Перейти до основного вмісту

Витоки китайської розвідки: Сунь-Цзи

Мистецтво війни і не тільки
Источник

Коли мова заходить про систему тієї чи іншої сфери життя регіонально віддаленої частини світу, часто виникає передчасне очікування того, що предмет розгляду має вирізнятися особливою екзотичністю чи хоча б чимось таким, що має здивувати та викликати безмежну кількість внутрішніх суперечностей. Такі передчуття здебільшого дійсно є виправданими, особливо коли розкривається тема далекосхідної цивілізації. Проте відмінність світосприйняття, інакшість інтерпретацій реальності, особливість філософських учень — не завжди вагомі причини, аби не перейняти досвід далеких народів у справах політичних.

Під час Першої індокитайської війни (1946–1954) у битві при Дьєнб’єнфу генерал Во Нгуел Зіап успішно застосував незнайому французам тактику, описану в китайському військовому трактаті «Мистецтво війни». Саме ця битва завершила французьке панування у В’єтнамі, а генерал, що надалі стояв за перемогами над американською армією у В’єтнамі, старанно вивчав і застосовував ідеї Сунь-Цзи. Поразки військ США в тій війні, як ніщо інше, привернули увагу лідерів американської військової теорії до трактату Сунь-Цзи. Красномовним підтвердженням подальшої широкої популяризації праці на Заході та її практичного застосування у військовій сфері є укази Міністерства армії США через свій коледж командного і генеральського складу — про обов’язкове зберігання підрозділами в бібліотеках при відповідних штабах «Мистецтва війни» для подальшого вивчення.

Можна з упевненістю говорити про те, що сліди історії розвідки Китаю приведуть тих, хто цим цікавиться, вглиб тисячоліть. Не випадково фахівці вважають батьківщиною перших теоретиків розвідки саме Китай.

«Мистецтво війни» Сунь-Цзи завжди вважали найстарішим і найвищим досягненням китайської військової думки. Проте, крім цього трактату, існує низка й інших, трохи менш відомих широкому загалу праць, що розкривають питання воєнної проблематики, включаючи розвідку. «У-цзи», «Сима фа», «Питання і відповіді танського Тай-цзуна і Лі Вей-гуна», «Вей Ляо-цзи», «Три стратегії Хуан Шигуна», «Шість секретних навчань Тай-гуна» разом із трактатом Сунь-Цзи становлять сімку так званих класичних військових трактатів.

"
Сунь-Цзи

Військова тематика належить до філософської школи, яку часто китайські автори виділяли в окремий напрям. Згадки про таку школу зустрічаються в китайській історіографії під терміном «бін-цзя», що буквально означає «школа воєнної філософії».

Ця школа почала формуватися в VI–V ст. до н.е. у середовищі воєначальників. І оскільки соціально-політичне життя Китаю незмінно залишається під впливом водночас декількох філософських учень, які не лише не суперечать, а й доречно доповнюють одне одного, бін-цзя також виступає як синтез ідей конфуціанства, легізму, даосизму та моїзму.

Ідеологічною основою слугують ідеї конфуціанства, в якому воєнним справам в ієрархії соціального життя виділене місце, охарактеризоване як останній, але необхідний засіб для перешкоджання смут і відновлення так званої конфуціанської «гуманності», «належної справедливості» та «благопристойності».

"
Конфуцій і його учні Янь Хуей і Цзен Сань на Абрикосовому вівтарі. 
Художник Кано Таніу (Kano Tanyu, 1602–1674), Музей витончених мистецтв, Бостон, штат Массачусетс, США

Світогляд бін-цзя ґрунтується на даоському уявленні про циклічний характер усіх космічних процесів, які є переходом протилежностей одна в одну за законами взаємоперетворення сил інь – ян і циркуляції «п’яти елементів». Тут же і співіснують легістські принципи, які фігурують нарівні з конфуціанскими: «законність», «караність», «корисність» та «хитрість».

Воєнну класику цінували впродовж століть, і для підтвердження цього можна навести низку показових фактів.

По-перше, як правило, військові твори не було дозволено тримати приватно, і їх зазвичай зберігали таємно. Наприклад, якщо хтось володів «Шістьма секретними вченнями» Тай-гуна, то йому загрожувала страта.

По-друге, майже всі ці вчення спочатку передавали з покоління в покоління, часто в усній формі і завжди в суворій секретності, і лише пізніше переносили на бамбукові таблички. Урядові переписувачі і чиновники збирали бамбукові таблички з трактатами та зберігали їх в імператорській бібліотеці. Поміщені в архів, вони були доступні лише обмеженій кількості вищих чиновників і самому Імператору Китаю. Цим працям приписували містичну роль. Зазвичай вважали, що ті, хто володіли давніми військовими трактатами, були непереможні.

Як уже було згадано, найважливіший твір жанру бін-цзя — трактат «Мистецтво війни» Сунь-цзи. Майже вся історія Китаю в давнину складалася з нескінченного ланцюга воєн, китайські царства вели між собою безперервну військово-політичну боротьбу. Кожне царство прагнуло до внутрішнього посилення. Потрібні були не лише політики та дипломати, а й фахівці з військової справи, полководці. Мистецтво полководця і мистецтво ведення війни цінували дуже високо, бо від них постійно залежали цілі царства. Трактат Сунь-Цзи був написаний у період гострої фази боротьби між князівствами в епоху Чжоу, як повчання правителю царства князю Холюю.

Вимушене зло — це те, як Сунь-Цзи бачив війну та як її інтерпретував. Фундаментом для вичленення з неї такого явища, як війна методів (за допомогою яких війну можливо закінчити з найменшими втратами), стало тісне поєднання давньокитайських учень та особливість бачення війни як чогось комплексного та органічно цілого, починаючи з дипломатії та мобілізації і закінчуючи розвідкою.

Ідеальна перемога — це та, якої було досягнуто без застосування військової сили. Це і розкриває сутність важливості ведення активної різнопланової дипломатії, що буде здатна розв’язувати поставлені завдання: ламати стратегічні плани противників, знищувати їхні союзи. Таємна дипломатія, або розвідка, — один із основних засобів для задоволення зовнішньополітичних прагнень.

"

«Використання агентів — найсуттєвіше на війні. Це та опора, покладаючись на яку діє армія».

Ці слова стосуються останнього розділу трактату «Мистецтво війни», саме він присвячений опису функціонування секретних служб. Сунь-Цзи неодноразово наголошував, що не можна починати війну без розуміння того, навіщо вона тобі. Тому що ширша агентурна мережа, то більш достовірними будуть відомості про сильні та слабкі сторони противника.

У трактаті існує чітка класифікація таємних агентів, що свідчить про їх широкий спектр застосування. Виділено лише п’ять видів: «бувають агенти місцеві, бувають агенти внутрішні, бувають агенти обернені, бувають агенти смерті, бувають агенти життя».

Часто термін, що застосовує Сунь-Цзи до описаних посад, перекладають як «шпигун», що в оригіналі звучить як «цзень» і є скороченням повної форми «цзеньдє». Різновиди агентів позначаються термінами, що складаються із двох ієрогліфів, одним із яких є цей самий «цзень», а інший ієрогліф розкриває функції окремих видів агентів. Така лаконічність, що дуже притаманна китайській літературній мові, дає безліч варіантів для того, як інтерпретувати значення одного ієрогліфа, який у поєднанні з іншими може створювати нові значення. Це також сприяло тому, що послідовники Сунь-Цзи, глибоко аналізуючи текст, залишали величезну кількість коментарів та інтерпретацій, що дає нам змогу поглибити розуміння того, що написано в тексті китайського полководця-мислителя і що він мав на увазі, застосовуючи ті чи інші ієрогліфи. Розглянемо детальніше.

«Місцевих агентів вербують із місцевих жителів країни противника і користуються ними». Тобто місцеві агенти — це ті місцеві жителі, що, проживаючи на ворожій території, надають потрібні свідчення під час перебування там армії. Їх вербують зазвичай серед таких жителів ворожої держави, що не отримали за різних обставин потрібного їм чину чи були ображені тим, що не були відзначені винагородами, мають певну образу на владу, а тому їхні почуття громадянського обов’язку дуже низьке, і цим легко можна скористатись. Жадібність, відсутність громадянського обов’язку, егоїзм і честолюбство — ось ґрунт, на якому вербують агентів серед населення противника.

«Внутрішніх агентів вербують із його чиновників і користуються ними». Так автор називає чиновників і взагалі осіб, які перебувають на службі в супротивника і є одночасно агентами чужої держави. Образа чиновника на владу — основний мотив, щоб завербувати його як внутрішнього агента. «Серед чиновників противника є люди розумні, але які втратили посаду; є люди, які провинилися в чому-небудь і зазнали за це покарань; є улюбленці, жадібні до багатства; є люди, переведені на нижчі посади; є люди, які не виконали покладених на них доручень; є люди, які прагнуть отримати більш широке поле для застосування своїх здібностей, користуючись нещастям інших; є люди, схильні до хитрощів і обману. З такими людьми слід вступати в таємні зносини, щедро обдарувати їх, прив’язати їх до себе і через них дізнаватися про стан їхніх країн, розвідувати про плани проти себе, а також змушувати їх сіяти ворожнечу між їхнім володарем і його васалами». Тобто вже тоді виникло розуміння того, що сьогодні ми називаємо стратегічною агентурою.

Коментатори твору Сунь-Цзи детальніше розкривають сутність діяльності внутрішніх агентів, наводячи приклад з історії періоду міжусобних воєн Чжаньго. Коли між князівствами Цінь та Чжао йшла війна, на чолі ціньської армії стояв відомий полководець Ван Цзян, а на чолі чжаоської — Лі Му. Лі Му був відважним командиром, що поєднував у собі найцінніші якості, «і розум, і хоробрість», з огляду на що ціньські війська почали програвати. Ван Цзян зрозумів, що у відкритому бою йому не впоратись із таким противником, тому вирішив діяти іншими засобами. При дворі чжаоського князя перебувала людина, що дуже заздрила успіхам Лі Му, її звали Гу Кай. Тому Ван Цзян увійшов із ним у таємні зносини, підніс велику суму грошей і нібито по-дружньому попередив його, що Лі My чекає тільки кінця кампанії, щоб розправитися зі своїм суперником. Оскільки це збіглося із припущеннями самого Го, той, не замислюючись, вирушив до князя і наговорив йому, ніби тому стало відомо, що Лі My задував убити князя й отримати з рук ціньского князя після його перемоги князівство Чжао. Чжаоський князь повірив своєму фавориту, відкликав Лі My з армії та стратив його. Наслідки усунення вправного полководця швидко далися взнаки. Минуло всього три місяці — і армія Чжао була вщент розбита ціньськими військами.

«Обернених агентів вербують з агентів супротивника і користуються ними». Такий своєрідний термін як «обернений агент» застосовують до агентів супротивника у своєму таборі, діяльність яких, однак, майстерно скеровують у зворотний бік: на користь тієї країни, проти якої вони спрямовані. Це ворожий агент, обернений проти самого ворога. Знаряддями для використання ворожого агента служать підкуп і обман. Іншими словами, це перевербований розвідник.

«Коли я застосовую що-небудь обдумане, то даю знати про це своїм агентам, а вони передають це противнику. Такі агенти будуть агентами смерті». Це агенти, які прямують до супротивника спеціально для того, щоб передати йому неправдиві відомості, ввести його в оману, дезінформувати і схилити його до дій, які йдуть йому на шкоду або навіть можуть призвести його до загибелі. Зрозуміло, коли брехня виявляється, агента, якого противник викрив, як правило, убивають.

Якщо судити за історичними прикладами, що наводять коментатори Сунь-Цзи, то особливо часто такими агентами смерті виявлялися посли, яких направляли до супротивника, щоб відволікти його увагу вдаваними переговорами про мир і навіть для замирення. Саме тоді, коли противник, повіривши мирним запевненням посла, послаблював пильність і ставав менш обережним, друга сторона і проводила рішучу військову операцію. Водночас цим розкривався і посол, який перебував у таборі противника, щоб своєю присутністю запевнити його в щирості своїх пропозицій, і якого страчували.

«Агентами життя» називають таких агентів, які відправляють до супротивника за будь-якими відомостями. Оскільки весь сенс їхньої роботи полягає в тому, щоб ці відомості доставити, вони зобов’язані всіляко намагатися зберегти свою діяльність у таємниці і повернутися додому живими. Звідси і їхня назва. Для такої роботи необхідний особливий підбір людей. Про це говорять всі коментатори Сунь-Цзи і перераховують якості, які мають бути їм притаманні.

«До агентів життя належить вибирати людей, які зсередини освічені та розумні, але за зовнішніми ознаками — дурні, за зовнішністю — низинні, серцем же — відважні. Належить вибирати людей, які вміють добре ходити, здорових, витривалих, хоробрих, обізнаних у простих мистецтвах (передусім малювання і лічба, зокрема, вміння проводити всякі вимірювання і обчислення), які вміють переносити і голод, і холод, образи і ганьбу».

Таким чином, перша категорія розвідників — інформатори; друга — агенти в таборі супротивника із середовища його власних людей; третя — агенти супротивника, що використовуються проти їх власної сторони; четверта — розвідники і диверсанти; п’ята — розвідники-рейдери.

"

Діяльність таємних агентів настільки різноманітна і всеосяжна, що Сунь-Цзи не може не додати:

«Всі п’ять розрядів таємних агентів працюють, і не можна знати їхніх шляхів. Це називається незбагненною таємницею. Вони — скарб для володаря».

Так оцінює Сунь-Цзи значення роботи розвідки, підкреслює її важливість та закріплює свої ідеї, які слугуватимуть дороговказом для багатьох поколінь не лише полководців, а й політиків та дипломатів.

''отсканируй
и помоги редакции

Become a Patron!

Загрузка...