За що розстріляють Хасана?
Примітка редакції. Хоч із США у нас певна пауза, ось дійсно історичний резонанс на їх території. Переклали статтю про це.
Президент США схвалив страту Нідаля Хасана. 5 листопада 2009 року на базі Форт-Гуд той розстріляв американських військовослужбовців: убив 13 і поранив понад 30.
До 2026 року подробиці цієї історії могли стертися з пам’яті або взагалі залишитися невідомими. Нагадаю: Хасан народився 1970 року в родині мусульманських іммігрантів і вступив до армії США у 1988 році. Він здобув освіту психіатра, але, за деякими свідченнями, погано виконував свої обов’язки.
«Солдат Аллаха», як він згодом називатиме себе, вихваляв терористів «Аль-Каїди». Колеги вважали Хасана «бомбою уповільненої дії», проте його не усунули від служби. Ба більше, армія направила його до Форт-Гуда, звідки військовослужбовці вирушали до Афганістану.
ФБР знало про контакти Хасана з терористом «Аль-Каїди» Анваром аль-Авлакі. Втім, у червні 2009 року хтось у вашингтонському відділенні ФБР вирішив, що майор не причетний до тероризму. Тож за ним припинили спостереження. Вже в листопаді Хасан із вигуком «Аллаху акбар!» відкрив вогонь по військовослужбовцях.
Хасан застрелив капітана Джона П. Гаффні, Фредеріка Гріна, цивільного помічника лікаря Майкла Кагілла, майора Едуардо Каравео, штаб-сержанта Джастіна Майкла Декроу, спеціаліста Джейсона Діна Ганта, рядового першого класу Аарона Томаса Немелку, рядового першого класу Майкла С. Пірсона, капітана Гілберта Рассела Сігера та 23-річного рядового першого класу Кхама Сі Сьонга.
Також того дня «солдат Аллаха» убив трьох жінок. Підполковнику Хуаніті Варман було 55 років, штаб-сержанту Емі Крюгер — 29. Рядова Франческа Велес, якій виповнився лише 21 рік, була вагітною й кричала: «О ні, моя дитина!». Хасан вистрілив їй у груди. Її ненароджену дитину досі не внесли до офіційного списку жертв.
Серед понад 30 поранених був сержант Алонзо Лансфорд, у якого Хасан влучив сім разів. Нападник поранив штаб-сержанта Шона М. Меннінга у верхню ліву частину грудей, ліву частину спини, нижню та верхню частини правого стегна, а також у праву стопу. Хасан переслідував Кім Манлі й влучив їй у руку та ногу, перш ніж вона зуміла поранити стрільця.
Тогочасний президент Барак Обама мав доступ до всіх даних. Утім, заговоривши про «трагедію», що сталася у Форт-Гуді, він додав: «Я б застеріг від поспішних висновків, доки ми не матимемо всіх фактів».
Тоді президент не назвав майора Нідаля Хасана й не засудив його, натомість заявив: «Ми не можемо до кінця знати, що спонукає людину зробити таке». Що ж, зате «солдат Аллаха» анітрохи не сумнівався у власних мотивах.
«Проте ми точно знаємо, — сказав тоді президент, — що наші думки — з кожним чоловіком і кожною жінкою, які постраждали у Форт-Гуді. Наші думки — з усіма родинами, які втратили близьких у цій національній трагедії». І так далі.
Хасан поранив сержанта Лансфорда. Ці терміни прийнятні для війни. Тож умисне використання президентом Обамою таких слів, як «постраждали» й «трагедія», створює враження, ніби ідеологічно мотивоване масове вбивство й терористичний акт були якимось нещасним випадком або стихійним лихом.
У схожому стилі тодішній віце-президент Джо Байден заявив:
«Ми з Джилл (дружина Байдена. — Прим. пер.) приєднуємося до президента й першої леді та висловлюємо співчуття родинам хоробрих солдатів, які загинули сьогодні. Ми всі молимося за поранених і сподіваємося на їхнє повне і швидке одужання. Наші думки й молитви — також з усією спільнотою Форт-Гуда, яка переживає цю безглузду трагедію».
Ніхто не назвав і не засудив убивцю та не озвучив його мотивів. Жодних обвинувачень у перші дні висунуто не було. ФБР стверджувало, що «ймовірний стрілець діяв самостійно й не був частиною ширшої терористичної змови». Ця заява ігнорувала встановлені контакти стрільця з «Аль-Каїдою».
Наступного дня після нападу Обама наказав Міністерству оборони, ФБР і директору Національної розвідки передати всі матеріали щодо Хасана його раднику з питань внутрішньої безпеки та боротьби з тероризмом Джону Бреннану. Президент очікував отримати звіт до 30 листопада.
У підсумковому документі Білого дому від 10 січня 2010 року Хасана все ще називали «ймовірним стрільцем». Однак на цьому справа не закінчувалася. Частину інформації не дозволили оприлюднити. Конфіденційні розвідувальні дані «були вилучені для захисту джерел». Засудження Хасана там також не було, хоча на той момент це вже навряд чи мало когось дивувати.
Зрештою, 26 травня 2010 року Бреннан проголосив: «Джихад — це священна боротьба, законний принцип ісламу, що означає очищення себе або своєї громади». Це пояснює класифікацію нападу як «насильства на робочому місці», через яку постраждалі не могли отримати заслужені бойові нагороди та медичну допомогу.
Оскільки напад не вважався тероризмом, армія постановила, що поранення не були пов’язані з бойовими діями.
«Нам не роблять таких поблажок, які робили майору Хасану, — сказав сержант Лансфорд The New York Times. — Кожного з нас на якомусь етапі несправедливо обійшли».
У своєму звичному стилі президент пообіцяв Кім Манлі, що про постраждалих у Форт-Гуді подбають. Але і цього не сталося.
«Зрада — влучне слово, — сказала Манлі Даян Соєр з ABC News. — Про постраждалих не подбали навіть найменшою мірою... Фактично їх просто покинули напризволяще».
Хасан зберіг звання майора. Армія продовжувала виплачувати йому зарплату аж до 2013 року, коли його засудили до смертної кари. Того ж року президент Обама призначив Джона Бреннана директором ЦРУ.
Наступного року сержант Лансфорд попросив про коротку зустріч із президентом Обамою. Він хотів особисто пояснити, як армія несправедливо поводиться з постраждалими. Президент відмовився зустрітися з чоловіком, у якого Нідаль Хасан випустив сім куль.
За шість років після інциденту, у квітні 2015-го, постраждалі у Форт-Гуді нарешті отримали медалі «Пурпурове серце» та «За захист свободи». Капітан Дороті Карскадон сказала журналістам: «Це підтверджує, що йшлося про терористичну діяльність. Це проводить межу, розрізняючи насильство на робочому місці й тероризм».
У 2021 році США принизливо вивели свої війська з Афганістану, під час чого загинули ще 13 американців. Тоді Хасан написав своєму адвокату:
«МИ ПЕРЕМОГЛИ!!! Вся хвала Всемогутньому Аллаху! Вітаю вас із перемогою над тими, хто ненавидить верховенство законів Усемогутнього Бога на землі. Я молюся Аллаху, щоб Він допоміг вам повністю, правильно та справедливо запровадити закони шаріату».
«Солдат Аллаха» мав підстави так говорити.
Майор Хасан зміг убити 14 американців, зберегти власне життя й підтримувати своїх товаришів-терористів із в’язничної камери. Тепер його страту схвалено. Та навряд чи можна звинувачувати близьких загиблих у переконанні, що це саме той випадок, коли затримане правосуддя рівнозначне відмові в правосудді.
Так само американським військовослужбовцям можна пробачити переконання, що цей джихадист був для Обами важливішим за його жертв. Із наближенням призначеної на 3 грудня страти залишаються тривожні запитання.
Хто саме з посадовців ФБР вирішив, що Нідаль Хасан не причетний до терористичної діяльності? Чи було когось притягнуто до дисциплінарної відповідальності, понижено на посаді або звільнено після масового вбивства? Приблизна відповідь — нуль. І це порушує питання щодо наступних терористичних атак.
ФБР ігнорувало попередження про братів Царнаєвих, відповідальних за вибухи на Бостонському марафоні. Бюро нічого не зробило, щоб завадити братам убити трьох і поранити понад 260 невинних людей.
Після терористичного нападу на Charlie Hebdo в січні 2015 року з’явилися свідчення того, що інформатор ФБР мовчазно заохочував напад, який стався наступного травня в Техасі, на заході, де художники малювали карикатури на Мухаммеда.
2 грудня 2015 року в Сан-Бернардіно Саїд Фарук і Ташфін Малік убили 14 людей і поранили понад 20. Вони також заклали бомби, щоб знищити працівників екстрених служб, які прибули б на місце події.
2 червня 2016 року в Орландо Омар Матін убив 49 людей і поранив іще 58. ФБР не змогло запобігти цим нападам і не відіграло жодної ролі в ліквідації терористів.
Якщо люди зацікавляться і пригадають цей інцидент, у них можуть виникнути цілком обґрунтовані запитання. Наприклад, чому знадобилося так багато часу, щоби нарешті розібратися з подіями 2009 року.