Zетавсесвіт: нація Zомбі. Чим керується Путін при прийнятті рішень?
Очевидно, що Путін сприймає сучасний світоустрій як ворожий, несправедливий та «сатанинський». Про останнє можна твердо заявити із чуток про його відносини зі своїм особистим духовником митрополитом Тихоном, виходячи з ідеологем та міфологем, які транслюють обидва.
Також варто врахувати культурно-філософські захоплення ВВХ – Достоєвським, філософом Ільїним, а також довгу та тісну співпрацю російської влади з правим філософом Дугіним.
З цього можна зробити висновок. Путін, швидше за все – носій ідеології катехону.
Що це таке? Це богословне і політичне поняття, яке має коріння в християнській есхатології: історичний суб’єкт (як правило, держава), що має місію перешкодити кінцевому тріумфу зла та приходу Антихриста.
Концепція стримуючого початку активно розвивалася в російській історіософії, російської еміграції XX століття в монархічних колах російської закордонної церкви і відносилася до знищеної в 1917 році російської монархії. Останнє інтерпретувалося як вказівка, що світ знаходиться в безпосередньому очікуванні приходу Антихриста.
Про катехон часто говорив згаданий вище філософ Олександр Дугін, розуміючи під ним Росію як Третій Рим, Святу Русь і «геополітичний ковчег».
Крім цього, в російській владі помітний сильний вплив «методологів» (щедровитян). Ключовою ідеєю для них є вплив на суспільство шляхом ігрових та інших практик. Одна з основних та найбільш відомих концепцій методологів – концепція «русского міра».
Соціолог Ілля Кукулін визначив кредо цієї соціально-політичної групи:
- Будь-який масовий рух в сучасному світі є результатом цілеспрямованої діяльності маленької групи людей.
- Невелика група політтехнологів може сформувати тренди суспільного розвитку і тому зобов’язана у щільному колі випрацювати стратегію цього розвитку і потім здійснити її за допомогою різного роду соціального програмування.
В картину світогляду Путіна варто ще додати «Атомне православ’я». Це одна із версій ідеї про те, що православ’я та ядерний щит є основою безпеки Росії. А місія начебто полягає в тому, щоб зберегти святу Русь та підготуватися до Другого Пришестя.
Ядерна зброя сприймається як гарантія проти «передчасного апокаліпсису» і як стримування «сатанократії».
Виходить, що Росія у своєму розумінні володіє «монополією на істину». Та має право діяти, як того забажає, виправдовуючи будь-які наслідки власною божественною місією.
Цей дискурс отримав новий імпульс, коли при президенстві Дональда Трампа християни-євангелісти оголосили: США стримують світ від хаосу, що викликало протести російських православних фундаменталістів.
«Что нам терять, если так войны хотят?! Реализуем себя творчески всей страной. Доведем противника до истерии, пока он первый кнопку не нажмет. А там уж – мы не виноваты! Там по факту жертвы с нас все грехи снимутся. Тем более что грехов у нас – бездны.» ( с ) Іван Охлобистів, актор, комік, колишній священник, ядерний пророк.
«Мы как мученики, попадем в рай. А они сдохнут» (с) божевільний лідер ядерної держави.
З всього вище написаного я роблю висновок, що анти-західна коаліція має довгострокову ціль деконструкцію ліберального однополярного універсального світопорядку. Він сформувався з уламків західної римської імперії, католицизму, просвітництва, які претендують наразі на універсалізм.
Саме ці ідеології погрожують внутрішньому соціальному та політичному порядку Росії. Адже він базується на неліберальних, неправових, недемократичних початках. А для країн західного світу ліберально-демократичні, західні цінності – універсальні та загальнолюдські, тому рано чи пізно мають розповсюдитися по всьому світу ( Френсіс Фукуяма «Кінець історії»).
Тому антизахідна-коаліція (Білорусь, Венесуела та інші бантустани) разом із путінською елітою, яку можна просто назвати «Ордою», сприймають західну систему як цілком реальну фізичну, геополітичну, економічну, військову, політичну та навіть екзистенційну загрозу.
Саме тому проти нашої країни розгорнуто безпрецедентну для сучасного світу війну. Лише за її цивілізаційний вибір в бік просвітницької Європи, а не немитої Росії.
Виходячи із заяв кремлівського диктатора, його політики та дій РФ, путніська еліта сприймає свою державу як істинно європейську, охоронця «скрєп» – християнства, ієрархічності, порядку, патріотизму, консерватизму та монархізму.
Скоріше за все, ВВХ вважає: його місія – це благо для росіян (під якими він насправді розуміє всіх східних слов’ян), пострадянських країн і взагалі всього світу. Чому? Та все просто. Бо він вирішив, що є «помазаником божим», великим царем всієї Русі, захисником Катехону. А падіння Катехону = кінець всьому світу.
Можна визначити геополітичний проект ворога наступним чином: російський, експансійний, преторіанський, реваншиський, мілітаристичний, алармістський, консервативний, цезаристський ультаравторитаризм.
Якщо коротко – неофашизм XXI століття.
Дозволю собі процитувати витримку з відносно свіжої статті одного з тіньових ідеологів російської «ідеї» Владислава Суркова:
«Разрядка внутренней напряженности (которую Лев Гумилев расплывчато называл пассионарностью) через внешнюю экспансию. Римляне делали это. Все империи делают это. На протяжении веков Русское государство с его суровым и малоподвижным политическим интерьером сохранялось исключительно благодаря неустанному стремлению за собственные пределы. Оно давно разучилось, а скорее всего, никогда и не умело выживать другими способами. Для России постоянное расширение не просто одна из идей, а подлинный экзистенциал нашего исторического бытия»
«Имперские технологии эффективны и сегодня, когда империи переименованы в сверхдержавы. Крымский консенсус — яркий пример консолидации общества за счет хаотизации соседней страны. Жалобы Брюсселя и Вашингтона на вмешательство Москвы, невозможность урегулирования значимых конфликтов по всему земному шару без российского участия показывают, что наше государство не утратило имперских инстинктов»
«А пока что мир наслаждается своей многомногополярностью, парадом постсоветских национализмов и суверенитетов. Но в следующем историческом цикле забытые сегодня глобализация и интернационализация вернутся и накроют это сумеречное Многополярье. И Россия получит свою долю в новом всемирном собирании земель (вернее, пространств), подтвердив свой статус одного из немногих глобализаторов, как бывало в эпохи Третьего Рима или Третьего Интернационала.
Россия будет расширяться не потому, что это хорошо, и не потому, что это плохо, а потому что это физика»
Наше уявлення про путінську раціональність виявилось хибним. Стереотипна думка, що для друзів з кооперативу «Озеро» головна мета – це примножити, зберегти та передати нащадкам накрадені за часи правління, призвело до невірного прогнозування їхніх дій.
Олігархату як класу в РФ не існує. Всі олігархи – номінальні утримувачі багатств держави: друзі правителя, його однокласники, тренери, чи колишні спаринг-партнери. Вони безпосередньо знаходяться в прямій васальній залежності від центральної фігури. Збереження Путіна – пряма запорука їх виживання та збереження всіх привілеїв. Тому на переворот у Кремлі сподіватися не варто.
Але, незважаючи на все езотеричне лайно в голові президента та на всі бомби, ракети, олігархів та нафту є одна аксіома. Її має зрозуміти не лише кожен українець – а й всі у світі. Росія – бутафорська країна.
По суті, на цьому пласті буття, який сприймається як онтологічна реальність, путінської РФії просто не існує. Це симулякр. Він перманентно транслює сам себе в інфополі і відтворюється оповідачами. Саме тому пропаганда – це єдине, що хоч якось працює вдома у ворога. Це основа путінізму.
Тому всі обіцянки плішивого карлика лишаються лише на папері. Досягнення – фальшивки, козаки ряжені та з пивними животами. Неробочі йотафони та Bolgen OS, а згодом я впевнений і оспіваний в жартах чебурнет.
«Зробити для галочки» перетворилося в самоціль, в каргокульт.
Пишна Москва з перекладанням тротуару та дерев’яні туалети в Сибіру. Видно паради на Червоній площі та прострочені пайки (і промоклі берці) у солдатів. Імпортозаміщення на папері по телевізору і наклейки «Зроблено в РФ» на китайській продукції.
Пусте вихваляння тим, чого не існує. Лише картинка в телевізорі. Самої Росії не існує. Приберіть пропагандистську машину – лишиться вимираюча країна з депресивним населенням, з десятилітньою стагнацією.
Немає й росіян. Останній вимер, немов динозавр, ще в попередньому столітті. Вони витратили себе на побудову імперії, експансію та ультранасилля. Росіяни зламалися і окунули себе у «велику російську депресію», з якої вихід лише один – в небуття. Куди вони і відправилися. Точніше, відправляться й їх нащадки.
Російська культура була демонтована ще більшовиками. Радянська ідентичність, яка її замінила була викинута на узбіччя історії після розвалу СРСР.
Замість цього з’явився божевільний Франкенштейн, який отримав нейтральне найменування «росіяни»: мертвонароджений ярлик, масу безвольного, несуб’єктного соціуму. «Росіяни» – максимально пустий бренд, симулякр, за яким приховано набір колишніх націй та етносів. Він не скріплений насправді ніякою загальною культурою.
Тому ніякого російського народу немає. Є населення, певна гниюча маса, перемолота в жаровні історії. Немає й держави. Держава передбачає наявність суверенних інститутів і суб’єктності. В Росії немає суб’єкта і нема інститутів. Є лише декларативні, імітативні занурені в похмільний сон фікції.
Майже мертвий Жириновський – найкраща ілюстрація російського парламентаризму, інститутів і демократії. Балом правлять купа нелегітимних бандитів по «поняттям». Вмираючий Левіафан.
Тому Росії вже немає. Вона існує лише «постфактум» в запаленій свідомості кремлівських політтехнологів, журналістів та вищого керівництва.
Саме в цьому полягає сенс сакральної фрази «Немає Путіна – немає Росії». Будь-яке утворення, що прийде на зміну цій державі, Росією вже по факту не буде. Особливо після демонтажу імперства та зупинки деградації.
Імперство – матриця існування російського етносу. Євразійство – Логос Росії. Тому без імперства це вже буде не вона. Мертва Візантійська імперія з ордами Zомбі.
До речі, про останніх. Ми стали свідками нечуваного в історії феномену. Населення занурено у віртуальну кому, яка радикально суперечить реальності. Не існує Росії, населення та державності, воно є лише «віртуальним». В реальності їх немає, а значить і реальності нема для них. Тому вбиті українці – це фейк, а біологічні лабораторії, неонацисти та бандеровці – реальність.
Реальність для них – екзистенційна загроза, яка загрожує існуванню. Тому вона й витісняється. Прокинутися – означає перестати бути, тому ніхто не прокидається.
Солодкоголосі Морфеї, які навівають російській масі «золотий сон» – істинні володарі розумів, атланти, божества. Тому в якомусь плані Росія – передова держава, якій вдалося створити M(Z)етавсесвіт і підгрузити своє населення в інфернальну матрицю.
Реальність стерта, перетворена в нудний атавізм та пережиток минулого.
Під ґвалт телевізійних бісів були знищенні основні людські наративи – міжнародне право, цінності, порядки. Їх більше немає.
Ось чому голова цілої держави читає історичні лекції з віртуальними наслідками та причинами. Адже реальності «здорового глузду» для населення просто не існує. Є лише верховний ментор, який розповідає росіянам кафкіанську казку. А ще є путінський зетавсесвіт, де він Месія, збирач земель русскіх та вождь нації, що відроджує імперію.
Все, що не вписується в путінський зетавсесвіт – відміняється та демонтується. Реальне в нього не вписується, тому й заперечується.
Ось така вона, діалектика путінізму.
В самурая немає мети, є лише шлях.
Ваш донат – наша катана. Кнопки нижче!