Зі зброєю в руках та надією у серці

Товариство, ми живемо в унікальний час — добу нашого першого історичного Відродження. Саме нам із вами пощастило утвердитися як державницька нація. І нам випало захищати її зі зброєю в руках та надією у серці. Бо як показали події минулих кількох літ, справжню незалежність ніколи не дарують, її буквально завойовують. Ще невідомо, скільки на нас чекає попереду випробувань, але важливо, що ви, українське воїнство, перебуваєте на світлій стороні сьогоденного «real life». Союзниками у цій боротьбі стали не просто люди в інших країнах, а цілі держави. Понад те, нам симпатизує, нас надихає, навчає, допомагає чим може найпотужніший військово-політичний блок в історії. Війна перевірила, на що здатні ми й чого варті наші друзі.

Хто пам’ятає, як було?

Росія прагне поглинути Україну — причому цілковито. Кремлю це не вдалося в режимі «одного ковтка». Від відсутності головної «страви» свого меню у перетравленому вигляді московсько-імперські шлунки зводять голодні судоми. У них уже наточені ножі, на столі, застеленому українською мапою, викладено всі належні «столові прибори» — танки, системи ППО, кораблі, ракетні комплекси й орди бойових «тарганів», готових зжерти на цьому полі все до крихти. І для нас, і для країн вільної демократії це серйозний виклик, бо світ знову балансує на межі глобального конфлікту. Хоч не всі його ознаки є явними. Тому українцям треба збудувати сучасну армію, здатну перемогти путінських «тарганів», що вже звили кубла в Криму і на Донбасі. А це зараз здатне зробити винятково професійне військо, зцементоване на кращих світових стандартах і протоколах, дієвість яких перевірили час, бої й умови військової конкуренції. Завдання не з легких, але його виконання для України є безальтернативним.

Це означає, що ми повинні мати сотні тисяч навчених «багнетів», сучасну систему військового управління, модерну техніку і озброєння, стратегічні запаси й можливості відтворення для всього комплексу ОВТ, починаючи від набоїв і снарядів, закінчуючи гарматами та бронемашинами. Потрібно чесно сказати, що це еволюційний шлях з огляду на масштаби необхідних перетворень, стан національної економіки і панівну ментальність. І, хоч би як волали «усепропальники», що буцімто Україна топчеться на місці, наша нинішня «real life» таки має іншу якість, аніж одразу в постмайданний час. Більшість хлопців та дівчат, які зараз перебувають у шанцях від Станиці Луганської до Авдіївки та Широкиного, вважають, що наша армія почала скидати «совкову шкіру». Кардинально нова ситуація з постачанням форми, медичним забезпеченням, харчуванням, оновленням кадрового складу людьми, які пройшли АТО/ООС і спільний із натовцями тренінговий процес. Хіба це не суттєві зміни? Коли ще в нашій історії Верховний Головнокомандувач настільки переймався розвитком української армії та прагнув практично довести її до кращих взірців, окрім як у ці роки відбиття російської агресії? І це тільки початок. Скажімо так, зараз лише випекли «коржики» багатошарового і складного «пирога», якому ще потрібно надати гідної форми та наповнення. І цю справу може якісно завершити тільки той самий «майстер», який її і почав. Принципово.

Із початку року наші військові почали отримувати суттєво підвищене грошове утримання. А з 1 квітня, за рішенням Президента України, військовослужбовці, які виконують завдання в районі ООС, мають збільшені додаткові виплати. Той, хто воює на «передку», може розраховувати на 2 тис. грн добавки (загалом тепер ця доплата становитиме 12 тис.), а на другій лінії зіткнення — 1 тисячу (доплата зросте до 5,5 тис.). А ще цього року всі наші військові частини, які цього не зробили торік, мають перейти на нову, доволі смачну і поживну систему харчування.

Український солдат і офіцер тепер не відчуває того соціального приниження, яке лягало на військо бурою незмивною плямою в довоєнні роки. Їх не може принижувати підвищення грошового забезпечення, нові полігони й містечка для навчання, вистраждана нова система харчування та намагання вгодити і підібрати вже чи не під кожну військову специфікацію окремий однострій. Кого в цій країні може принизите те, що солдати-строковики не служать на донбаських «нулях», а тих, хто воював, на мирному терені зустрічає дедалі більше закладів реабілітації і відпочинку? Може комусь гидко дивитися, що попри всі негаразди й недобросовісність окремих партнерів Міноборони, розбудовують табірні містечка, ППД частин, навчальні центри, загалом військову інфраструктуру, зокрема такі довгоочікувані поліпшені казарми? Наших солдатів тепер «принизливо» витягують зі старих, наповнених брудом та вологою наметів і дають змогу мешкати в нормальних умовах, як це узвичаєно стандартами НАТО. Хто ніяк не хоче з цим змиритися?

Ми добре пам’ятаємо, що з військовими харчами були проблеми — ще й які! Але хто б міг подумати ще кілька років тому, що субтропічні фрукти, кавуни, молочні продукти та десерти стануть нормою військового столування? У деяких частинах і військових вишах тепер проводять навіть дні національних кухонь різних країн на доволі пристойному рівні.

У війську є 7 раціонів пайків, а був один, що дуже не подобався шлункам військових і гастроентерологам. На наших бійців, яким випаде доля виконувати завдання далеко від великої кухні, чекає подальше оновлення й урізноманітнення «кейсів» автономного харчування. Уже розробляють пайкові раціони з додаванням індички, деяких страв з мексиканськими спеціями тощо.

До речі, в Головному управлінні розвитку та супроводження матеріального забезпечення ЗСУ по-батьківськи дбають про безпеку харчів. Торік його фахівці за допомогою сучасного мобільного лабораторного комплексу провели майже 260 перевірок якості продуктів у понад двох сотнях військових частин та установ, зокрема і в районі ООС. І забракували приблизно 700 тонн небезпечних для вживання харчів. Частину цієї роботи проведено як реагування на скарги служивого люду. І будьте певні: про всі факти порушень та недбальство, що спливли, доповідали міністру оборони. Проте є аксіома: якщо командир якісно виконує обов’язки, погана їжа не прийде на стіл до солдата!

Може таки варто оцінити різницю з картинкою недалекого минулого, або підказати інший рецепт, як можна зробити кардинально краще, інакше, в таких очевидно не ідеальних умовах, в яких перебуває національна економіка? Згадати страшно перший рік війни й ті чималі зусилля всієї країни, яка добряче напружувалася, аби одягнути бійців у щось більш-меш пристойне. На фронті тоді панувала суцільна «формена какофонія», бо навіть в одному невеликому підрозділі можна було побачити широкий спектр одностроїв з бозна яких країн, до яких змогла дотягнутися рука волонтера і держави. Зараз ті часи здебільшого згадуються як давній нічний жах. Вирішальну роль тут відіграли мобілізація ресурсу, політична воля президента, єдність парламенту в питаннях обороноздатності країни та перехід на прозорі правила державних закупівель для ЗСУ, який ще триває.

Озброюватися і захищатися — наші суверенні права

Україна озброюється. І нам у цій справі, ціна якій — виживання нації та держави, допомагають потужні демократичні держави. Ми не самі, і це надихає. Але історичний аудит цих п’яти років доводить, що воювати за нас ніхто не буде, і успішну економіку, яка надасть поштовху розвитку власного ОПК, окрім українців, на цій землі будувати нікому.

Але, попри відому відсталість в окремих технологічних продуктах і рішеннях, очевидний брак коштів, які Україна здатна негайно мобілізувати та безболісно вкласти в розвиток оборонки, Київ нарощує власні спроможності в тих виробничих кластерах, де вже існувала чи є перспективною база з розробки і випуску озброєння та військової техніки.

І одразу на думку спадають такі традиційні наші галузі, як танко- й ракетобудування. Саме тут від початку російської гібридної агресії і почалася найбільш інтенсивна реанімація національної оборонки. Благо, не все розікрали, і не всі фахівці порозбігалися й втратили кваліфікацію.

Відомо, що укомплектованість Збройних Сил основними зразками ОВТ наразі становить 85%, а серед підрозділів ООС — 99%. Зрозуміло, що значним чином цей рівень досягнуто за рахунок відновлення боєздатності військової техніки (ремонт і модернізація), що перебувала на зберіганні. А роботи тут було неймовірно багато, оскільки справність згаданого «запасу» не перевищувала показника 40%, а половина зразків потребували серйозного ремонту через фізичне старіння. Хай там що, а таким чином вдалося повернути у стрій понад 10 тис. зразків зенітних ракетних комплексів, танків, БМП, САУ, протитанкових ракетних комплексів тощо. А за державним оборонним замовленням у військо вже поставлено понад 4 тис. одиниць основних зразків ОВТ і понад 1 млн. різних приладів та засобів ураження. Це модернізовані літаки й вертольоти, малі броньовані артилерійські катери, бронетанкове озброєння, артилерійські системи, РЛС, захищені засоби зв’язку, засоби РЕБ і безпілотні авіакомплекси, нічні прилади, снайперські й антиснайперські системи. Та багато чого іншого.

І наше, українське озброєння є ефективним. Зокрема, вітчизняні протитанкові ракетні комплекси. Цьому підтвердження — мало не щоденні відеозвіти з фронту, яких останнім часом помітно побільшало.

Припинення дії Договору про ракети середньої та меншої дальності, як наголосив президент Петро Порошенко, призвело до того, що «нашим конструкторським бюро, нашій промисловості тепер не зв’язують руки жодні обмеження дальності польоту ракет». Український лідер вніс до порядку денного питання створення високоточної ракетної зброї підвищеного радіусу дії, здатної вражати цілі далеко в тилу противника. Це зміцнить армію і збільшить гарантію безпеки для кожного українця. Наші ракетобудівники мають хорошу практику. Це модернізація РСЗВ «Град» та «Смерч», уже завершилося випробування модернізованих ЗРК «Куб» і «Тор», на фініші перебувають і випробування нового ракетного комплексу морського та суходільного призначення «Нептун». Україна розпочинає серійне виробництво реактивних систем «Верба» і пускової установки для «Вільхи». Причому перші штатні підрозділи, озброєні такими системами, сформують уже у 2019-му.

Чи можна було про таке говорити до 2014-го? Звісно, що ні, бо в тодішнього військового керівництва була величезна проблема з розумінням того, що слід робити, і як реформувати армію. Багато генералів і керівників не знаходили відповідей на низку викличних запитань. Тепер ситуація кардинально інша: Міноборони має чіткий план розвитку війська до 2020 року. Вже розпочато оборонний огляд. Він зніме зріз поточного стану Збройних Сил, сформує аналітику, яка дасть необхідну картину того, що доцільно зробити після 2020-го і як правильно спланувати подальші зміни на роки вперед. Осучаснення армії триватиме й надалі. Проте слід розуміти: особливо багато часу і ресурсу потрібно на оновлення парку військового озброєння та техніки. Але цей результат уже значно ближчий, ніж кілька років тому.

Особливо важливо Україні вирішувати питання із нарощенням військово-морських спроможностей. У 2019 році очікується завершення будівництва і прийняття на озброєння двох малих броньованих артилерійських катерів та одного десантно-штурмового катера типу «Кентавр», модернізація фрегата «Гетьман Сагайдачний», завершення спорудження і введення до складу ВМС розвідувального корабля і двох американських катерів типу «Айленд». Імовірно, що відбудуться і закупки нових катерів за кордоном та засобів для створення інфраструктури спостереження за надводною обстановкою в Чорному й Азовських морях. Фінансовий ресурс на відновлення і модернізацію Військово-Морських Сил вимірюватиметься мільярдами гривень.

Змінюємо гостьову «візу» на постійну «прописку» у НАТО

І саме в цьому місці цієї розмови слід тверезо оцінити наші геополітичні позиції та сприятливі сценарії на майбутнє. Отже, позаблоковість нам «не прокотить» — дотримання Будапештського меморандуму, Договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності тощо у «виконанні» Росії показало: плювати вона хотіла на гарантії й домовленості. Нейтралітет призведе якщо не одразу, то поступово, до нашої дифузії у російське економічне, політичне, ментальне тіло. Така «інтеграційна перспектива» влаштовує? Хочете, щоб ваші діти на рідній землі вчили українську як факультатив, а на майдани знову повернули Ілліча із кепкою? Чи скучили за зомборосійськими ток-шоу й серіалами? Тепер, може це дехто не помітив, усе інакше. Ланцюжок подій, щонайменше від часів провокації щодо острова Тузла і до нинішнього піратського захоплення українських військових моряків, доводить: жодної маски не існує. Жодного сумніву немає — нинішня Росія як держава, а не лише її верхівка, категорично не сприймають української державності. Вони прагнуть її ослаблення за будь-яку ціну, навіть ціною тисяч життів — українців і росіян. Кремль сприймає контроль над Україною як ключовий елемент побудови стратегічного поясу лояльності від Балтики до Чорного моря. Але для «удава» ця жертва виявилася завеликою і здатною до спротиву. Наше завдання — стати для нього зовсім неїстівними.

Крок за кроком, інколи у стилі бігу у воді, але наша велика країна практично дісталася до клубу натовської співдружності. Вони нас радо приймають, ми для них рівноправні партнери. Але попереду ще багато роботи, аби нам гостьову «візу» замінили на постійну прописку.

Попри окремі труднощі різного характеру, трансформація війська триває — як з урахуванням досвіду, набутого нами на Сході України, так і з упровадженням кращих практик та підходів, які використовують у країнах Альянсу. Україно-натовські взаємини вже мають солідний бекграунд. Це і «Джавеліни», і «Айленди», контрбатарейні комплекси, а недавно і захищені системи зв’язку, окремі зразки інших озброєнь, щорічний донорський фінансовий оборонний ресурс, особливо американський, що вже перевищив позначку в 1,3 млрд доларів. Безцінною є їхня консультативно-дорадча, тренінгова допомога, а тим паче — підтримка на всіх можливих міжнародних майданчиках і вкотре пролонговані санкції щодо кремлівського режиму. Мозаїка переваг, які нам дає співпраця з найпотужнішою військово-політичною організацією світу, за ці роки набула чимало практичних елементів.

Отже, нам потрібно ще багато важко працювати аби досягти бажаного рівня економіки, демократії, безпеки — і це правда. Правда і те, що це повинні робити ми з вами — за верстатом, в окопі, на полігоні, в аудиторії. Манни із «натовської хмаринки» не буде — хто б як її не обіцяв. Це наша робота і більше нічия…

Так, це робота нашого покоління, від якої нам не відкрутитися. Так само наші пращури заради блага власних нащадків приносили кожен свою жертву, аби тільки наступна генерація мала кращі стартові умови для життя. Ми теж, зокрема і узявшись за зброю, щиро хочемо добра та розвитку молодій Україні. Можливо, хтось не помітив, але разом мільйони українців вже проторували чималу дистанцію якраз на цьому шляху, щоправда вкритому солоним потом та кров’ю, а інколи і втомою розчарування. Не бійтеся — саме так і має бути, не інакше, це нормальний стан для країни, яка відмовляється від колоніального минулого і хоче працювати на себе, а не на імперську метрополію!

У нас із вами є купа приводів радіти позитивним зрушенням, які відбулися у війську. Так, є негаразди, але українська перспектива, мабуть, не помилимося в оцінці, полягає саме в еволюційному феномені. Наші зміни не відбуваються у темпі спринту, але головне те, що вони є! І це руйнує російсько-імперську парадигму, розриваючи настільки сподіваний Кремлем фатальний для нас виток історичної спіралі. Зараз настав наш шанс знайти відповіді на те, як «у власній квартирі розставляти меблі».

Зараз Міноборони дає виробникам нові технічні завдання. У військо вже надходять такі нові предмети, як костюми спеціальні й маскувальні для снайперів та розвідників, костюми для екіпажів броньових машин, наколінники і налокітники, сумки транспортні індивідуальні, бахіли утеплені й багато іншого. Триває розробка і військові випробування нових зразків спецодягу, взуття та екіпірування, зокрема для снайперів: рейдових рюкзаків і чохла-килиму для перенесення зброї, які вже отримали високу оцінку військових. Ці зразки надходитимуть на планове забезпечення у 2019-му, як і нові модульні бронежилети та балістичні шоломи. Ще недавно наш солдат одержував старий матрац радянського взірця, набитий ватою, і спав на подушці з відходів швейного виробництва. Нині ці військові «анахронізми» замінили пінополіуретанові матраци й подушки з синтетичним наповнювачем.

Загалом торік від виробників війська прийняли майже 300 тис. черевиків з високими берцями різного типу, 60 тис. шарфів-труб літніх і удвічі більше — зимових. На сотні тисяч йде рахунок переданих польових костюмів, вітровологозахисних штанів і курток, а на мільйони — трекінгових шкарпеток. Асортимент реально вражає: тут є сидіння польове ізоляційне, налокітники і наколінники тактичні бойові — (разом поставлено 60 тисяч), розвантажувальні ремені, тактичні окуляри й багато чого іншого, чого наша армія не бачила десятиліттями. А ще — 25 тисяч вітчизняних бронежилетів та майже 500 побутових електричних сушарок.

Тож виходить, що в нашу армію лише торік було поставлено і прийнято космічну кількість речового майна — понад 7,8 млн одиниць. І за його якість доводиться червоніти дедалі менше. Як кажуть, слава Богу!

Важливо, що практично всі елементи забезпечення армії тепер розробляють не в кабінеті в Києві й там же апробують, їх тестує звичайний боєць в окопі. Так можна виявити багато зауважень і надати раціональні побажання. Приміром, саме таким чином, у процесі експериментального носіння в бойових умовах на самому «передку», і з’являлися дедалі досконаліші версії «таланівських» берців. І який це кайф для солдатів усвідомлювати, що їхню думку врахували в доопрацюванні взуття, яке намагаються зробити одночасно «невбиванними» та комфортними. Раніше такого не було — хтось придумував форму, а хтось у ній мучився і служив… Очевидно, що тепер усе йде у правильному напрямі.

У країні, що воює, інтерес до стану справ у своїй армії має неабиякий практичний сенс. Чимало людей готові ділитися останнім, аби тільки рідне військо могло не лише захищатися від супостатів, а й давати ворогу добрячої прочуханки, щоб назавжди відбити бажання приходити до нас із мечем. Уже ні в кого не виникає сумніву, що український вояк нині краще підготовлений, ліпше нагодований та екіпірований. Зусилля всієї держави виявилися недаремними.

Теоретизувати тут можна скільки завгодно, але те, наскільки зміцніла наша оборонна потуга і змінилося сприйняття вітчизняних Збройних Сил як високопрофесійної когорти серед партнерів із НАТО — є доконаним фактом. Нас поважають за те, що, попри несприятливі прогнози, українці почали вчитися протистояти колосальному за потенціалом ворогу і намагатися ефективно використовувати обмежений ресурс на розвиток оборонної потуги.

Але найголовніше, що військо, як і держава, стають людиноцентричними — у фокусі уваги тепер цінності особистісного розвитку. Навіть система професійної підготовки в армії у 2019 році має набути виразно індивідуальної спрямованості. Україна готує професійних військових. Зокрема і фаховий сержантський корпус — мине не так багато часу, коли рядові бійці мріятимуть потрапити до сержантського профі-класу. І найкрутішими хлопцями з наших вояків будуть саме сержанти, а новобранці-контрактники уві сні й наяву маритимуть здобуттям бодай однієї «лички». Понад те, кожна з них відповідатиме наступному рівню сержантської крутості — «старший», «головний», «штаб-» та «майстер-». Що сумісно із системою градації військових звань Альянсу від OR-1 до OR-9. Це стає престижним, вигідним, статусним горизонтом, досягнення якого відповідає екстра-маскулінній природі будь-якого бійця. Того, хто дістанеться, приміром, рівня майстер-сержанта (посада головного старшини бригади), сприйматимуть як профі найвищого ґатунку. І якщо добре роздивитися весь «кейс пряників», якими держава готова наділити таких ревних служак, можна запевнити їхніх мам і дівчат: вони будуть завидними женихами. Такими самими, як і сержанти в армії США.

У передових країнах кожен військовий — штучна категорія, бо в його підготовку й підтримку вкладено значні кошти і час. Тому сучасна армія може ефективно існувати лише у професійному форматі. Вона має бути невеликою, щоб економіка країни підтримувала її розвиток і забезпечення. Ця необхідність очевидна. І в Україні формування професійного сержантського корпусу слід розглядати саме як комплексну інвестицію в конкретних фахівців.

10 фактів про #Унікальні ЗСУ

1. За два роки в Україні написали щонайменше 222 книжки військової прози. Практично всі сюжетні лінії стосуються подій в АТО або визвольних змагань у 1917-1920 роках та періоду Другої світової війни.

2. У ЗСУ служить такий самий відсоток жінок, як і в арміях НАТО. 10,6% особового складу Збройних сил становлять жінки. У НАТО в середньому – 10,9%.

3. Українська армія ніколи не конкуруватиме з російською у варварстві. Приміром, Дебальцеве можна було звільнити, влаштувавши для міста, яке захопили російські сили, вогняну «баню». Довелося б його знищити. Так, як це зробила російська армія із Грозним й іншими населеними пунктами в Чечні чи потім у Сирії. Українські воїни не нищитимуть власного народу. Наш шлях кардинально інший.

4. Українська армія є однією з найбільших воюючих армій світу.

5. Рівень довіри громадян України до української армії є найвищим серед державних та суспільних інституцій.

6. Генеральний штаб й інші органи військового управління реформують з урахуванням розділення функцій та розмежування процесів генерування та застосування військ відповідно до принципів НАТО.

7. Уперше за роки незалежності кардинально змінилася система харчування у війську.

8. Збройні Сили активно започатковують нові воєнно-історичні традиції, відбувається відмова від тоталітарної символіки і елементів комуністичної ідеології. Відбувся масштабний ребрендинг як окремих військових частин, так і видів та родів військ.

9. НАТО надає підтримку Україні впродовж більше ніж 20 років, але особливої нової якості ця підтримка набула в роки відбиття російської агресії.

10. Нинішні потреби української армії здатні настільки розвинути нашу оборонну промисловість, що вона здатна стати справжнім драйвером розвитку економіки країни.