«Аврори» мало – «Нікополь» продовжить!

Російські окупанти в усіх частинах світу використовують брехню, викривлення фактів, маніпуляції, погрози і все, що вони називають «дипломатією» та «законом» (у своєму, звісно, збоченому розумінні), як ефективну гібридну зброю. Так було століттями. Дії російських військових злочинців та організаторів геноцидів залишалися безкарними. Армії псевдосвященнослужителів із погонами під рясою, довірених осіб найнижчої оперативної ланки, названих офіційно сексотами (секретними сотрудниками), а в народі просто «стукачами», співробітників найрізноманітніших охранок, поліцій та інших ГеБістів (органів держбезпеки) швидко пускали у м’ясорубку кожного, хто хоча б натякав на думку, відмінну від «правильної». 

А «правильні» думки та «правильну» історію переписували для майбутніх поколінь не менш численні полчища псевдонауковців. Чого варта лише 12-томна «Энциклопедия Великой отечественной войны» за номінальною редакцією найбільш дерев’яного з тих дубів, що «зміцнюють» російську оборону, – Шойгу. Жоден, навіть найбільш заідеологізований, росіянин не настільки дурний, щоби відкривати цю макулатуру (або не настільки розумний, щоби відкривати історичну працю взагалі). А от ми її почитали. І кореспонденти Радіо Свободи – також. Сказати про низьку якість та антинауковий підхід – це не сказати нічого. (матеріал Радіо Свободи за цим посиланням).

За скрепами і міфами рашисти уже забули той самий холостий постріл крейсера «Аврора», який поклав початок кінця царській імперії. А хто не знає історії – обов’язково її повторює.

Так от, про що це ми? Про суїцидально-оптимістичну здатність ворога забувати незручні частини історії і небажання аналізувати факти.

Пащеки так званих дипломатів РФ щось розповідають про зберігання українських катерів та буксира у якості доказів, про якісь умови, про те, що «зробили послугу, давно домовилися, давно пропонували». Спроба зберегти хоча б якусь харизму під час поразки виглядає, м’яко кажучи, жалюгідно.

Минулого тижня московити впіймали облизня у Суді ООН. Їхні злочини, зокрема фінансування тероризму в Україні та порушення заборони всіх форм расової дискримінації, визнані цілком у юрисдикції цього Суду.

Питання з поверненням українських кораблів – це не жест доброї волі, не хабар перед початком переговорів у Нормандському форматі і не послуга рашистів. Усе просто. Гамбург. 10 травня. Рішення Міжнародного трибуналу з Морського права. Росія – держава-агресор, держава-пірат, по суті злочинна організація, зборище, яким правлять бандюки та убивці, що не мають найменшого поняття про якісь правила, організація, яка звикла трясти м’язами та погрожувати зброєю – скорилася Міжнародному праву. Скорилася силі, яка стоїть за ним. Тому що олігархи, які царюють там, чудово розуміють: ще трохи тиску – і жодна поліцейсько-гебешна система уже не допоможе їм втримати голодний зубожілий народ від «беспощадного русского бунта».

Прийде час, і таким чи іншим шляхом, але будьте певні: вслід за хлопцями і кораблями Українська Нація поверне мирне небо над Українським Донбасом та синьо-жовті прапори над Кримом. І, якщо рішення Суду ООН було першою ластівкою, – то сьогоднішнє виконання вердикту Міжнародного трибуналу з морського права можна сміливо назвати свідченням сталої тенденції. Сьогодні маленькі, але хоробрі українські бронекатери й буксир зі своїми відчайдушними безстрашними екіпажами завершили постріл, якому позаздрить знаменита «Аврора».

Наслідки цього «пострілу» прийдуть не одразу, але чекати надто їх уже не довго. І коли цей час настане – каменя на камені не залишиться від столиці світового терору декількох останніх століть.

Але це буде післязавтра. А сьогодні продовжується важка кровопролитна війна.  Тому що світ справедливий тільки до тих, хто захищається сам. Хто, крім компетентності у правовому полі, може покластися на зброю достатніх калібрів і вірні серця воїнів. Кожної хвилини хлопці та дівчата Операції об’єднаних сил ризикують найдорожчим, виграючи безпеку для рідних і час, протягом якого міжнародна спільнота готує свій (не швидкий але фатальний) удар по російському агресору. Майже кожного дня хтось із них платить за волю України здоров’ям, а багато хто – найдорожчим – своїм життям. Але ці люди не втомилися. Вони знають свою мету і впевнено до неї ідуть, бачать цілі, та, будьте певні, влучають у них. Тому що за спиною найрідніші і найдорожчі. Тому що на карті – вибір: стати рабом або залишитися людиною. Тому що той, хто обрав шлях воїна, не скориться злу.

Тому що ми – Ваша армія, і доки Ви у нас вірите – ми непереможні!

P.S. Традиційно, об’єктиви наших камер очікують гарних кадрів. Віримо, що дійсність буде значно яскравішою, аніж скромна ілюстрація цього тексту.