити пробачення. За свою суцільну неефективність і нульовий коефіцієнт корисної дії впродовж службового часу.

Одразу домовимося, я ані слова не скажу про солдатів і сержантський корпус — ті люди зайняті своєю роботою, і їм самим доведеться звітувати про неї. Перед тобою, перед вами всіма. Я ж відповім виключно за свій прошарок, тобто за ланку офіцерів тактичного рівня — офіцерів молодшого складу: від мамлеїв до капітанів включно. Вибачте нас.

Вибачте нас. Бо щодня я бачу, як твої податки їдуть у максимально неефективну і розтягнуту структуру, де головною цінністю є своєчасне написання звітної документації та заповнення десятків журналів і книг обліку.

Особисто я востаннє тримав… Гаразд, стріляв зі зброї ще влітку 2020 року, на стрільбищі в зоні ООС. І більше ніде. Зате я вмію дуже-дуже швидко друкувати, працювати в «екселі» та склеювати розклади, звіти чи великоформатні план-схеми. Ми щодня відпрацьовуємо купи документів, інформація в яких фактично дублює одна одну в дещо видозмінених форматах. Проводимо стрільби і водіння – та з підрозділами «на папері» з «паперовим» же оцінюванням фізичної підготовки чи теоретичних знань особового складу.

Ми купуємо за свій рахунок (за власним бажанням) зручні бронежилети, підсумки і військову форму з тактичними накладками для автомату.

Але в нагоді стають куплені нами ж принтери, ламінатори, папір формату А4 та А3 та інша канцелярія: скріпки, скоби для степлерів, файли, папки та затискачі для паперів. Більшу частину часу ми проводимо в кабінетах, де друкуємо черговий документ, або заповнюємо ручкою чергову відомість. І єдине й головне, за що я б хотів попросити пробачення — ми мовчимо. Усі ми сприймаємо цей варіант служби як норму.

А це точно не норма. Це прямий підрив боєздатності підпорядкованих нам підрозділів: взводів, окремих взводів і рот. Адже ми не проводимо заняття з особовим складом, не перевіряємо регулярно стан техніки і морально-психологічний стан наших солдатів і сержантів.

Ми не займаємося підрозділами, більшість часу йде на їх аналог: такий собі «віртуальний підрозділ», відображений суто на папері та екрані службового ноутбуку. Вибачте нас. Мені здається, ваші податки йдуть явно не туди, куди мали б бути спрямовані.

Стаття — чи, швидше, вкрай дивний монолог — явно вийшов в форматі «зради» та «зливу», особливо перед черговим загостренням ситуації вздовж кордону з РФ та Білоруссю.

Майже схоже на російське ІПСО, чи не так? Ні. Просто саме сьогодні я здавав черговий документ «нагору» й мені навіть не зробили зауваження за низьку підготовленість підрозділу. Зате зажурили за подання в останні години перед «дедлайном».

Примітка редакції. Аби автора не вирахували навіть дивом чи з випадковості, цей текст ми дещо затримали, не випустивши одразу. Кому хочеться воювати з небайдужими — вдачі, ми імена своїх друзів не здаємо.

Знаєте, це така собі крапля, що остаточно підточила камінь. Взагалі дивно.

Адже кожна стаття має мати мету: інформувати, наштовхнути на роздуми чи диспут, проаналізувати щось. Тут такого немає. Це просто вибачення. Перед тобою, читачу. Перед усіма платниками податків. І перед тими військовими, які ще хочуть воювати та вчитися, а не симулювати діяльність.

Вибачте.