Перейти до основного вмісту

Як не втратити власне Я в інформаційному світі

Об'єктивна реальність нікуди не поділась

Ось уже кілька тижнів світ занурений у протести, які одні вважають революцією та початком нової епохи, а інші — вандалізмом та присмерком цивілізації. На їх прикладі ми ще раз отримали змогу переконатися, що живемо в новій ері інформаційного суспільства, де будь-яка подія втрачає локальний характер. Уже немає чогось, що є десь далеко, за океаном. Новий вірус, який кілька місяців тому спалахнув в Ухані, у глобалізованому світі призвів до втрати роботи простого охоронця в Коломиї.

Це об’єктивна реальність, пов’язана з технічним прогресом, що дозволяє людям за 24 години облетіти увесь світ. Багато людей розширили свої горизонти і вже давно не живуть не лише своїм населеним пунктом, а й регіоном чи навіть країною. Це спосіб життя, який неодмінно несе за собою зміну свідомості. Адже якщо людина в силу професійних обов’язків чи своїх уподобань за місяць змінює кілька країн проживання та долає тисячі кілометрів і так робить регулярно, то вона апріорі стає космополітом за інтересами, адже їй важливо, як розгортаються події у тих місцях, куди вона планує вирушити. Ці знання є її об’єктивною потребою. З часом таких людей ставатиме лише більше.

Це вражаючі зміни, що вилилися на людську свідомість за досить короткий час. Ще трохи більше ста років тому на території сучасної України люди визначали свою світоглядну приналежність, як «тутешні» та заїжджі. А подорож у сусідній регіон, яка зараз займе пів години ставала цілою епопеєю. Якщо не вірите, то почитайте «Волинь» Уласа Самчука. Тепер же подорож до Америки не викликає жодного подиву.

Як згадувалося вище, сучасний світ є не лише глобалізованим, а й інформаційним за своєю суттю. Людям, які так легко можуть переміщатися у просторі, насправді непотрібно побувати в іншому кінці світу, щоб повністю зануритися у його реальність. Тим паче, швидко переносяться новини з різних куточків світу. І важливо зрозуміти вплив такого явища на людську свідомість.

Звісно, самий факт швидкого обміну інформацією є позитивним. Це дозволяє швидко обмінюватися досвідом з приводу того ж карантину. Це стосується як засобів протидії вірусу, так і способів обходження недолугих законодавчих ініціатив влади (як у випадку з вигулами домашніх тварин). У більш глобальному сенсі — це обмін позитивними знаннями, технологіями, простими життєвими радощами та лайфхаками.

Нестримний потік інформації разом із позитивними знаннями переносить і проблеми з далеких куточків світу. Особливо це стосується міленіалів — покоління, представники якого часто скоріше навчалися користуватися ґаджетами, ніж ходити. Покоління, для якого віртуальний світ є реальнішим за усі реальні, а друзі із facebook або Instagram можуть бути ближчими за сусідів. Вони дійсно можуть перейнятися проблемами з-за океану більше, ніж власними.

На жаль, особливість людської свідомості така, що з усім позитивом неодмінно поруч крокує і негатив. Адже ментально далеко не всі люди звикли до аналізу та проціджування отриманої інформації. І в таких умовах користувачам соцмереж часто може видаватися важливішою та ближчою для нього подія за тисячі кілометрів, ніж та, що стається в нього за рогом. Адже для чого любителю американського репу знати, що там у тьоті Люби з сусіднього кіоску, якщо $AP Rocky потрапив до в’язниці.

Саме ці фактори є найочевиднішими причинами, які посприяли такому стрімкому поширенню антирасистських протестів по всьому світу. Адже багатьом молодим людям у Франції, Великій Британії та інших країнах Західної Європи близький та відомий той факт, що поліція ставитиметься до них жорсткіше лише через їхнє походження. Через їхній колір шкіри їх, скоріш за все, не візьмуть на роботу. Проблеми расизму є актуальними у постколоніальних державах. Це розплата імперіям за їхню колишню могутність та забезпечене життя.

Але наявність певної проблеми хай навіть і у найрозвинутіших державах світу необов`язково має робити її глобальною. Справа не в самій сутності явища, а в реальному масштабі проблеми. Вона об’єктивно присутня у державах, де раніше панувало рабство на расовій основі. У них є конкретна історія та цілком реальний перебіг подій. Завжди варто пам’ятати, що життя будь-якої людини зумовлює все ж реальний світ. І якщо одного дня з якоїсь причини у користувача зникне доступ до інтернету, то він залишиться сам на сам саме з проблемами його місцевості.

В українців, як і у великих держав, теж є цілком реальна історія. Але в нас рабство у формі кріпацтва базувалося не на расовій, а на соціальній приналежності. Кріпаками були селяни. А українців як націю утискали на культурному підґрунті. Саме тому наш «Blacklivematters» — це захист нашої мови, культури, ідентичності. А щодо поліцейського свавілля, то тут якраз варто задатися питанням, де воно по-справжньому жорстоке і чи наші перевертні в погонах не дадуть своїм заокеанським колегам справжній майстер-клас із катувань, перевищення повноважень та зв’язків із мафією. Що вже казати про інші актуальні проблеми, які присутні в Україні і на перерахування яких потрібно видати маленький журнал.

І ось тут варто замислитися про вектори руху інформації в соціальних мережах. Адже проблемами, які виникають у США, одразу починає перейматися увесь світ. Але чи такі самі чутливі пересічні американці до проблем тих, хто підхоплює їхні гасла? Адже для того самого американця так само легко прочитати про умовний український Кагарлик чи Бровари, як і українцю про Мінеаполіс або Атланту. І тут починає набувати чітких обрисів яскрава відмінність у масштабуваннях та сприйнятті різних проблем.

Виявляється, у зовні вільному та рівному інтернет-товаристві рух інформації може бути зовсім різним за своєю швидкістю поширення та ранжуванням у людській свідомості. Тут стає очевидним, що схожі за своєю суттю події можуть набути абсолютно різного резонансу. Адже поліцейське свавілля в Україні своїм цинізмом швидше дасть фору американському, але аж точно не є меншим, проте події в Україні ніколи не наберуть такого резонансу.

Навіть у часи Революції гідності та російського вторгнення в різних країнах світу на акції солідарності виходили переважно представники української діаспори та члени потужних громадських об’єднань.

Це вказує, мабуть, на суттєву ознаку відмінності між великими країнами та провінційними. Це самоіндентифікація у системі координат. У цивілізованих країнах навіть дискриміновані меншини відчувають себе в «центрі всесвіту». Для них їхні проблеми є найважливішими і першочерговими для вирішення. Так само має бути й для нас та для кожного народу, який має амбіції та якісний та забезпечений рівень життя.

В першу чергу, коли йдеться про поліцейське свавілля, ми маємо згадувати Кагарлик та Врадіївку. Коли йдеться про дискримінацію, потрібно порушувати питання української мови, голодомору, кріпацтва. Коли йдеться про насилля, то пам’ятати треба про Донбас та рейс MH17.

Тоді дійсно наше суспільство зможе претендувати на те, щоб бути частиною інформаційної цивілізації. Це буде, коли обмін інформацією стане двостороннім, і ми дійсно отримаємо міцне плече допомоги у вирішенні взаємних проблем по той бік інтернет-з’єднання, а не будемо сліпими статистами поширення інформації про чужі негаразди.

Рубрика "Гринлайт" наполняется материалами внештатных авторов. Редакция может не разделять мнение автора.

У самурая нет цели, есть только путь. Мы боремся за объективную информацию.
Поддержите? Кнопки под статьей.

''отсканируй
и помоги редакции

Become a Patron!

Загрузка...