Перейти до основного вмісту

Як зробити тему захисту прав людини гібридною зброєю

Що таке «правозахисна гібридна аналітика» і як Росія використовує тему захисту прав людини у своїх інтересах

У жовтні цього року аналітичний центр «The Institute of Modern Russia» опублікував доповідь «Гібридна аналітика: прокремлівська експертна пропаганда в Москві, Європі та США». Крім цінної інформації про вплив російської пропагандистської машини на західних інтелектуалів за їхньої ж участі, в ньому є ще один концептуально важливий момент. Його автор Катерина Смаглій запроваджує поняття «гібридної аналітики» — інструменту інформаційної війни, який Росія почала активно використовувати ще задовго до війни на Донбасі.

«Гібридна аналітика» — це створення, розвиток і поширення різних псевдо-академічних наративів, що розмивають довіру до фактів і руйнують цінність публічних дебатів. І все це — на користь Росії. Однією з улюблених тем російської пропаганди у виробництві «гібридної аналітики» є питання «порушення прав людини в Україні».

Російські правозахисники на Заході

Як і у випадку з Агентством інтернет-досліджень («Фабрика тролів») або ПВК Вагнера, Кремль так само використовує проксі-організації для просування своїх наративів у західному академічному й експертному середовищі. Вони можуть не бути формально пов'язані з держапаратом РФ, але часто фінансуються через «Фонд Русский мир», Росспівробітництво, Фонд Горчакова, які отримують гроші в тому числі від МЗС РФ.

«Правозахисна гібридна аналітика» не така успішна, як просування кремлівського наративу про Україну як арену геополітичного зіткнення США і РФ, проте завдяки медіа займає дуже помітне місце. Найбільшого успіху в цьому досяг заснований ще 2008 року «Інститут демократії та співробітництва» (Institute for Democracy and Cooperation) з відділеннями в Парижі і Нью-Йорку, головним напрямком діяльності якого став «моніторинг порушення прав людини на Заході». Про його створення 2007 року заявив сам Путін, назвавши його «російським інструментом впливу на Заході».

Американський офіс очолив Андранік Мігранян, професор МДІМВ, який нині звинувачує США у розпалюванні війни в Україні на федеральних каналах. Мігранян також був членом Громадської палати РФ, що, як ви побачите далі, є об'єднуючим фактором для більшості кремлівських «правозахисників». Паризький офіс, як і інший відомий виробник «гібридної аналітики» — Фонд історичної перспективи, — очолює Наталія Нарочницька, член Громадської палати РФ, довірена особа Путіна на виборах 2012 року. До 2018 року дослідженнями в ньому керував Джон Локленд — британський євроскептик, який вже 2004 року писав про Помаранчеву революцію як про протести «львівських скінхедів-наркоманів» і про «дружнього до неонацистів Ющенка».

Судячи зі злитих WikiLeaks документів, США розглядали Інститут як спробу порушити західну монополію в питаннях прав людини і поліпшити образ Росії в очах американців. Вже з лютого 2014 року він організовував заходи, на яких звучали тези про розгул ультранаціоналістів і радикалів в Україні, а також про потенційну громадянську війну. У тому ж 2014-му він поширював доповіді правозахисних організацій із РФ про порушення прав людини в Україні. Мабуть, не дуже успішно — нью-йоркське представництво закрили 2015 року зі словами про (увага!) «Поліпшення ситуації з правами людини у США». Паризький офіс у свою чергу не демонструє жодної активності з вересня 2017 року.

Російські правозахисники і де їх шукати

Зовсім інша ситуація з російськими та «українськими емігрантськими» правозахисними організаціями, що перебувають у Росії. Вони дуже продуктивні у виробництві гібридної аналітики щодо порушення прав людини на Донбасі та політичних репресій з боку українського режиму.

Одна з найпомітніших — «Московське бюро з прав людини» (МБПЛ). Створив і беззмінно очолює організацію з 2002 року Олександр Брод. Цей персонаж — сферичний ручний правозахисник у вакуумі, теж член Громадської палати РФ у 2008-2012 роках. У 2014-му висловився на підтримку дій Росії у Криму і на Донбасі. Причому у стандартних кремлівських формулюваннях.

«В Україні стався державний переворот силами опозиції, радикалів, неонацистів і криміналу. Всі дії так званої нової влади є нелегітимними. З вини радикалів ллється кров мирних громадян. У країні хаос, нависла загроза геноциду росіян, наших співвітчизників», — заявив Олександр Брод.

Яскравого антиукраїнського забарвлення діяльність МБПЛ набула навесні 2014-го, коли після досить стриманої доповіді про випадки антисемітизму та ксенофобії в листопаді 2013 — березні 2014 р. авторства колеги Брода — В'ячеслава Лихачова (пізніше — автора доповідей Freedom House про радикалізм в Україні) воно почало штампувати гібридну аналітику про «порушення прав з боку українського режиму».

Наприклад, у квітні 2014 року той самий експерт Freedom House В'ячеслав Лихачов підготував для МБПЛ доповідь про «зростання ксенофобії та антисемітизму на території України», презентована тим самим Олександром Бродом під час відео-моста Москва-Тель-Авів. До речі, 20 листопада в Парижі, на засіданні Всесвітнього єврейського конгресу, Україну виключили зі списку країн, небезпечних з точки зору зростання антисемітського насильства. А представники правоохоронних органів України неодноразово заявляли, що осквернення синагог та інші провокації можуть бути пов'язані з діяльністю російських спецслужб в Україні.

У серпні 2014 «Бюро» випустило доповідь з промовистою назвою «Україна: без права вижити (Масові порушення прав людини і знищення мирного населення)». У ній повсюдно використовують словосполучення «громадянська війна», а міжнародну спільноту звинувачують в «односторонній критиці Росії». Надалі такі доповіді та статті виходили регулярно, а на сайті є цілий розділ із такого роду гібридної аналітикою інших організацій, в тому числі всі три «Білі книги порушень прав людини в Україні» від МЗС РФ.

Серед інших гібридних досліджень значиться кілька від «Групи інформації щодо злочинів проти особистості» (IGCP).Засновник і директор групи — Олександр Дюков, історик і автор книг про «кровожерливих бандерівців», які за часів Другої світової співпрацювали з нацистами у «вирішенні єврейського питання». Про дику недолугість його фейкової організації ще в листопаді 2015 року писав Антон Ходза, починаючи від незрозумілої персони, за захист якої бореться «Група» — назва англійською звучить як «Information Group on Crimes against the Person» — і закінчуючи описом на її сайті, взятим із першої-ліпшої новини «ТАСС».

Увірвалася вона на правозахисне поле своєю доповіддю «Масові порушення прав людини під час громадянського протистояння на Україні, 22 лютого — 22 травня 2014 року». У висновку до неї СБУ порівнювали з НКВД і стверджували, що «напуганное происходящим население Крыма предпочло жить в другом государстве». Нещодавно IGCP відзначилася неофіційними заходом із «Російським Фондом миру» і постпредом РФ при штаб-квартирі ООН про гоніння на УПЦ МП в Україні. Те, що його провели під час 38-ї сесії Ради з прав людини ООН, хоча жодного стосунку до ООН воно не мало, дало підстави російським медіа розтиражувати фейк про те, що «ООН засудили гоніння на УПЦ».

Схожу діяльність здійснює Фонд дослідження проблем демократії — у грудні 2014 року він опублікував доповідь «Військові злочини українських силовиків: тортури і нелюдське поводження з жителями Донбасу». У ній нібито на підставі показань тих, кого обміняли з українського полону, аналізувалися «конкретні випадки застосування катувань, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження». На початку 2015 року Фонд опублікував другу доповідь з тією ж назвою.

Головою Фонду є Максим Григор'єв — ще один член Громадської палати РФ, автор книг «Євромайдан» (зі стандартною характеристикою «антиконституційний переворот») і «Звичайний фашизм: злочини українських силовиків (2014-2016 рр.)»,за якою навіть зробили однойменну виставку в березні 2016 року за участю голови Держдуми Сергія Наришкіна.

«Політраша» теж намагалася експлуатувати правозахисну тему, коли у грудні 2015 року опублікувала доповідь «Катування в Україні». Вказувалося, що в підготовці доповіді їм допомагав «Союз політичних емігрантів і політичних в'язнів України» — організація, яка навіть у своєму меморандумі використовує слово «Новоросія». Один з останніх і найбільш кумедних її фейків — заява голови «Союзу» Лариси Шеслер про те, що за рівнем споживаного хліба в Україні проживають 24 млн чоловік (його фейковість обгрунтувала редактор VoxCheck Олена Шкарпова).

Примітним моментом у доповіді «Політраші» став коментар Євгена Єфимовича з Харківської правозахисної групи. На запитання про політичні переслідування він сказав, що «таких, за великим рахунком, немає». Автори проінтерпретували це як «категоричне заперечення правозахисними організаціями України і наявності політв'язнів, і застосування тортур».

Звіти згаданих вище організацій передруковує «Фонд підтримки і захисту прав співвітчизників, які проживають за кордоном», засновниками якого є МЗС РФ і Росспівробітництво. Створили його у 2012 році як організацію, номінальна мета якої нібито винесена в назву — юридична підтримка росіян поза територією Росії. Але справжню діяльність «Фонду» добре характеризує ситуація з організацією Наталії Вітренко «Дар життя», якій «Фонд» виділив 2 млн рублів у квітні 2014 року на ведення пропагандистської діяльності з дискредитації влади в Україні.

Сам «Фонд» не видавав певної значущої гібридної аналітики, що експлуатує тему прав людини в Україні, але взаємодіє з цими правозахисними ГО, швидше за все будучи посередником у перерозподілі грошей від держструктур. Так, на сайті представництва Росспівробітництва в Україні зазначено, що «сприяння в галузі захисту прав і законних інтересів співвітчизників» воно разом із МЗС РФ надає через цей «Фонд».

Структури, які надають юридичну допомогу

Наостанок варто згадати ще один вимір діяльності російської квазідержавного «правозахисту» — формалізація наративів про порушення прав у вигляді судових позовів, для оформлення і супроводу яких теж було створено кілька проксі-організацій.

«Російський фонд миру» — одна з них. Це — правонаступник Радянського фонду миру, створеного 1961 року. Його голова з 2002 року — Леонід Слуцький, той самий, якого в лютому 2018-го ряд журналісток звинуватили в сексуальних домаганнях. У березні 2015 року «Фонд» на базі тієї самої Громадської палати РФ створив Інформаційно-консультаційний центр з міжнародного судового захисту прав жителів України. На відміну від попередніх організацій, які виробляють гібридну аналітику, ця більш спеціалізована: її завданням з моменту створення є «сприяння громадянам України, які стали жертвами злочинів київського режиму, у відстоюванні своїх прав та інтересів в міжнародних судових інстанціях». Зокрема, вона займалася підготовкою позовів до ЄСПЛ.

Схожа мета була в асоціації «Право проти фашизму» — створена у травні 2014-го «для кращої координації діяльності російських НУО у сфері захисту прав громадян України». Існує у вигляді мережі прийомних на території РФ, які нібито оформляли позови від імені громадян України до українських судів і ЄСПЛ. Створив і очолює її Георгій Федоров — ще один член Громадської палати РФ.

Навіщо все це

Спроби Росії штовхати наратив про злодіяння України у сфері прав людини, крім загальної мети дискредитації нашої держави, слугують і конкретнішій — придушення інформаційним шумом власних звинувачень у тортурах, вбивствах і політичних репресіях. Посилання в публікаціях росЗМІ на організації, що мають у своїй назві словосполучення «права людини», повинні надавати їхній пропаганді більшої ваги за рахунок залучення нібито незалежних експертів.

Як було викладено вище, на це працює ціла низка організацій, більшість яких об'єднані зв'язками з Громадською палатою РФ. Їх голови, і одночасно члени Палати, також входять до експертного пулу кремлівських видань. Наприклад, в одній публікації «Взгляда» про «спробу США вплинути на вибори в регіонах» цитувалися одразу три кремлівських правозахисника:

Заперечувати той факт, що в Україні дійсно відбувається актуалізація правонаціоналістичного руху внаслідок російської агресії, було б нерозумно. Як і відмовлятися від фактів порушень прав людини і зіткнень навколо чутливих для суспільства, що розвивається, тем. Але коли йдеться про систематичне переслідування людей за їхню позицію з боку держструктур України, що кремлівські правозахисники старанно намагаються довести останні 5 років, знайте — перед вами типовий приклад кремлівської гібридної аналітики.

''отсканируй
и помоги редакции