Перейти до основного вмісту

Ворожіння на гасла (в усьому винен Трамп)

І трохи про вибори. Про майбутні дати і висунутих кандидатів.

Кількість кандидатів у президенти в багатьох викликає усмішку, але самим кандидатам не до сміху. І в усьому винен Трамп. Після того як кандидат, якого всі вважали хлопчиком для биття на тлі Клінтон, виграв вибори, чимало специфічно обдарованих осіб вирішили, що «і я зможу», і тепер будуть мавпувати Трампа. А ще більшість телеканалів, які підконтрольні олігархам, опускають рейтинг чинної влади нижче за плінтус і тим самим підживлюють у кандидатів упевненість, що настав саме їх час.

Додайте до цього дебільні політичні шоу, які привчають політиків-гостей студій до думки, що вони якась супер-пупереліта і знавці з усього на світі. Гадаю, кількох таких передач вистачає, аби гість студії перетворився із притомного громадянина на недообстеженого пОцієнта з комплексом Наполеона. До того ж ці самі дебільні політичні шоу зацікавлені в дурниках, на тлі яких сяяли б потрібні люди. Дурникам важко усвідомити свою неповноцінність, і вони потрапляють на цей гачок. А оскільки за сьогоднішнім курсом застава для ЦВК не такі вже й великі гроші, то кількість кандидатів певною мірою відображає кількість багатіїв. Так що поки Ківа буде в телевізорі, то й інші наполеончики будуть переконані, що зможуть не гірше.

Інша причина, яка спонукає масове висування в кандидати — це майбутні парламентські вибори. Бо виборчі перегони сьогодні для декого — передусім можливість застовбити за собою голоси на парламентських виборах. Пригадайте Ляшка, який завдяки третьому місцю на виборах 2014 року зміг зацікавити «інвесторів», і тепер має в Раді 22 мандати. А тепер іще й отримав медіапідтримку телеканалу «Україна». Регіонали, які на президентських перегонах 2014 року окремо набрали пшик, згуртувалися з Рабиновичем і таки пролізли в Раду. «Риги» навряд чи вірять у можливість посісти хоча б почесне друге місце, але все одно будуть вести максимальну агресивну і при цьому жалюгідну кампанію, щоб про них просто не забули. (А оскільки парламентські вибори — це не тільки мандат і зв’язки та схеми, а й п’ять років недоторканості, то зрозуміло, що ставки для них високі як ніколи.)

І якщо зайшла мова про парламентські вибори, то слід звернути увагу на об’єднання націоналістичних організацій навколо Кошулинського. Хочеться сподіватися, що це не просто ситуативна коаліція, а заявка на спільний похід у Раду.

Тепер можна проаналізувати й певних кандидатів.

У Тимошенко є певний відсоток вірного лише їй виборця. Політична кар’єра Тимошенко була побудована так, що частина її виборців голосували не стільки за неї, скільки проти іншого кандидата. Це позначилось на ній як на політику, і зараз вона знову конкурує лише з Порошенко, але не з іншими кандидатами. І це може стати проблемою. На щастя, тільки її проблемою.

На минулих президентських виборах частина громадян уже вирішили, що вибори в один тур важливіші. Другим ударом для Тимошенко після перемоги Порошенко стали вибори до Ради — лише 5,68% (менше ніж 900 тисяч голосів). На нещодавніх місцевих виборах у більшості округів перемогли кандидати від БПП. Тим часом Ляшка піарить «Україна» Ахметова, Зеленського — «1 + 1» Коломойського, а «Самопоміч» Садового через парламентський мікрофон перекрикує «Батьківщину». Тому в це поки що важко повірити, але «Вона на пенсії» — це лише справа часу.

Зеленському та Савченко слід ліпше стежити за власною безпекою і не підпускати до себе людей з акаючим акцентом чи/та схильністю милуватися шпилями. Бо комусь у Кремлі може спасти на думку вбити кількох зайців водночас, щоб не відбирали електорат у реальних прокремлівських кандидатів, і заразом демонізувати «хунту» в російських новинах. Бо воскресити Бузину, щоб знову його вбити, не вийде.

Насірова висунули, аби нагадати українцям, що його не посадили і поновили на посаді. Насіров-кандидат має спонукати голосувати за свого конкурента, який обіцятиме розстрілювати таких, як Насіров. Якщо дійде до дебатів, то, думаю, саме вони покажуть — хто «битиме» Насірова, той і заохотив його до виборів.

Гриценко і Садовий будуть цікавіші й розкриють себе як політики у другому турі за умови, що вони до нього не потраплять. З одного боку, їм треба буде зберігати образ позасистемних, і підтримка будь-якого кандидата загрожуватиме цьому образу; з іншого боку, кандидати можуть пообіцяти посаду, або тупо гроші. А ще є наш із вами — бік виборців. Певна частина громадян шануватимуть образ позасистемного, поки не зрозуміють, що насправді політик просто не вміє домовлятись у найважливіший момент. А це вміння — основна функція політика. Тобто Садовий і Гриценко можуть зробити найбільшу помилку, підтримавши якусь із кандидатур або ні. Усе залежить від учасників другого туру і того, яка їм буде висловлена підтримка.

Читаючи прихильників Президента, виникає думка, що Порошенко впевнений у своїй перемозі, може, навіть більше, ніж 2014 року. Гадаю, не обійшлося без радників, політконсультантів і підлабузників. Однак глава держави має бути трохи самовпевненим. Без віри в себе на посаді Президента нічого робити.

А тепер трохи про дати.

20 лютого, у День пам’яті Героїв Небесної сотні, буде сказано стільки маячні та відвертої брехні, що ми, можливо, навіть забудемо про «політичну кіборгиню».

8 березня телеканали влаштують музично-концертний шабаш. Гастролі співаків з українськими паспортами в Росії вже набили оскомину, тому виступи зірок, зірочок і зіроньок можуть викликати більше обговорення, ніж політики, за яких вони співатимуть. Однак по-справжньому важливо, лише за кого співатиме Винник.

7 квітня — Благовіщення, а 21 квітня — Вербна неділя і другий тур виборів. Та заспокойтесь, жодної політичної агітації в храмах не буде, просто поруч зі святими отцями стирчатимуть кандидати.

Рубрика "Гринлайт" наполняется материалами внештатных авторов. Редакция может не разделять мнение автора.
''отсканируй
и помоги редакции

''