Перейти до основного вмісту

Ядерна зброя для пересічних. Частина І. Важкі ізотопи

Чому виробництво ядерної зброї в Україні неможливо. У трьох частинах. Сьогодні перша

Замістьапокаліптичний лікнеп, бо задовбало читати дописи про те, шо Україна має виробляти ядерну зброю і коментарі, які взагалі на голову не налазять.

Всі пам'ятають шкільний курс фізики? Пригадуйте, пригадуйте. Ота картинка, де нейтрон влучає в ядро урану-235, а воно таке — бемсь! — розвалюється на якісь барії та кріптони і з всього цього безладу вилітають 2 чи 3 нейтрони. А потім ці нейтрони влучають вже в 2-3 наступних ядра урану (235-го — це важливо), знов бемсь! — вилітає вже 4...9 нейтрони і таким чином йде ланцюгова реакція, або повільно і керовано, якщо це ядерний реактор, або дуже-дуже швидко і невпинно, якщо це ядерний вибух. Нас цікавить другий варіант, бо саме на ньому базується ядерна зброя (далі — ЯЗ).

Отже, для ЯЗ потрібна речовина, здатна ділитись під впливом нейтронів, вивільняючи під час поділу гешефт у вигляді ще кількох нейтронів. Еге ж, і енергії. Так сталось, що відносно стабільних і (відносно!) дешевих таких речовин у людства є тільки три — уран-233 (U233), уран-235 (U235) і плутоній-239 (Pu239). Це ізотопи урану і плутонію, а отой номер — то сумарна кількість протонів і нейтронів у ядрі одного їхнього атому. Інші ізотопи нам для ЯЗ не годяться. Так от, із цих трьох ізотопів в природі зустрічається тільки U235. І його від загальної кількості всього природного урану — 0,7%. Решта — U238, з якого бомбу не зробиш, хоч він теж може для неї згодитись (про це нижче).

Аби отримати відносно чистий U235 (а для ЯЗ своєрідним стандартом вважається той уран, де U235 аж 94%, а не природні 0,7%) треба будувати величезний радіохімічний завод, який має дуже характерні параметри і який буде дуже помітний із космосу. Одразу приїдуть інспектори, наприклад, з МАГАТЕ і скажуть «а шо це у вас таке?» Ні, замаскувати завод під цукровий не вийде. І під металургійний теж. І навіть якщо побудувати такий завод нібито для виробництва ядерного палива для АЕС — перша ж міжнародна інспекція виявить, що уран якийсь аж занадто збагачений, і спитається ввічливо «чи не поплавить вам реактори, любі українці, від такого урану і чи не попухли ви взагалі, як той таваріщь Кім Чєн... Ір? Ін? Ин? Пофіг, карочє, ви шо ahreneli, любі друзі?» Можна не пустити до себе інспекторів, як-от Північна Корея робила, наприклад же, але це так само виглядатиме як порушення Договору про нерозповсюдження ЯЗ. А порушення ДНЯЗ — то не жарти, за таке припиняють міжнародну допомогу країні-порушниці і накладають на неї міжнародні санкції (а з росії, до слова, санкції тієї ж миті знімуть).

Що в нас там лишилось — U233 i Pu239? Так от, ці два ізотопи — штучні. Їх отримують (у промислових масштабах, а не в лабораторних) у реакторах. У випадку U233 — з торію-232 (Th232; з різних причин — не надто популярний технологічний цикл, та й немає, наскільки мені відомо, в Україні торієвих родовищ), а у випадку Pu239 — з... барабанний дріб... U238. Осьо він нам і згодився. Тобто, якщо ми не палимось, а тихенько собі наробляємо сировину для ядерних бімб, то нам треба опромінювати U238, якого і так до біса у природному урані, в реакторі АЕС, а потім взяти плутоній, який з нього утворився — і бігом бомбить мацкву свіжими бомбами? Ага, щяз! По-перше, якщо ми схочемо взяти опромінений ТВЕЛ з якоїсь АЕС і видобути звідти плутоній, то нам буде потрібен радіохімічний завод. Так, трохи менший, так, не такий палєвний, але все одно помітний аж з орбіти. Туди прибіжать інспектори з МАГАТЕ, і будуть нам ті самі санкції за розробку ядерної зброї. А по-друге — там, курва, буде трохи не той плутоній. В АЕС так сильно і довго шкварять бідолашний уран нейтронами, що і новоутвореному плутонію перепадає, внаслідок чого він стає не Pu239, а зовсім навіть Pu240 (а також Pu241...Pu244). А що більше Pu240 в бомбі, то неефективніше вона працює, бо Pu240 надто «гарячий» і зарано «стартує». Якщо Pu240 більше 20-25% — взагалі виходить не поважна ланцюгова реакція з ядерним вибухом, а передчасне бахкання і незначне зараження місцевості плутонієм же. З точки зору ядерних зброярів, припустима кількість Pu240 — не більше 7% від загальної маси заряду, оптимум за критерієм «вартість-ефективність» — десь 6%. А плутоній з таким ізотопним складом отримують вже не в реакторах АЕС. Отже, потребуємо спеціального реактора. І радіохімічний завод для переробки відпрацьованого палива і виділення з нього плутонію. Супутникові фото, інспектори МАГАТЕ, шкандаль, санкції... Дивись вище.

Варіант спробувати купити U235 чи Pu239 на чорному ринку давайте теж одразу відкинемо, бо тоді прилетять не інспектори МАГАТЕ, а одразу санкції і, можливо, «Томагавки», а з іншого боку, на хвилі загальної боротьби з українським ядерним тероризмом — «Іскандери», «Калібри» (може навіть з ядерними боєголовками) і російські бомбардувальники з фугасними і хімічними бомбами.

Резюмуємо: попри те, що в Україні є родовища уранової руди і (але це не точно) наукові кадри для того, аби побудувати виробництво «ядерної вибухівки», будь-яка спроба організувати таке виробництво в Україні призведе до перетворення України в очах міжнародної спільноти з жертви російської агресії на країну-терориста на кшталт Ірану чи Північної Кореї. З відповідними наслідками. Поганенький варіант, еге ж?

Не перемикайте, далі буде.

''отсканируй
и помоги редакции