Усвідомте: скандинавські країни не є соціалістичними

Примітка редакції. Інтервенціоністи часто апелюють до скандинавської моделі соціально-економічного розвитку, вочевидь, маючи на увазі ту, що була у 1980-х роках. Та під упливом конкуренції й ринкових відносин вона зазнала трансформації. Особливості сучасної системи державного регулювання у країнах Північної Європи аналізує Даніель Лакаль з Інституту Людвіга фон Мізеса (США).

Переклад Radio Lemberg.

Одним із найпоширеніших обманів нових популістів є слова про те, що їхня модель «скандинавська» (яка існує в країнах Північної Європи), і що ці держави — успішний приклад того, що «соціалізм працює». Коли я сказав про це міністру фінансів Фінляндії, панові Петтері Орпо, під час недавнього обіду ECR, він не повірив власним вухам.

Конфіскація майна, різке збільшення податків, привласнення коштів та підпорядкування моделі зростання політичного контролю — це те, що відстоюють популісти. Такі ж порядки були у Венесуелі, яку всі вони ставили за приклад, починаючи від Берні Сандерса (Bernie Sanders) до Овена Джонса (Owen Jones) чи Джеремі Корбіна (Jeremy Corbyn) та Ноама Хомскі (Noam Chomsky) — поки вона не сколапсувала. Після цього вони взялися за інший обман під назвою «Скандинавська модель».

А знаєте, про що забувають інтервенціоністи, коли говорять про скандинавські держави? Згідно з індексом Heritage Foundation (стратегічний дослідницький інститут США) ці країни — лідери за рівнем економічної свободи, а за даними Світового банку, вони мають найсприятливіше середовище для ведення бізнесу.

Приватну власність гарантовано законом, а заощадження громадян є повністю особистими й не підлягають державному контролю. Усі скандинавські країни знижували податки, а їхні ставки корпоративного податку донедавна були нижчими, ніж у США.

Держава не диктує і не встановлює роботу системи освіти та охорони здоров’я (більшість країн мають схеми доплат). Вона лише регулює й пропонує вибір між приватним і державним сектором послуг.

Країни Північної Європи — лідери у приватному банкінгу, який фінансує левову частину економічної діяльності (80%).

Вони ж є лідерами і в царині залучення капіталу, гарантуючи законну безпеку та приватні інвестиції.

Крім того, скандинавські країни — лідери у сфері приватизації неефективних державних установ і застосування корпоративного управління приватних компаній світового рівня та захисту інтересів акціонерів у напівдержавних компаніях (Statoil тощо).

Державний сектор не визначає моделі зростання чи шляху, яким мусить прямувати економіка. Вона живиться із приватного сектору, який фінансує понад 60% досліджень, і розвитку. А уряд застосовує найкращий досвід ефективності та прозорості приватного сектору для управління державними службами. Крім того, державні службовці не обіймають свої посади пожиттєво. Усе це — пряма протилежність до того політичного контролю, який захищають популісти.

Скандинавські країни провели успішну приватизацію державних секторів, від телекомунікацій до виробництва й розподілу електроенергії. Приватизовано навіть пошту та окремі ліси.

Вони ж мають і один із найгнучкіших у світі ринків праці. У цих країнах приватна освіта заохочується за рахунок шкільних ваучерів, а не державних шкільних закладів.

Звісно, неможливо скопіювати для США модель, яка спрацьовує в країнах із населенням меншим, ніж у самому Нью-Йорку. Проте найважливіша відмінність полягає в тому, що вибір, свобода і приватна ініціатива є наріжним каменем для скандинавських країн, стовпами, на яких тримається суспільство, і які ніхто з популістів не хоче встановлювати.

Ні, соціалізм не є моделлю скандинавських держав. А інтервенціоністи, які використовують їх як свою «модель», мають на увазі зовсім іншу систему — державний контроль.

Рекомендую для читання книжку Німи Санандажі (Nima Sanandaji) під назвою «Скандинавська невинятковість» (Scandinavian Unexceptionalism) чи статтю у виданні The Economist під назвою «Секрет їхнього успіху».

Успіх країн Північної Європи полягав у вжитті сприятливих для ринку заходів, приватизації неефективних секторів та гарантуванні приватної власності, заможності, а також правової та інвестиційної безпеки.

Скандинавські країни знають, що немає заможної країни без розвинутого приватного сектору, економічної свободи, приватних інвестицій, а державний сектор має сприяти економічній діяльності, а не поглинати її. Вони знають, що немає податкових надходжень без успішного приватного сектору. Вони знають, бо вони вже робили помилки в минулому, що втручання держави призводить лише до провалу. Ось, чому країни Північної Європи відмовились від соціалізму.

У скандинавських країнах немає нічого соціалістичного. Бути лідерами в царині економічної свободи, вільного підприємництва, захисту приватної власності, приватного банкінгу та сприяння підприємництву — зовсім не те, що пропагує соціалізм. Інтервенціоністи навмисно хочуть, аби ми плутали систему добробуту капіталістичного суспільства зі соціалізмом.

Соціалізм — це політична та економічна теорія, за якою засоби виробництва, розподілу та фінансування мають належати державі або контролюватися нею. Північноєвропейські країни не є соціалістичними. Це капіталістичні суспільства зі системою добробуту, як і більшість капіталістичних країн, зокрема і США. Вони першими ж зрозуміли те, що всі ми знаємо: соціалізм ніколи не працює.

Переклад українською — Петро Козак.