З глибини взиваю

В креативному просторі Ізоляція відкрилася фотовиставка Алекса Заклецького та Моніки Андрушевської «De profundis clamavi»/«З глибини взиваю», присвячена бранцям Кремля та зниклим безвісті.

«Твої листи сину – це та єдина ниточка, через яку ми можемо з тобою поговорити в цей тяжкий час, який тягнеться так довго. В цих листах твій біль, твої думки, сподівання та плани на майбутнє», – каже мама політв'язня Валентина Вигівського, обнімаючи 185 листів від свого сина.

Для сімей полонених і зниклих безвісти під час збройних конфліктів інформація про те, що близька людина потрапила в полон, це вирок, у якому є іскра надії, безмір невизначеності та найбільша мука – очікування. У їхньому житті плин часу вимірюється вже не календарем, а відліком до повернення коханої людини.

Рефат Чубаров, голова Меджлісу кримськотатарського народу:

Доньці Нарімана Джелялова виповнилося 7 років. І це було її перше день народження без батька. Ми разом маємо зробити все, щоб діти — наше боже благословення, Allahnıñ merameti derler — росли з батьками. Наріман Джелял -  символ незламності народу кримських татар. Ми боремося, і ми вдячні всім, хто стає поряд з нами в цій боротьбі.

Кадри затримки колишнього заступника голови Меджлісу, політолога і журналіста Нарімана Джелялова обійшли все міжнародні та українські ЗМІ. До багатодітної родини Нарімана – в нього четверо дітей – увірвався цілий загін російських силовиків та забрав батька сім’ї в невідомому напрямку.

У своїх листах із застінків він на волю пише: «Для мене честь і гідність, свобода і справедливість цінності життя. Я з тими хто боїться, але долає страх. Хто помиляється, але прагне виправити помилки. Ми приречені зберегтися та вижити. Річ терне в тому, скільки ми здатні сьогодні зробити, а коли прийде час, сказати що ми діяли. Щоб нам самим та нашім дітям не було соромно, що ми принаймні намагалися. Мета − вільно жити й розвиватися на рідній землі».

Адвокат Микола Полозов, який роками захищає інтереси затриманих по надуманих статтях українців (у тому числі колишній захисник Ільмі Умєрова ) був вдячний кожному, хто додає свій голос спротиву, хто розповідає про незаконні дії окупаційної влади та морально підтримує ув’язнених:

Кожен голос – важливий! Всі, хто наразі перебуває за гратами, хто очікує «суду», хто вже отримав вирок окупантів Кремля, розраховують на вашу підтримку. Говоріть!

Колишній в’язень Володимир Балух завжди розказує про кожного, кого він знає. Адже називаючи ім’я він таким чином нагадує, раз за разом, про їхні долі. З багатьма він побував в одному СІЗО. Декого знає ще до полону.

«Всі ми чекаємо на їхнє повернення. Всі вони мають увійти до списку обміну. І наше з вами завдання пам’ятати про них, писати, говорити – все це може прискорити їхнє повернення»

Колишній в’язень сепаратистів, що фінансуються Росією, Андрій Кочмурадов, з власного досвіду знає про катування в страшній тюрмі «Ізоляція» в Донецьку. Та вимагає з боку державних структур України професійності, прозорості та додержання законодавства.

«В той час, як, до прикладу, держава Ізраїль б’ється за кожного свого громадянина, що потрапив у полон до палестинських бойовиків, обмінює свої на будь яку кількість полонених Моссадом терористів, українська влада та СБУ відпускають терориста “відвідати маму”. Чи можливо собі уявити, що Моссад не ловить терористів та бойовиків, а веде з ними бізнес – так, як вели бізнес співробітники СБУ із бойовиком терористичного угрупування ДНР Денисом Куликовським?

Що було б із Ізраїльським суддею, який відпустив би терориста відвідати його палестинську маму, як це сталося з Дмитром Пряхіним – одним із ватажків російських терористів? Чи міг би юрист – поплічник палестинських бойовиків – зберегти при цьому ізраїльську адвокатську ліцензію, як це відбувається з псевдо адвокатами Шишкіною, Стрєленком, Весніною, які досі є чинними членами української асоціації адвокатів? І це тільки ті інциденти, які випливли на поверхню. Страшно уявити, які договорняки відбуваються під килимом»

Примітка редакції. Ми називаємо озброєних ворогів на Донбасі терористами, але розуміємо нюанси риторики іноземних організацій. Головне – передаємо суть.

Матері зниклих безвісті після страшних подій під Іловайськом та Щастям восьмий рік розшукують та чекають хоч якихось новин. Мати Ярослава Думчика, Інна, розповідає, що їй намагалися віддати тіло невідомого військового та вмовляли зробити вигляд, що це її син.

«Загиблий був старшого віку, іншого зросту... Але я сказала, що я шукаю свого сина. А хтось шукає свого сина. Будь що – мені потрібна моя дитина. І якщо немає тіла, то, може, він ще живий?»

Сім’ї, знесилені багаторічним очікуванням своїх близьких, приймали участь в фотопроекті разом з особистими речами рідних.

«Герої виставки, хоча їхні історії часто різняться між собою, складають одну цілісну постать. Вона живе тими ж страхами та сподіваннями: звичайна людина, долю якої раптово змінила російська агресія проти України», – розповідає співавтор фотопроєкту, фотограф Алекс Заклецький.

Проєкт реалізовується польською організацією Об’єднання «Покоління» та ГО «Медійна ініціатива за права людини».

• Виставка працює до 13 лютого 2022 року
• Адреса: м. Київ, вул. Набережно-Лугова, 8, креативний простір «Ізоляція»

Проект фінансований у рамках польського співробітництва з розвитку Міністерства закордонних справ Республіки Польща. Захід організовано у співпраці з Посольством Республіки Польща в Києві.

Фото: Алекс Заклецький