Тюдори: початок політики економічного розвитку Англії. Сучасний погляд
А тепер, коли історію ви згадали, остання частина: погляд із XXI століття. Загально визнаним є той факт, що економічна політика Англії XVI–XVIII століть була зразком для всіх подальших історій успіху, починаючи з політики США після здобуття незалежності.
Ця політика викладена у вигляді політико-економічного вчення тільки в ХІХ столітті німецько-американським економістом Фрідріхом Лістом. У самій Англії після появи теорії Адама Сміта її власна історія економічної політики була забута, начебто Англія завжди жила в умовах політики вільного ринку. Мабуть, це природно — забувати свої дитячі роки, ставши дорослою людиною. А політика державного захисту необхідна саме для незрілого стану економіки, для infant industry, як називав цей період економічного розвитку Александер Гамільтон.
Фрідріх Ліст розглядав економічну політику Англії, в тому числі і тюдорівського періоду, з позицій аналізу протекціонізму. Але політика протекціонізму Тюдорів втілювалася в життя одночасно з цивілізаційним переходом Англії від католицизму до протестантства. Англія одночасно будувала нову модель економічного розвитку та нову модель суспільної культури.
Такий подвійний процес ми бачимо в зовсім недавній історії, яка відбувалася на очах нинішнього покоління — Південна Корея після Другої світової війни постала перед вибором між комуністичним і капіталістичним майбутнім та перед проблемою подолання бідності. Зрозуміло, що в Кореї, на відміну від Англії, вибір між двома моделями суспільства відбувався під тиском зовнішніх сил: СРСР мав бажання всю Корею зробити комуністичною, але США цього не допустили.
Південна Корея, вибравши під американським захистом антикомуністичний шлях розвитку, запровадила на декілька десятків років політику жорсткого протекціонізму. В результаті вона пройшла шлях від бідності до рівня багатих країн світу не за 300 років, а за 40. У ХХІ столітті Південна Корея має досить ліберальну економічну політику: за індексом економічної свободи Heritage Foundation вона 2021 року входить до 30 найбільш ліберальних економік, випереджаючи, приміром, Німеччину, Бельгію, Польщу, Іспанію та багато інших країн, які для нас здаються цілком економічно вільними.
Корейський економіст Ха-Джун Чанг 2002 року видав книжку «Відкидаючи драбину», в назві якої закладена метафора: під драбиною розуміється державна політика підтримки економіки на ранніх стадіях розвитку. Багаті нині країни, які досягли висот, піднявшись цією драбиною, відкидають її і не дозволяють бідним країнам нею користуватися. Книжка стала бестселером і отримала премію імені Гуннара Мюрдаля. Дивлячись на економічну політику Тюдорів, ми бачимо першу спробу користування такою драбиною, але спробу робили начебто із зав’язаними очима, навпомацки. У Південній Кореї, навпаки, історія економічного поступу стрімка й усвідомлена.
Україна нагадує Англію епохи Тюдорів подвійним викликом: по-перше, намаганням перейти від «русского міра» до західної цивілізації, по-друге, потребою подолання бідності. Поки що, на жаль, виходить не дуже. Якщо в кінці епохи Тюдорів в Англії налічувалось приблизно 5% прихильників католицизму, то частка населення України, яка перебуває цілком під впливом «русского міра», в 4–5 разів більша. Хоча політично Україна зараз дуже відійшла від Росії, головним чином через військову агресію Росії, але в культурному сенсі з «русского міра» ще не вибралась.
Стосовно економічної політики, ситуація ще гірша: запозичена в Росії в 1990-х роках олігархічна модель економіки зробила Україну найбіднішою країною Європи, і жодної спроби змінити цю модель економіки не видно. Ба більше, аграрно-сировинна структура економіки з низькими рівнями заощаджень та інвестицій не тільки не поліпшується, вона погіршується, аграрно-сировинні сектори збільшують свою вагу в національній економіці й експорті за рахунок технологічно передових.
Зрозуміло, що нині неможливо використовувати досвід подолання бідності Англії XVI–XVIII століть, бо це дуже давня історія. Є приклади подібної політики, які значно ближчі у часі, наприклад, уже наведений зразок Південної Кореї. Зрештою, є капітальна аналітична праця Комісії Світового банку зі зростання та розвитку, яка в 2006–2008 роках вивчила всі історії швидкого долання бідності після Другої світової війни і розробила рекомендації для політиків, які мають намір повторити успіх. Здавалось, бери вивчай та повторюй. Однак в Україні зараз нема політичних сил, які готові не тільки запровадити подібну політику, а й навіть її усвідомити. Коротко кажучи, ефективну державну економічну політику Україна не може запровадити, бо у нас відсутня ефективна держава.
Пітер Акройд у завершальній главі своєї книжки «Тюдори» так підсумовує епоху: «Закон Божий остаточно поступився місцем парламентському закону. Ідея ефективного управління в XVI столітті повністю сформувалася, і сама держава, як прийнято вважати, зіграла творчу роль у становленні соціальної та економічної політики». У Південній Кореї в ХХ столітті саме ефективне державне управління створило економічне диво.
У ХХІ столітті Україна стоїть перед нерозв’язаною проблемою неефективного державного управління. Через це слабка і немічна держава ледь не загинула 2014 року, тільки втручання народу, який узяв на себе роль держави щодо захисту від зовнішньої агресії, врятувало державу від повної руйнації під ударами Росії. Зараз бачимо неефективність держави в боротьбі з пандемією коронавірусу, що призводить до найгіршої у Європі вакцинації населення та найбільшого рівня смертності. Неефективна держава ніколи не може подолати бідність. У такій ситуації модні нині рекомендації щодо зменшення ролі держави виглядають нонсенсом, бо перш ніж обмежувати державний вплив, треба створити ефективне державне управління.
В самурая немає мети, є лише шлях.
Ваш донат – наша катана. Кнопки нижче!