Перейти до основного вмісту

Туга за імперією, або Чому російські ракети падатимуть і далі

Росіяни не хочуть, аби хтось збудував їм залізну завісу заради карго-культу СРСР. Василь Мотуз розповість, чому вони зроблять це самостійно.

Мабуть, ніхто у світі так не пишався і не пишається своєю надуманою величчю, як росіяни. Путін, а з ним, свідомо чи підсвідомо, думаю, 99% росіян шкодують за розвалом Радянського Союзу. Туга за його «могутністю» і розмірами в одну шосту суші відіграє тут однозначно важливу роль. І коли Путін свого часу сказав про найбільшу трагедію кінця минулого століття, то була саме туга за величчю, якої насправді ніколи не було. Але, на мій погляд, у цьому єдинопоривному, всіх об’єднувальному сумі є і друга, не менш вагома складова. І чим більше часу проходитиме після розвалу СРСР, чим далі Україна й інші колишні республіки Союзу будуть віддалятися від Росії в сенсі того, що дедалі менше громадян цих республік їздитимуть на роботу до РФ, тим вагомішою і більш помітною буде ця друга складова. І ця складова, як уже, мабуть, здогадалися — трудовий ресурс.

Копну не так щоб і глибоко і не так, щоб глобально. Простіше сказати, наведу майже примітивний приклад. Той, який запам’ятався мені ще з часів моєї служби в армії на початку 1980-х.

Усім відомо, що в Радянській армії величезну частину прапорщиків, якщо не 90%, становили українці. Тоді їх усі називали «хохлами». Навіть двоє моїх шкільних друзів, уже тоді «підприємливих», також залишилися в армії на цих посадах. Загалом, прапорщик — то не посада, а життєве кредо. А прапорщики в ті часи практично всі були матеріально відповідальні. Тобто достань – збережи – розподіли. Я вже тоді, у свої неповних 20 років, а тим паче зараз, зрозумів і переконався, що працювали на цих посадах українці не тільки через те, що то було «хлібне» місце, а наші співвітчизники такі собі хитрозроблені, і тільки й шукають, де можна поживитися. Працювали вони там іще й тому, що, крім власної вигоди, могли ще знайти те, що потрібно, домовитися й отримати його, «зберегти його і розподілити» так, щоб ВСІМ вистачило: а наостанок ще й закрити документи так, щоб усе зійшлося. Махлювання, розбазарювання, власна вигода? Так. Однак навіть самі росіяни, які були командирами, тому що керування їм було «прописане» зверху, самі визнавали той факт, що якщо на посаду прапорщика призначати росіян, то:

  • або вони самі все проп’ють;
  • або в них вкрадуть інші і теж проп’ють.

Про інші приклади використання Російською імперією, — незалежно від того, як вона називалася в різні часи, — кваліфікованого трудового ресурсу підконтрольних країн, гадаю, говорити не потрібно. Тут спектр просто більш ніж усеосяжний. Від простих робітників (чого була б варта одна Тюмень, якби там не було українців?) до представників сфери культури й науковців, інженерів (привіт від Ілона) і партійних керівників. Найкращі кваліфіковані кадри за часів СРСР система забирала з республік у Москву, чи куди було потрібно, або силою чи купівлею за невеликий кошт. Благо, що тоді достатньо було заплатити зовсім мало. Та й що там говорити, охочих переїхати в Москву завжди вистачало. Піраміда Маслоу працювала і працює не тільки в капіталістичному світі. А після розпаду Союзу все відбувалося по інерції та під впливом тих самих нафтогрошей, що продовжували приваблювати українців, які вміють працювати. Як приклад, під уплив інерції та передусім грошей потрапили не тільки численні українські будівельники, а й та ж, наприклад, Лорак. Вона так довго прагнула та пробивалася на більший і багатший російський ринок, що коли туди потрапила, і в часі це співпало з відвертою агресією Росії проти України, то артистка вибрала свою мрію, а не рідну державу.

Підозрюю, що, починаючи свою аферу, Путін зовсім не думав про те, що власний інтелектуальний і трудовий ресурс Росії досить обмежений. Та і для чого було за це переживати, коли все і всіх можна було тоді купити. Головне — створити відповідну агентуру у світі. За останні п’ять років, завдяки «далекоглядній» політиці піднімання з колін, ситуація дещо змінилася, і з придбанням кадрів стає дедалі скрутніше. Де вже грошей не вистачає, де кадри дедалі більше воліють їхати на Захід, а не на Схід, а де вони вже прозріли настільки, що самі не поспішають до Росії. Тому я дуже сподіваюся, що власні інтелектуальні й трудові потужності Росії дедалі більше проявлятимуться в їхніх сколкових, мостах і ракетах, що руйнуються і падають.

Я не знаю, наскільки усвідомлюють цю другу складову туги за імперією сам лисуватий цар і всі його неліберальні та ліберальні піддані, але сама туга однозначно міцно сидить у підсвідомості всіх «старших братів». Навіть якщо вони відкрито про це не говорять. Кожен пакет санкцій, кожен фахівець, український чи іноземний, який відмовляється їхати до Росії, однозначно відсовує її ще далі на задвірки цивілізованого світу.

А нову залізну завісу росіяни, схоже, побудують собі самі. І навіть незалежно від того, з Путіним чи без нього. Що ж, то їхня справа і їхнє життя, а нам своє робити.

Рубрика "Гринлайт" наполняется материалами внештатных авторов. Редакция может не разделять мнение автора.
''отсканируй
и помоги редакции