Як військові лідери надихають діяти

26 червня 2019 року Верховний Головнокомандувач ЗС України Володимир Зеленський зустрівся з тодішнім начальником Генштабу генералом Русланом Хомчаком і поставив йому завдання, що з 2020 року повинен початися процес впровадження стандартів і процедур НАТО в діяльності армії, перш за все в підготовці військ, додавши при цьому, що ця робота «не повинна стати імітацією». Також він підкреслив: «При цьому ми повинні пам’ятати, що основною цінністю є людина. Збереження життя і здоров’я особового складу має стати головним пріоритетом роботи командирів усіх рівнів. А для цього доцільно надати командирам усіх рівнів максимальну ініціативу і повноваження в прийнятті рішень — з чіткою відповідальністю за результати їх виконання».

Більшості командирів в армії одразу стало зрозуміло, що в них буде достатньо повноважень для прийняття ініціативних рішень, і відповідальність за життя і здоров’я особового складу стане ще більш пріоритетною, ніж була до цього. Насправді було оголошено амбітне завдання, яке можуть реалізувати лише справжні військові лідери: воювати «не числом, а вмінням», стандартизувати філософію мислення наших командирів за найкращими зразками армій країн НАТО і берегти своїх людей від невиправданих втрат.

Отже, минуло більше року після постановки цього амбітного завдання, і вже можна поставити деякі запитання:

Людина в армії зараз є центром уваги держави? Чи стало більше можливостей у командирів усіх рівнів максимально проявляти ініціативу і повноваження у прийнятті рішень? Чи щось або хтось все ж таки їм заважає?

Припускаю, що відповідь на ці запитання у більшості тих, хто причетний до сучасної армії, буде «НІ». Зараз неможливо командирам будь-якого рівня максимально проявляти ініціативу у прийнятті рішень. Відповідальність за неї навпаки зростає, і зазвичай ініціатива карається. У зв’язку з цим виникає вічне армійське питання: «Чому?»

Як можна пояснити той факт, що плани і наміри не йдуть так, як їх задумали? Як можна пояснити те, що інші армії, наприклад у НАТО, спроможні досягти зміни у мисленні командирів, а в нашій з цим не все гаразд?

Звісно, у ЗСУ є «критична маса» справжніх військових лідерів, які й без «найвеличніших» рішень старших начальників завжди мають достатньо можливостей і братимуть повну відповідальність за наслідки своїх ініціативних рішень. Є в них щось таке, що має значення і відрізняється від решти. Однак ця «критична маса» військових лідерів тане в нашій армії з кожним днем, як айсберг поблизу екватора. Маю гіпотезу щодо вищеозначеного стану речей, однак не претендую на істину. Одразу зауважу, що, на мою думку, справа не лише у статусах, посадах, званнях і навіть не у волі когось чи їх спроможностях.

Один із відомих у світі дослідників лідерства, письменник і мотиваційний спікер Саймон Сінек десять років тому зробив відкриття. Виявляється, існує модель, за якою всі видатні лідери, які надихають і мотивують людей діяти, думають, ухвалюють рішення та спілкуються однаковим чином, абсолютно протилежним усім іншим. Він сформулював цю ідею і назвав її «Золоте коло». Вона застосовується до всіх сфер людської діяльності, зокрема й військової.

Модель Сінека пояснює, чому деякі організації та лідери можуть мотивувати, тоді як інші — ні. Кожна людина, кожна організація на планеті знають, ЩО вони роблять на всі 100%. Деякі знають, ЯК вони це роблять. Але дуже-дуже мало людей чи організацій знають, НАВІЩО вони це роблять. І під запитанням «Навіщо?» не мається на увазі отримати якийсь результат. Він має увазі: «Яка твоя мета?», «Яка причина?», «У що ти віриш?», «Навіщо взагалі ваша організація існує?», «Навіщо ви вранці встаєте з ліжка?», «Навіщо когось це має хвилювати?»

«Отож те, як ми думаємо, діємо та спілкуємося — це процес, спрямований ззовні всередину. Це очевидно. Ми рухаємося від найбільш чіткого до найбільш неясного. Але натхненні лідери думають, діють та спілкуються зсередини назовні», — каже Саймон Сінек.

Для більш ясного розуміння, як це відбувається, спочатку наведемо приклад застосування процесу «ззовні всередину». Гіпотетичний міністр оборони надсилає у війська телеграму з наміром покращити матеріальний стимул військовослужбовців «за створення безпечних умов виконання бойових завдань та збереження життя і здоров’я під час участі в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони». Телеграма одразу дає очевидну відповідь на запитання: ЩО має бути результатом її виконання, а саме — матеріальна винагорода військовослужбовців.

Далі розкривається відповідь на запитання, ЯК будуть винагороджувати: «командирам відділень, взводів, рот (батарей), батальйонів (дивізіонів) та бригад розмір винагороди встановлюється залежно від кількості облікованих порушень, допущених підлеглим особовим складом, за місяць…»

І нарешті в документі розкриваються істинні причини та дійсна мета виплати винагороди — через створення «безпечних умов для життя і здоров’я», а не суто успішне виконання бойових завдань. Тобто намагання відповісти на запитання «Навіщо?» є останнім і завуальованим. І, найголовніше, суть відповіді на це запитання зовсім не стосується того, що очікує особовий склад від вищого військового керівництва. Отож платити винагороду будуть, але не всім, і це не буде стосуватися успішного виконання бойових завдань. Навпаки, будуть преміювати тих, хто начебто краще зберігатиме як своє «життя і здоров’я», так і підлеглих, а також преміюватимуть лише тих, хто відкриватиме вогонь по ворогу лише з дозволу старших начальників або за військової необхідності.

А як же тоді командирам підрозділів виконувати завдання Верховного головнокомандувача: проявляти «максимальну ініціативу і повноваження в прийнятті рішень»?

Щоб зрозуміти, як визнані військові лідери надихають діяти, наведемо інший приклад. Уявімо, що гіпотетичний міністр оборони, або Головнокомандувач ЗС чи НГШ, який користується справжньою довірою і повагою серед особового складу, надсилає у війська телеграму зі схожим наміром, але із застосуванням моделі «Золоте коло», яку складено за принципом «зсередини назовні».

Отож, спочатку в документі формулюється чітка і зрозуміла відповідь на питання: «НАВІЩО?» він потрібний. Наприклад, така: «Військовослужбовцям ЗС виплачувати винагороду за максимальний прояв ініціативи, взяття на себе повноважень у прийнятті рішень і відповідальності у заходах зі створення безпечних умов виконання бойових завдань, збереження життя і здоров’я, забезпечення національної безпеки і оборони в умовах особливого періоду під час участі у відсічі і стримуванні збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях».

Далі чітко визначається, ЯК це буде зроблено. Наприклад: «Командирам відділень, взводів, рот (батарей), батальйонів (дивізіонів) та бригад розмір винагороди встановлюється у залежності від результатів і наслідків прийняття ними рішень з максимальним проявом ініціативи та взяття на себе визначених повноважень у таких розмірах від граничного розміру винагороди: …». «Винагорода не виплачується військовослужбовцям, які особисто допустили порушення безпечних умов виконання бойових завдань та збереження життя і здоров’я за місяць відповідно до встановленого переліку: …»

І вже в кінці телеграми ми бачимо відповідь на питання: ЩО буде зроблено для цього: «Виплата буде здійснюватися відповідно до наказу МОУ №ХХХ і встановлюється на весь період участі особового складу ЗС у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони в умовах особливого періоду».

Адекватні військовослужбовці спроможних армій і здорового суспільства виконують не те, що бажає призначене (чи обране) керівництво. Вони виконують його рішення, коли усвідомлюють, і їм зрозуміло, НАВІЩО це робиться, які цінності захищаються і демонструються. Люди визнають вас лідерами лише тоді, коли чітко усвідомлюють, навіщо, для чого і чому ви це робите.

Саймон Сінек пояснює вплив «Золотого кола» на поведінку людей не з психологічної точки зору, а біологічної. Якщо поглянути на розріз людського мозку, дивлячись зверху вниз, ви побачите, що людський мозок насправді поділений на три основні компоненти, які точно відповідають «Золотому колу». Зовнішній контур, нова кора мозку homo sapiens, наш неокортекс співвідносний рівню «Що?» Цей неокортекс відповідає за всі наші раціональні та аналітичні роздуми та мовлення. Два внутрішні розділи складають наш лімбічний мозок, що відповідає за всі наші відчуття (як і навіщо), такі як довіра та вірність. Також він є відповідальним за людську поведінку, прийняття всіх рішень і не має жодного відношення до мовлення.

Іншими словами, коли ми спілкуємося «ззовні всередину», люди можуть розуміти об’ємну кількість складної інформації, таку як особливості та переваги, факти і цифри (у даному випадку відсотки винагороди). Але це просто не спонукає їх поведінку до дій. Але коли ми здатні спілкуватись «зсередини назовні», тоді ми впливаємо напряму на ту частину мозку людини, яка контролює поведінку, і лише після цього ми дозволяємо їй раціоналізувати речі, про які ми кажемо та які ми робимо.

«Ось звідки походять сміливі рішення. Знаєте, інколи ви даєте комусь всі факти та цифри, на що вони відповідають: «Я знаю, що означають ці факти та цифри, але відчуваю, що тут щось не так». Чому ми використовуємо це дієслово: «відчуваю» щось не так? Тому що частина мозку, яка контролює прийняття нами рішень, не контролює мовлення. І краще, що ми можемо сказати, — це: «Я не знаю. Просто відчуваю, що щось не так». Або іноді ви кажете, що керуєтесь власним серцем або слідуючи своїй душі. Що ж, не хотів би доводити це, але це не частини тіла контролюють вашу поведінку. Це все має місце в лімбічному мозку, частині мозку, котра контролює механізм прийняття рішень, а не мовлення (авт. — чи аналізу якогось тексту)», — каже Сінек.

Якщо ви комплектуєте персоналом армію лише тому, що він спроможний виконувати хоча б якісь обов’язки, то він служитиме тільки за гроші; але якщо ви як військовий лідер відбиратимете у свій підрозділ людей, які вірять у те, що й ви, то вони будуть працювати до крові, поту й до сліз. І найкращим прикладом цього є деякі підрозділи ССО, морської піхоти або мотопіхотні чи механізовані підрозділи, що не мають проблем з комплектуванням, тому що військові лідери діють інтуїтивно «зсередини назовні», навіть не знаючи про модель «Золотого кола».

Насамкінець перефразую Саймона Сінека. Послухайте сучасних посадовців з їхніми всеохоплюючими амбітними планами. Вони нікого не надихають. Тому що є формальні (призначені та обрані) псевдолідери та ті, які дійсно нас ведуть за собою. Формальні псевдолідери зазвичай займають високі посади у владі. Але справжні лідери, які нас ведуть за собою, — надихають нас. Це можуть бути окремі особистості чи організації. Ми слідуємо за тими, хто нас веде не тому, що ми повинні, а тому, що ми самі хочемо. Ми слідуємо за ними не заради них, а заради нас самих. Саме ті, хто починають із «Навіщо?» мають здатність надихати оточуючих чи знаходити інших, хто надихає їх.

Потенційним військовим лідерам і не лише їм рекомендую переглянути. Витратьте всього 15 хвилин. Майже 52 млн переглядів: