Вилікують усіх. Як трансплантація дає ускладнення для демократії (на прикладі Нідерландів)

При публічному розтині актуальних питань у повітрі часто повисає сморід популізму. Пропоную читачам історію про посмертне донорство та прижиттєві політичні маніпуляції. Спойлер: імунітету бракує навіть розвиненим країнам, і санітари однозначно знадобляться.

В Україні 17 травня ухвалили закон, метою якого є вписати донорство і трансплантацію в життєві реалії та найкращі світові стандарти. Створення баз даних донорів і реципієнтів, а також врегульованої можливості для згоди чи незгоди на донорство зближує українське законодавство з європейськими нормами. Таке зближення буде успішнішим після забезпечення лікарень відповідним обладнанням, навчання спеціалістів та проведення просвітницької кампанії. Проте новий закон сам по собі є важливим кроком уперед, оскільки дає кожному можливість обрати та закріпити свою позицію щодо донорства, значно розширюючи можливості для пересадки від не-членів родини. Подібна система opt-in діє в Англії, Німеччині та Ірландії; систему opt-out, яка автоматично «записує» всіх дорослих дієздатних жителів у потенційні донори, успішно використовують такі країни як Хорватія, Іспанія, Бельгія, Франція, Фінляндія, Швеція, Австрія та Італія. Кожен, хто не бажає бути донором, має сам потурбуватися, щоб ця інформація з'явилася у реєстрі — про що неодноразово нагадають, наприклад, поштою. В Англії наразі триває дискусія з приводу зміни системи на opt-out. Розрізняють також систему активної реєстрації як підвид системи opt-out, про що поговоримо нижче.

Як бачимо, в межах Європи питання донорства вирішується дуже по-різному. У Нідерландах діє система opt-in, яка не передбачає автоматичної згоди на донорство органів. Відсутність прижиттєвого волевиявлення на практиці означає, що вирішувати доводиться родичам померлого пацієнта, з яких більшість каже «ні» — і за деякий час шкодує про це рішення. Такі дані можна знайти на сайті центристської партії D66, чий депутат Піа Дайкстра виступила з ініціативою нового закону: за відсутності волевиявлення автоматичне «вирішують родичі» перетворюється на «немає застережень щодо донорства». Депутат вважає, що новий закон не лише покращить ситуацію з нестачею донорських органів, а й спонукає кожного самостійно зробити вибір щодо донорства та відобразити його у реєстрі, таким чином позбавляючи близьких людей тягаря рішення в нелегку для них мить.

Якщо шановним читачам трохи незрозуміло, що таке «немає застережень щодо донорства», то це проблема не лише мого перекладу, а й політично майстерного формулювання: як запровадити автоматичну згоду на донорство і при цьому не почати дискусію про позбавлення індивіда тілесної автономії з боку держави. Авторка закону наполягає, що спонукання до самостійного прийняття рішення за життя дає плюс до тілесної автономії т̶а̶ ̶к̶а̶р̶м̶и̶. Якщо раніше родичі померлого пацієнта могли відмовити в донорстві одним «ні», то згідно з новим законом, вони мають довести, що покійний таки не хотів бути донором — просто не встиг повідомити про це в реєстр. (Оскільки чітких критеріїв для таких доказів у законі немає, то, згідно з думкою медпрацівників, «ні» від близьких та родичів, як і раніше, може бути достатньо). Система активної реєстрації, яку ми згадували вище, розрізняє людей, які чітко сказали «так», і тих, хто зареєстрований «без застережень» — тобто за життя не висловив свою волю. Передбачається, що така різниця має стати вказівкою для родичів, які з меншою ймовірністю скажуть «ні». При цьому в дискусії про донорство та трансплантацію майже не порушують тему «чорних» трансплантаторів та викрадення людей з велосипедних зупинок.

Першим симптомом ускладнення для демократії стало те, що новий закон про донорство ухвалили перевагою аж в один голос: члени партій отримали вказівку голосувати на власний розсуд. Стаття 11 Конституції Нідерландів передбачає право на тілесну недоторканність, яка гіпотетично може бути порушена, якщо людину зробили донором проти її волі, інтерпретуючи «немає застережень» як «згоден». Питання донорства, яке безпосередньо зачіпляло порівняно мало людей, перейшло на рівень протиставлення свободи індивідуума та суспільного блага — про що, звісно, захотілося висловитися абсолютно всім, і невдовзі на порядку денному стояло питання про організацію референдуму. Багато хто пам'ятає сумнозвісну історію з референдумом щодо Договору про асоціацію Україна-ЄС, де невігластво та ненависть незадоволення діяльністю інституцій ЄС та побоювання щодо втрати національного суверенітету (а також бажання окремих медіа та політсил трохи попіаритись) знайшли вихід у хвацькій підміні понять та дикому популізмі. Подивившись, що демократичне волевиявлення набуває якихось непевних форм, демократично обрані представники народу Нідерландів вирішили референдум скасувати як такий.

Між тим, поки тривали дебати щодо закону про донорство, у жовтні 2017 року було зібрано достатньо підписів для проведення ще одного референдуму, цього разу щодо нового закону про діяльність спецслужб. (Про цей закон і його вплив на інтернет-безпеку та недоторканність особистих даних можна написати окрему статтю). Другий референдум було призначено на березень, в один день із виборами до місцевих рад. Лиха біда початок, як кажуть ті, хто не склав ЗНО з української мови та літератури; побоюючись, що народу сподобається, нижня палата парламенту Нідерландів незначною більшістю проголосувала за скасування референдуму як інструменту в лютому 2018 року, за місяць до проведення другого референдуму. Направивши закон на голосування до верхньої палати, коаліція аж ніяк не зітхнула з полегшенням — бо на обрії вже виднівся третій референдум, цього разу з приводу саме донорського закону. Наступні кілька тижнів країна з̶а̶т̶а̶м̶у̶в̶а̶в̶ш̶и̶ ̶п̶о̶д̶и̶х̶ з певною цікавістю очікувала, чи встигне міністр внутрішніх справ Оллонгрен відповісти на 28 сторінок уточнювальних запитань (встигла), що означало би можливе скасування референдуму як інструменту до того, як назбиралося би підписів на третій.

Незважаючи на технічне дотримання процедури, референдум вирішили не скасовувати, не давши шансу тих підписів назбирати. Можливо, більшість сенаторів із верхньої палати (які належать до правлячої праволіберальної партії прем'єр-міністра Рютте) засумнівалися, як їм краще втілити волю народу; а можливо, вони зрозуміли, що поспіхом скасувавши референдум, вони не відмиються до наступних виборів. Коли починаєш скасовувати податки на дивіденди для міжнародних мегакорпорацій, стає важко зупинитися, і рано чи пізно хочеться п̶е̶р̶е̶й̶т̶и̶ ̶н̶а̶ ̶я̶к̶у̶с̶ь̶ ̶г̶и̶д̶о̶т̶у̶ скасувати щось ще. Скандал з податками поскубав репутацію партії прем'єра та коаліції взагалі, а опозиція радісно вчепилася як у дивіденди, так і в референдум. «Нідерланди рухаються у бік Північної Кореї», — видав свою об’єктивну та тверезу оцінку лідер Партії Свободи Вілдерс у день голосування за скасування референдуму. Повіримо йому на слово: політик, який не так давно повернувся з дружнього візиту до Кремля, щось таки про тоталітарні режими має знати. Соціалістична партія, так само як і Партія Свободи, непогано «розкрутилися» на референдумі про європейську конституцію у 2005 році; у 2016 році їхній сумнівний подвиг повторила партія одного актора Форум для Демократії, в'їхавши у політику на хребті п̶р̶и̶в̶и̶д̶а̶ ̶р̶о̶с̶і̶й̶с̶ь̶к̶о̶г̶о̶ ̶і̶м̶п̶е̶р̶і̶а̶л̶і̶з̶м̶у̶ (анти)українського референдуму. Трохи передбачувано, що жодній із цих партій не хочеться втрачати можливість на рівному місті здійняти б̶у̶ч̶у̶ референдум проти злочинної влади, тому наразі їм залишається максимально активно креативити про шлях Нідерландів до диктатури. Слід сказати, що це дуже легко зробити. Бо хто є твої політичні суперники, які хочуть обмежити священне пряме волевиявлення народу? Правильно, елітисти та запроданці ілюмінаті світового капіталу. Ну і питання донорства сприяло тому, щоб виборці відчули себе взятими за живе (тобто мертве): втручання держави у приватне життя дійсно почало рухатися у дещо неприємному напрямку. Тобто все вказувало на те, що третьому референдуму бути, а висока явка мала довести, наскільки важливим є даний інструмент для пересічного громадянина.

Ініціативу зі збору підписів для «донорського» референдуму взяли на себе моторні парубки із сайту ф̶е̶й̶к̶о̶в̶и̶х̶ актуальних політичних та соціальних новин GeenStijl, яким сподобалося претендувати на серйозне сприйняття під час та після організації першого референдуму. Вони отримали час до 14 червня зібрати 300 тисяч підписів. Враховуючи, що 55% опитаних Іpsos у Нідерландах позитивно ставилися до проведення референдуму з донорського закону, 28% — негативно, а 18% не мали чіткої думки, труднощів не передбачалося. Найбільше витратити гроші платників податків на бюлетені, урни та бідони кави для членів комісії хотіли прихильники Соціалістичної «зрозуміємо Путіна» партії та D66, хоча саме їхній депутат власне і виступив з ініціативою закону. (Взагалі, центристи D66 опинилися в екзистенційній кризі, оскільки традиційно виступали за максимальну демократію та пряме народовиявлення). 43% опитаних позитивно ставилися до референдумів узагалі, 26% були проти, 32% — не визначилися. Однак активну громадянську позицію показали не 5,6 млн виборців, а всього 100 тисяч — саме стільки підписів вдалося назбирати із необхідних 300 тисяч. Якщо комусь цікаво, ідея проведення референдуму щодо скасування референдуму була задушена в зародку шляхом включення відповідного застереження у текст закону. Верхня палата планує повторно розглянути його 3 липня.

Ось такий у нас вийшов веселий анамнез. Власне, нічого нового та цінного для науки він не виявив: навіть зріла політична система не має імунітету до вірусу популізму, а нестерильні політики не вагаються використовувати чутливі питання здоров'я та життя, щоб запобігти оперативному видаленню своєї партії. Політичне здоров'я громадян залежить передусім від активного способу життя самих громадян — проте самолікування може бути шкідливим без самоосвіти. Поки що останнє слово з приводу референдуму належить Державному комітету, дорадчому органу, який дав рекомендацію ввести зобов'язальний референдум як «клапан», що має випускати пару та забезпечити зростання довіри до парламентарної демократії. Далі буде.

А це може бути цікаво: якщо шукати нідерландською мовою «чорна трансплантація», то першим посиланням буде новина про пересадку чорношкірому чоловіку певного стереотипного органа від білого донора. Розгадка одна: в нідерландській мові немає вислову «чорна трансплантація». Цікавість — то шлях у майбутнє (с).