Перейти до основного вмісту

Зірка Азії. Частина 2. Центральна Азія на мапі світу

Краще пізно, ніж ніколи (це про дату)

Основна риса Центральної Азії як відокремленого регіону — ізольованість, залежність від сусідів у доступі до глобального світу. Регіон розташований ніби в замкненому просторі, клітці. На заході — Каспійське море, на півночі — пустелі Казахстану та Сибір. На півдні ситуація мала би бути кращою, адже там розміщені великі мусульманські країни, але все не так просто.

Іран — не просто країна, а окрема цивілізація в межах великої мусульманської цивілізації. Перси — унікальний народ. Подібно до євреїв, вони виявили великі здібності одночасно у військовій справі, культурі та бізнесі. В результаті зуміли зберегтись упродовж тисячоліть, неодноразово відновлюючись після страшних поразок, створюючи могутні імперії й економіку, яка процвітала.

І що значно важливіше, перси створили розвинену культуру, яка в окремих випадках виходила на світовий рівень. Одним словом, це імперський народ, який прагне домінувати в регіоні. Існує таке поняття, як Великий Іран — свого роду «русскій мір» персів, який охоплює території, набагато більші від території сучасного Ірану. Домінуванню персів історично найбільше загрожували (і загрожують) тюрки, які, на відміну від арабів, уміють воювати і до того ж становлять значну частину населення Ірану. Для того, щоб країна не розвалилась, Іран змушений педалювати як об’єднавчу ідею іслам (у формі шиїзму). Явно не в інтересах Ірану запускати в країну у значних кількостях центральноазіатських тюрків-сунітів (узбеків, туркменів, казахів чи киргизів). Лише таджики, одноплемінники персів, можуть бути винятком, оскільки належать до одного культурного кола з ними. З усіх цих причин Іран не може бути воротами у світ для Центральної Азії.

Такими воротами міг би бути Пакистан, але на сьогодні він занадто слабкий, щоб самостійно впоратись із завданням подібного масштабу. Історично ж Пакистан — частина Індії. Центральна Азія у військовому плані часто була сильніша за Індію, а за часів Бабура взагалі змогла її завоювати. Проте жодних дивідендів Центральній Азії це не дало, очевидно, через велику відмінність в економічному і культурному потенціалі. А ось Іран зумів скористатись, хоча завоював не він. Іранська еліта, військова і культурна, змогла інтегруватись з індійською, причому в період, коли Індія була першою економікою світу, більшою, ніж Китай. У результаті виникла висока аристократична культура — одна з найяскравіших у світовій історії. Вона виявилась дуже нетривкою, оскільки на народному, глибинному рівні іслам та індуїзм були несумісні. Зірка Великих Моголів спалахнула і згасла.

Таким чином, Іран, Пакистан та Індія не з’єднують Центральну Азію зі світом, а радше відокремлюють від нього.

Далі, якщо на півдні сусідами центральноазіатів були багаті й розвинені країни-цивілізації, з якими, однак, можна було посперечатись у військовому плані, то на сході жили народи, відбитись від яких було питанням життя і смерті. Мова йде про монголів, а ще більше — їхніх найближчих родичів джунгар/ойратів.

Є народи, яким природою дано виділятися серед інших у певних сферах: музиці, танцях чи бізнесі. Ойрати ж ніби народилися для війни. Про якусь високу культуру в них мова не йшла, а всі природні таланти були спрямовані у військову сферу. Тож й індивідуально, і колективно, як військо, це були справжні пси війни. Наприклад, для них бити китайців за кількаразової переваги останніх — нормальна, можна сказати, буденна річ.

Зараз панує стереотип, що іслам — войовнича релігія, а буддизм — мирна. Ойрати були буддистами, але войовничими буддистами, перевершуючи в цьому навіть радикальний іслам. Ойрати становили смертельну небезпеку для народів Центральної Азії, казахи від них відбилися лише дивом. Закінчилось усе тим, що в Джунгарію прилетіло декілька «чорних лебедів» одночасно: розвал державного управління, жахлива епідемія і голод. У цей момент прийшли китайці і влаштували ойратам тотальний геноцид — убили практично всіх. Це, до речі, демонструє, як Китай історично розв’язує проблему непокірних народів. Стосовно мусульманського населення Центральної Азії Китай не був дружньою країною, що видно і по нинішній його політиці.

Все разом дає нам картину того, наскільки ізольованим є регіон Центральної Азії через географічні й політичні фактори.

Тепер щодо внутрішньої структури регіону. Географічно він цілісний, що спонукало до спільної історії, але ця спільна історія була надзвичайно конфліктна. Причина — неспівпадіння економічного та військового центрів. Так, економічний центр регіону — Мавераннахр із Самаркандом і Бухарою у межиріччі Амудар’ї та Сирдар’ї, а також Хорезм з Ургенчем та Хівою в нижній течії Амудар’ї. Це територія з переважно осілим населенням та розвиненими містами. Центр же військової сили — Могулістан, територія Казахстану на південь від озера Балхаш. Тут переважало тюркське кочове населення, яке мало військову перевагу над землеробськими громадами. В результаті Мавераннахр та Могулістан були системними ворогами, з різноспрямованими інтересами.

Окремо слід виділити туркменів. Туркменія, країна між Амудар’єю та Каспієм, ізольована від сусідів пустелями і морем настільки, що в певному сенсі є заповідником. Сам народ унікальний. За культурою і мовою — тюрки, за кров’ю — корінні мешканці краю ще з прадавніх часів. Хоробрі воїни, історично спеціалізувались на набігах. Їхні коні ахал-текінської породи — одні з найкращих у світі і, можливо, найкрасивіші.

І, нарешті, таджики, народ Назіри. Арії, їхні предки, мігрували на своїх колісницях степами Центральної Азії, поки не потрапили у верхів’я Амудар’ї. Земля ця стала хабом, з якого вони розселились в Іран та Індію. Можна сказати, пуп землі, праматір для індійців та іранців. Іранці створили фантастично потужну культуру. Нема сенсу рекламувати Омара Хайяма — це поет світового рівня. Фірдоусі — точно такого ж рівня поет, який писав епічні речі. Для іранського світу він зробив те ж саме, що Лев Толстой — для російського, а саме — сформував національний міф, кістяк національної культури. Але в плані таланту, як на мій смак, це непорівняні величини. Толстой давно вже втратив актуальність, його самі росіяни перестають читати. Фірдоусі — діамант, який сяє тільки яскравіше.

Трагедія центральноазіатських іранців у тому, що вони не зуміли в умовах наступу з півночі кочовиків-тюрків зберегти свій військовий потенціал. Це мало фатальні наслідки, бо на Сході визначальне значення має сила. Відтак, статус іранців постійно знижувався, вони маргіналізувались, поки не залишилось те, що ми сьогодні знаємо як Таджикистан. У певному сенсі цей процес був схожий із витісненням тюрками на Кавказі та Малій Азії вірмен, хоча останні все ж зберегли сильні позиції в економіці та культурі. Зважаючи на загальний контекст, «теплі» почуття Назіри до сусідів-узбеків, які посіли домінантне місце в регіоні, потіснивши таджиків, можна зрозуміти.

Центральна Азія може ефективно розвиватись лише за умови виходу регіону з ізоляції. Століттями інструментом для цього служив Великий шовковий шлях. Коли шлях функціонував — регіон процвітав. Наслідком закриття шляху у XV столітті стало катастрофічне відставання регіону в розвитку, включення його як сировинного придатку до складу Російської імперії.

Але Росія захопила регіон не тільки для сировини. Ще одна важлива причина — безпекова. Регіон обернений до Росії степовою зоною, до Китаю та Індії — високими горами. Захопивши Центральну Азію, Росія отримала важкопрохідні природні рубежі, які легко обороняти. Це завершило розбудову Російської імперії як світ-системи на Південному Сході. Вторгнення в Афганістан в цьому сенсі було грубою помилкою, бо виходило за природні межі світ-системи. Навіть завоювавши Афганістан, Росія не змогла б його утримати у своїх руках довший період часу (що, власне, і сталось).

Доречно нагадати, що як мінімум двічі вторгнення у Східну Європу із Центральної Азії були успішні. Вперше Батий вторгся на Русь саме із Центральної Азії, а не з території Монголії, і війська його складались в основному із центральноазіатських тюрків. Удруге Тамерлан вторгся вже в Золоту Орду, до складу якої входила Русь, із території Мавераннахру. В обох випадках і Русь, і Золота Орда були стерті в порошок. Незалежність Москві фактично була подарована Тамерланом, і Куликовська битва до цього не мала жодного стосунку. Центральні азіати набагато успішніше завойовували Русь, ніж європейці, їхній уплив на Москву був триваліший і сильніший.

Відпадіння від Росії країн Центральної Азії одним махом зробило «черево» РФ незахищеним. Поки Росія зубами вчепилася в Україну і Білорусь (і в Молдову, до речі — теж), намагаючись відвоювати «свої» природні кордони на Заході, без будь-яких перешкод на її південні кордони вийшли Китай та ісламісти. Саме вони становлять для Москви по-справжньому смертельну загрозу, а зовсім не США чи, прости Господи, Європа. Неуспіх Росії в Центральній (Середній) Азії, той факт, що вона змушена була піти звідти — насправді набагато серйозніша поразка Росії, ніж ми собі уявляємо. Це передумова до демографічної, культурної, військової та, зрештою, цивілізаційної поразки Москви.

Росія змушена була «скинути» центральноазіатські республіки, хоча їхня еліта станом на 1991 рік абсолютно задовольнялась статусом автономії. Але Москва боялась утримувати у своєму складі таке численне мусульманське населення без збалансування його слов’янським населенням України.

Принципова позиція України щодо свого незалежного статусу 1991 року зробила можливим незалежність Казахстану, Узбекистану, Киргизії, Туркменії й Таджикистану. Боротьба українців за незалежність після 2014 року подарувала центральноазіатам час для національної консолідації, оскільки серйозний тиск на них з боку Москви можливий лише після розв’язання «української проблеми». Москва розуміє, що зможе повернути контроль на Центральною Азією тільки після того, як посилиться Україною та Білоруссю. Здійснюючи агресію у Європі, Москва тим самим сподівається гарантувати собі безпеку в Азії. Думаю, даремні сподівання.

Рубрика "Гринлайт" наполняется материалами внештатных авторов. Редакция может не разделять мнение автора.

Чому краще не цитувати «Шах-наме»

Самое время что-то национализировать

У самурая нет цели, есть только путь. Мы боремся за объективную информацию.
Поддержите? Кнопки под статьей.

''отсканируй
и помоги редакции

Become a Patron!