Перейти к основному содержанию

УТОС отвечает «Петру и Мазепе»

Прямая речь

Примечание редакции. Недавно мы опубликовали заметку, в которой критиковали подозрительные инициативы Минсоцполитики: оно как раз собралось выдать солидную сумму Украинскому обществу глухих (УТОГ) и Украинскому обществу слепых (УТОС).

Последние захотели высказать свою позицию и мы рады показать свою открытость к диалогу. Поверьте, не меняли ни единого слова. Буквально.

Со своей стороны вынуждены заметить, что критиковали несколько другие вещи. Точнее, совершенное другие. Так что данное обращение может быть либо манипуляцией, либо результатом чьей-то невнимательности.

Головному редактору
ТОВ «Петро і Мазепа Медіа»

Шановний пане Петре!

У Вашому інтернет виданні від 9 березня 2021 року була викладена стаття «Минсоцполитики решило наградить УТОГ и УТОС за злоупотребления «подарком» в 47,8 млн грн».

Ця стаття збурила широке коло членів Українського товариства сліпих та Українського товариства глухих, з якими ми постійно спілкуємось, зважаючи на те, що ці дві організації на сьогодні є об’єктами нападок різних експертів, організацій, чиновників тощо.

Тільки громадян України з вадами зору є приблизно 150 тис. осіб, а з глибоким враженням зору біля 40 тис. осіб. Така ж кількість громадян і з проблемами слуху. Отже, це досить велика соціальна група українського суспільства і вона повинна мати можливість донесення до суспільства своєї точки зору на викладену вами на широкий загал позицію у вищевказаній статті.

Згідно Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» просимо Вас подати широкому загалу читачів Вашого інтернет видання іншу точку зору на нашу позицію, викладену в нижченаведеній статті.

Просимо надрукувати нижче наведений матеріал Новосецького.

Всеукраїнська організація інвалідів «Українське товариство сліпих» було створено державою як єдина всеукраїнська організація сліпих ще 4 червня 1933 року. Вже тоді у важкі роки (Голодомор) влада радянської України створила для сліпих громадян окрему Всеукраїнську організацію. Це було зроблено не від любові комуністичного режиму до сліпих громадян, а виходячи з того, що для сліпих людей необхідно багато спеціалізованих умов: якщо виробництво, то спеціальні обмеження для безпечного проходу, підходу до обладнання, спеціальне обладнання з безпечними пристосуваннями, на яких працюють сліпі; спеціалізовані гуртожитки для сліпих людей; якщо це клуби, багато особливого для роботи гуртків, секцій, якщо спортивні секції, то спеціальні шахи, шашки, м'ячі і т.і.; у спеціалізованих бібліотеках УТОС є рельєфно-крапкова література, озвучена література, література збільшеним шрифтом, підручники та посібники для незрячих студентів тощо.

Ось тому державні чиновники дозволили сліпим громадянам об'єднатися і створювати самим своє товариство «державу в державі». Таким чином, поступово, рік від року УТОС з артілей, майстерень, кооперативів поступово самотужки виростав, створюючи за власні кошті свої цехи, підприємства, клуби, гуртожитки, бібліотеки, бази відпочинку, свою пресу, реабілітаційні центри. Все це завжди обладнувалось — спеціально пристосовувалось для роботи незрячих громадян.

На сучасному етапі Незалежності України працівники цих установ своєю працею десятиліттями надавали і надають незрячим громадянам певні соціальні послуги. Наприклад, ми сьогодні самостійно з фінансовою підтримкою держави друкуємо брайлівську літературу, начитуємо озвучену літературу на студії звукозапису та поширюємо її по наших спеціалізованих бібліотеках. У гуртожитках УТОС створені умови для комфортного проживання незрячих — діти приходять зі 26 шкіл-інтернатів, іноді сліпнуть дорослі і їм ніде жити — товариство їх теж розміщує в спеціалізованих гуртожитках. У клубах УТОС працюють гуртки, де займаються незрячі, проводяться огляди, конкурси, фестивалі. Спортивні секції проводять тренування незрячих спортсменів, влаштовують змагання. Бази відпочинку УТОС будуються таким чином, щоб незрячі могли самостійно там пересуватися, щоб їх відпочинок був комфортним. Наші громадські міжрайонні організації працюють як соціально-реабілітаційні центри, надають на постійній основі певні соціальні послуги незрячим громадянам, проводять для них заходи, працюють з місцевою владою щодо поліпшення міської інфраструктури, доступності транспорту, забезпечення засобами реабілітації і т.і.

Українське товариство сліпих охоплює своєю діяльністю всю територію нашої країни. Практично скрізь, де проживають незрячі, діють міжрайонні організації, які опікуються проблемами незрячих людей, працюють над поліпшенням їхнього добробуту, поліпшенням місцевої інфраструктури, надають незрячим різну, але необхідну допомогу. Це всього близько 200 структурних підрозділів УТОС, в яких працює приблизно 1200 досвідчених фахівців, велика частина з яких — люди з інвалідністю.

Чим же ми відрізняємося від інших Всеукраїнських організацій інвалідів? З першого погляду ми всі рівні, про що трактує ваша стаття. Цю тезу — всі повинні бути в рівних умовах — теж важко заперечити. З першого погляду начебто все правильно, про це говорять багато норм чинного законодавства, але глянувши глибше, ми бачимо, що практично всі громадські організації інвалідів об'єднують лише людей з інвалідністю, які десь працюють, або вже не працюють, є пенсіонерами чи інвалідами і лише стоять на обліку. Це громадські організації, в яких немає своєї матеріально-технічної бази, гуртожитків, клубів, бібліотек, баз відпочинку тощо. Їхня структура, коли більшість офісів — це особисті квартири активістів і проводять вони свої заходи, влаштовуючи семінари, конференції, круглі столи, фестивалі в орендованих приміщеннях, куди вони за державну підтримку з'їжджаються, наймаючи лекторів, організаторів, оплачуючи їм житло і харчування. Тобто, це разові заходи, які організовуються і проводяться за рахунок державної підтримки на їх діяльність і на які вони, як правило, одноразово збираються, проводячи ці заходи в різних місцях з різною тематикою і чисельністю учасників. Все це, безумовно, потрібна і корисна робота для тієї чи іншої категорії людей з інвалідністю.

У нас, незрячих громадян, є своя специфіка — нам постійно необхідний супроводжуючий для відвідування: поліклініки, лікарні, майстерні, своєї організації, заходу, конкурсу чи фестивалю. Незрячі громадяни, за певний проміжок часу, самостійно вивчають дорогу від свого будинку до офісу організації або до свого підприємства, тобто те, що для іншої людини з інвалідністю взагалі не становить проблеми. Зряча людина, навіть з інвалідністю, самостійно може поїхати в своєму місті в будь-який магазин, клуб, бібліотеку, майстерню, може самостійно відвідати інше місто, де проводяться її організацією заходи, фестивалі, конференції тощо.

А як незряча людина? У неї такі ж самі потреби. Вона теж хоче жити повноцінним життям. Ось саме для цього і створений був у 1933 році УТОС і держава дозволяла йому майже 90 років будуватися, розвиватися, вдосконалюватися, побудувати повноцінно матеріально-технічну базу «державу в державі». УТОС самостійно за рахунок свого прибутку розширювався, будувався і утримував всю свою соціальну сферу.

Але з приходом ринкової економіки, конкуренції виробників товарів, коли ціни на товари встановлює ринок, а не чиновники, наші підприємства, де працюють незрячі, відразу ж стали неконкурентоспроможними, тобто, практично, майже всі працюють з нульовою рентабельністю чи навіть збитково.

Ось тому всі ці десятиліття держава нам допомагає, надає фінансову підтримку не на проведення: семінарів, фестивалів, круглих столів, конференцій, а на постійну щоденну роботу співробітників гуртожитків, клубів, бібліотек, соціально-реабілітаційних центрів тощо.

Невже цієї різниці не бачать фахівці, які пишуть різну нісенітницю про Українське товариство сліпих, яке має майже 200 своїх підрозділів? Невже її не бачать інші керівники невеличких громадських організацій, в яких зовсім немає своєї матеріально-технічної бази: підприємств, гуртожитків, клубів, бібліотек тощо? Як же вони, перебуваючи на таких посадах, можуть твердити про однаковий підхід до всіх організацій? Адже така структура, «побудована власними коштами незрячих громадян за минулі десятиліття», є тільки в УТОС і УТОГ.

Ми готові вам показати на місці, як працюють наші структурні підрозділи, що вони роблять для громадян із вадами зору. Звичайно, ми розуміємо, що в окремих структурних підрозділах можуть бути певні недопрацювання чи, навіть, зловживання деяких працівників, як ви пишете, але потрібно розуміти, що будь-яка всеукраїнська структура, яка охоплює всю країну, десь в якомусь місті теж щось недопрацьовує, робить не так, зловживає становищем тощо. Візьміть нашу поліцію, наші суди, ми бачимо їх не завжди правоохоронну діяльність. Освітні заклади, медицину, то тут, то там різні випадки зловживань, недопрацювань тощо. Не виправдовуючи УТОС, зрозуміло, що і в його структурах може траплятись подібне, але, в цілому, ця соціальна база вкрай потрібна для незрячих громадян, щоденно хтось сліпне, і налагоджена структура бібліотек, гуртожитків, клубів, соціально-реабілітаційних центрів буде потрібна сьогодні, завтра і в майбутньому.

Якщо державні чиновники, політики, експерти не зрозуміють важливість підтримки соціально-реабілітаційної бази, яка надає соціальні послуги громадянам України з вадами зору, то це призведе до страждань цих людей, адже вони не зможуть користуватись, як і інші люди, звичайними підприємствами, клубами, бібліотеками, базами відпочинку тощо. Куди держава буде заселяти сліпих дітей із шкіл-інтернатів? Чи тих дорослих людей, які втрачають зір внаслідок різних життєвих обставин? Невже та влада, яка засновувала УТОС у далекі, голодні 30-ті роки, була не глибоко обізнана з проблемами існування незрячих людей? Невже сучасні «інтелектуали» від влади, від політики, від громадянського суспільства більш глибоко розуміють сучасне життя незрячих громадян, що пропонують залишити без фінансової підтримки вже створену соціальну структуру, а взамін не запропонувати нічого? «Разрушить до основания, а затем…» У минулому 2020 році УТОС отримав на всю свою структуру фінансової підтримки трохи більше ніж 30 млн гривень, і це на 12 місяців та майже 1200 працівників, які працювали в щоденному режимі у вищевказаних об’єктах, а ось лише 1 км побудованої державою дороги в Полтавській області, за офіційними даними, вартує тих же 30 млн гривень. То невже доля 1200 працівників, які мають середньомісячну зарплату трохи більше 2-3 тис. гривень і надають своєю щоденною діяльністю соціальні послуги десяткам тисяч громадян з вадами зору, не вартують одного кілометра побудованого державою дорожнього полотна?

Заступник Голови Українського товариства сліпих Новосецький М.М.

Примечание редакции. Всё ещё надеемся, что в таком же духе нам пришлют комментарий по поводу законопроекта №4607. Не теряем надежды.

Рубрика "Гринлайт" наполняется материалами внештатных авторов. Редакция может не разделять мнение автора.

У самурая нет цели, есть только путь. Мы боремся за объективную информацию.
Поддержите? Кнопки под статьей.

''отсканируй
и помоги редакции

Become a Patron!