Перейти до основного вмісту

Суть прямого лідерства в армії

Сократ підказує, що зрозумів суть новини набагато раніше

Досліджую феномен лідерства військовослужбовців понад 15 років і щоразу відкриваю нові його аспекти. На початку мав дискусії з багатьма офіцерами «старої радянської школи», які повністю ігнорували лідерство і доводили мені те, що будь-який командир уже апріорі є лідером. Це іншомовне поняття принесено від англо-саксів і ментально нам чуже. І навіщо «мутити» мізки людям, якщо єдиноначаліє, субординація і наказ командира («каманда дадєна — дєрєвня взядєна») в армії – це головне. А твоє лідерство тільки підриває ці принципи.

Насправді це не так. Буду розривати шаблони, тому що статус посади і можливість віддання наказів — це не означає автоматично мати повагу і їх безумовне виконання. Лідерство спонукає до здобуття авторитету й успішного командування підрозділом. Наприклад, командир без авторитету не є лідером. Військовий лідер — це завжди авторитетна людина. Але будь-який авторитетний військовослужбовець не завжди є військовим лідером. Лідерству можна навчитися. Чим більше військових лідерів, а не тільки одних командирів і начальників — тим сильніша армія. Ними необхідно стати кожному — від солдата до генерала. Однак, ідеальних військових лідерів не існує... Це лише поодинокі приклади цього феномену.

Чи достатньо військових лідерів у нашій Армії?

Ви зможете знайти хоч одне слово «лідер» у Статутах ЗСУ?

Логіка «радянської і пострадянської» школи підготовки сержантів і офіцерів така: «Якщо у Статутах цього слова немає, тоді навіщо бути взагалі лідером?»

Але я маю сумніви, чи знайдете ви слова «лідер» і «лідерство» в новому проекті Статуту ЗСУ.

Місія військовослужбовця будь-якої категорії Збройних Сил України — захищати українську націю від агресора. Місія військових лідерів: морально, психологічно, професійно готувати себе і підлеглий особовий склад до виконання завдань за призначенням, згуртовувати його і вести за собою до визначеної мети.

Індивідуальна лідерська здатність військовослужбовця будь-якої категорії — критично оцінити реальний стан речей; чітко усвідомити існуючі загрози та наявні можливості; залучити необхідні ресурси, визначити шляхи і способи їх використання; застосувати ефективні внутрішні комунікації; надихнути та вмотивувати особовий склад до виконання визначених завдань; досягти очікуваних результатів та сприяти розвитку й удосконаленню бойової спроможності кожного окремого військовослужбовця та підрозділу загалом — усі ці завдання передбачають формування і прояв військового лідерства.

Сократ першим висунув ідею про те, що лідерство — це доля тих, хто знає, що робити в даній ситуації. Відповідно, тому, хто керує іншими, необхідні ґрунтовна теоретична підготовка і досвід. Люди підкоряються тому, хто знає. Але знання — це ще не все, що потрібно справжньому лідеру. Як писав Ксенофонт, хороший лідер спрямовує, показує приклад, поділяє разом з усіма труднощі і завойовує їхню підтримку, тобто авторитет. Лідер повинен вміти добиватися поваги, не прагнучи популярності.

Існує різниця між функціями управління (адмініструванням, плануванням, мотивацією, координацією, контролем) і лідерством. Хороший лідер вміє робити всі ці справи, але завжди виходить за їх межі. Він знає, як завоювати підтримку інших людей для виконання поставленого завдання.

Лідер у буквальному сенсі — це не завжди людина, що йде попереду. Від лідера чекають, що він вкаже шлях, зберігатиме єдність команди і турбуватиметься про кожного підлеглого під час виконання спільних завдань.

На відміну від командира (начальника, шефа) слово «лідер» не має ієрархічного відтінку, позаяк лідер і ті, хто йде за ним, перебувають на одному рівні, вони рівноправні. Наголосимо, що європейці, чиї мови не мають етимологічної концепції лідерства, — особливо французи та іспанці — не так давно запозичили слово «лідер» з англійської мови.

Наведемо приклади трактування слів «лідер» і «лідерство» з деяких джерел. Наприклад, у «Словнику іншомовних слів»: лідер (англ. leader < lead — вести, керувати) — той, хто користується найбільшим авторитетом у якомусь колективі.

Великий тлумачний словник сучасної української мови трактує: лідер — той, хто посідає провідне місце серед інших, подібних. Лідерство: 1. Становище, обов’язки, діяльність лідера. 2. Першість у чому-небудь.

Лідерство — це процес, за допомогою якого певні члени групи мотивують і ведуть її за собою, зазначає Д.Майєрс у своїй «Соціальній психології…»

Тут доречно також процитувати слова Поля А.Страссмана: «Чим швидше ми рухаємося, тим далі попереду маємо шукати орієнтири, що нас спрямовують у майбутнє. Вміння обрати правильні орієнтири — це і є лідерство».

Близькою до значення англійської мови є метафора лідерства, що має глибоке значення, — пастуха та його стада. І Гомер, і Сократ використовували її, щоб підкреслити, що лідер повинний задовольняти потреби своїх людей і показувати напрямок руху групи.

Образ пастуха і стада не завжди прийнятний, коли йдеться про лідера, який керує людьми. Досить різні речі і розуміння дій. Але сутність лідерства не змінюється у зв’язку з тим, що в людей є ТРИ КОЛА ПОТРЕБ, що задовольняються у будь-якому суспільстві або професійній спільноті, зокрема й військовій.

По-перше, людям завжди необхідно знати, куди вони рухаються, знати їхнє спільне завдання.

По-друге, вони повинні бути об’єднані і згуртовані в команду (групу).

По-третє, в команді (групі) повинні задовольнятись індивідуальні потреби кожного її учасника.

Указані види людських потреб не треба розглядати окремо одна від одної, оскільки вони перетинаються, спричиняючи іноді в людини як позитивні, так і негативні ефекти. Наприклад, слід зважати на те, що іноді потреби індивідуума можуть суперечити спільним завданням, які треба виконати групі.

Ця модель потреб людини має один недолік: вона статична. Процес взаємодії з людьми завжди динамічний. Це постійний зв’язок між потребами людей, ними самими та їхніми лідерами або керівниками, командирами, начальниками в межах професійного середовища, зокрема військового. Зміни у ньому завжди перетворюють відносини лідера та його послідовників, іноді кардинально.

Коли ви прагнете бути військовим лідером, дуже важливо «стояти твердо на землі» і не відриватись далеко від образу лідера як людини, що вказує шлях, об’єднує і згуртовує людей у команду, заохочує їх прикладом і словом продовжувати рухатись за напрямком, не зважаючи на труднощі і небезпеки на шляху.

Команду можна порівняти з чітко налагодженим механізмом, усі частини якого ідеально підігнані одна до одної. Так злагоджено діяла під керівництвом Олександра Великого грецька армія. Хоч би якими тяжкими були обставини, вона була спроможна завдавати поразки більшим арміям. Ключем до успіху була єдність дій.

Давні греки були індивідуалістами. Крім задоволення основних потреб своїх воїнів — їжа і вода, безпека, сім’я — Олександр міг також гарантувати, що кожному буде забезпечено особисте визнання його заслуг. Він пам’ятав імена хоробрих воїнів і мотивував інших стати кращими.

Пропоную вам свої визначення понять «військовий лідер» і «військове лідерство».

Військовий лідер — це авторитетна особа, якій військовий підрозділ (бойова група, команда) за будь-яких обставин надає право ухвалювати важливі для нього рішення, що відповідають інтересам і визначають напрям і характер його діяльності. Військовий лідер здатен забезпечити успішне виконання завдань, згуртовувати особовий склад для злагодженої бойової роботи, максимально задовольняти індивідуальні потреби військовослужбовців і вести їх до досягнення поставленої мети.

Лідерство військовослужбовця — процес неформального впливу на особовий склад на основі чіткого формулювання мети, визначення способів її досягнення, ефективної внутрішньої комунікації, мотивації до дії під час підготовки і виконання поставлених завдань, забезпечення механізмів вдосконалення бойових спроможностей, інтегрального розвитку і згуртування особового складу в єдину команду.

На завершення наведу чудові судження капелана отця Андрія Зелінського.

«Душа армії — це лідерство. Вміння виконувати визначені завдання в непростих умовах, бути орієнтованим на результат і цілеспрямовано діяти в безладі, долаючи стрес, вміти організовувати та впливати на цілий підрозділ, у першу чергу власним прикладом. Так можна турбуватися не лише про власне, а й про спільне добро. Ця відповідальність сьогодні має неабияке значення для українського суспільства…

Важливо, щоб кожен, хто потрапляє у Збройні сили, виходив звідти кращою людиною, щоб краще розумів масштаб відповідальності за своє життя і за життя своєї країни.

Взагалі в житті людини завжди є два базові сценарії — ми можемо прожити його як заручники власного життя або ж як його командири.

Заручниками власного життя стаємо тоді, коли скрізь бачимо лише обмеження, «зради», суцільні поразки і безпорадно скиглимо, що світ не такий, як нам хотілося б. Командири власного життя бачать усе те саме, але не лякаються, ставлять собі конкретні цілі та власними зусиллями їх досягають, не бояться праці над собою, а відтак усвідомлюють, що їхнє життя та життя нашої країни — у їхніх руках.

Тому один із найважливіших уроків, якого мають навчати у війську, — приймати правильні та вчасні рішення, брати на себе відповідальність за іншого, бути командиром власного життя, а не його заручником…

Ми живемо в час, коли в серці кожного українця має народитися ВОЇН».

Я дозволю собі продовжити цитату отця Андрія: а з ВОЇНА — ЦІННІСНИЙ ВІЙСЬКОВИЙ ЛІДЕР.

Далі буде.

Рубрика "Гринлайт" наповнюється матеріалами позаштатних авторів. Редакція може не поділяти думку автора.

Токсичність, яку ніде подіти

''отсканируй
и помоги редакции