Перейти к основному содержанию

Білий голуб

А в нас тут є відповідь на матеріал Юрочки з приводу викладання історії у школах, так би мовити, з полів

Раніше на сайті виходила стаття Юрія Гудименка про шкоду причинно-наслідкових зв’язків у підручниках з історії. Написав щось на кшталт відповіді. Про викладання історії та про підручник історії, так би мовити, з полів.

Почнемо, мабуть, із тези, що рівень нашої вітчизняної освіти загалом залишає бажати кращого. Звузимо проблему до конкретного шкільного предмету історії. Автор «Чорного голуба» стверджує, що існує проблема у шкоді причинно-наслідкових зв’язків у підручниках з історії. Думаю, що це не проблема, або, як мінімум, фундаментальні проблеми не в цьому.

Спробуймо розібратися з тезою про причинно-наслідкові зв’язки. Загалом, з огляду на мій досвід і досвід колег із підготовки школярів до ЗНО з історії, можемо зробити висновок, що це не зовсім так. Більшість школярів дуже важко пояснює категорії «причина» та «наслідок». Категорія «привід» остаточно вибиває з колії більшість майбутніх абітурієнтів. Для них між причиною та приводом така сама різниця, як для студента-двієчника — між онтологією та діалектикою. В обох випадках піддослідні розуміють, що різниця є, вона має бути, але пояснити це зась. Можна, звісно, сказати, що інтуїтивне розуміння причин і наслідків все одно закладене в підручниках. Отже, передається дітям, а ті стають дорослими, ухвалюють рішення і не враховують бісову кількість умов і отримують бісову кількість негативних наслідків. Але навіть у такому разі запропоноване автором вирішення проблеми з додаванням вставок «очікування-реальність», «було-стало» в існуючі підручники кардинально не вирішить проблему. По-перше, освіта мала би давати осмислене знання, а не засвоєння десь там на інтуїтивному рівні. По-друге, вставки збільшать підручники до нечитабельних розмірів, або їх буде настільки мало, що й ефекту від них не буде.

Щоправда, проблема з викладанням історії у школі в нас є. Можемо хоча би орієнтуватися на той факт, що ЗНО з історії не склали трохи більше 14% охочих. І це з урахуванням того, що мінімальний прохідний тестовий бал статистично дорівнює можливості написати його наугад. Тобто, щоб потрапити у 14%, треба не лише нічого не знати, а ще й бути нефартовим. Отже, масштаб проблеми вражає.

Перейдемо до причин такого стану справ. Для того щоб звузити проблему, відкинемо чинники, пов’язані з батьками. Тут мається на увазі весь спектр випадків, коли батьки не хочуть давати дитині освіту незалежно від причини. Або коли створюють такі умови, коли дитині важко зосередитися на навчанні. Також відкинемо очевидну проблему з кадрами, в сенсі вчителями. Думаю, усім відомо, хто йде в педагоги і що ми маємо на виході. Рецепту вирішення цієї проблеми, якщо чесно, я не маю. Тобто ми лишаємо такого сферичного учня у вакуумі зі сферичним вчителем у вакуумі. Ну, і залишається підручник.

Зараз буде парадоксальна теза: підручники в нас нормальні, і переписувати їх кардинально ніхто не буде. Ні, не тому, що немає пророка у своїй вітчизні. І не тому, що підручники пишуть древні історики КПСС, яких усіх треба декомунізувати. Підручники не зміняться через те, що вони пишуться за програмами МОН. Саме останнє визначає, що має знати та вміти учень. А якщо від учня вимагають знати дати, персоналії, факти та вміти розпізнавати «Ікону святого Юрія Змієборця із с. Станилі поблизу м. Дрогобич» (взято з програми до підготовки ЗНО з історії), то чого ми чекаємо від підручника? Для сферичного школяра у вакуумі підручники з історії переобтяжені інформацією. Це не тому, що вони гірші, ніж у «наше врємя кагда калбаса била па рублю». Це тому, що вони зараз мають 24/7 доступ до інформації. Вікіпедія вбиває потребу тримати купу інформації в голові, особливо розпізнавати ікони XVI ст. Вікіпедія зробила те саме, що трохи раніше зробив калькулятор: люди і зараз рахують подумки, але вже не настільки майстерно, як колись.

В умовах, що змінилися, ми мали б ставити перед шкільною освітою і нові завдання. Теоретично саме урок історії мав би навчити школярів критичному мисленню та основам аналітичної роботи. Це могло б дати суспільству щеплення від Юль, Ляшків, Рабіновичей і всякого роду фейків. Варто лише змінити умови підходу до знань і вмінь школярів з історії, і з’являться нові підручники, геть іншого формату. Звичні підручники, з переліком фактів у хронологічній послідовності, відійшли б у минуле. Очевидно, самі заняття мали би відбуватися в дискусійному форматі, де учні обговорювали б дійсно найбільш ключові події та їх наслідки. Не зайвою була би й робота з уривками джерел та їх аналізом. Зараз такі речі передбачені на мінімальному рівні. Перехід до нової парадигми можна здійснити за збереження товщини підручника. Прибираємо ікони XVI ст., а замість них докладніше розбираємо причини та умови козацьких повстань та їх наслідки, даємо адаптовані уривки джерел із можливістю їх аналізу тощо.

Чому це важливо? Вибухоподібне збільшення інформації вкупі з простотою доступу до неї створюють інформаційний тиск, якого не було ще навіть 10 років тому. Підручники перестали бути єдиним джерелом унікальних знань. Наведу приклад. Коли в нас на першому курсі запитували, чим заробляв гроші Генріх Шліман (чувак, що розкопав Трою, комерсант, археолог-аматор), то обіцяли «п’ять» за іспит. А зараз «п’ять» обіцяти немає за що, бо студенти гуглять зі швидкістю світла. Але є інша проблема: на запитання, що є джерелом з історії Риму, студенти можуть відповісти «Кузіщін» (автор підручника). Причому останній може стояти в одному ряду з Плутархом, Лівієм тощо. Такі казуси не часто, але трапляються. І причина не в тому, що студенти стали гірші, просто для них першоджерело — це те, звідки вони беруть інформацію. Власне, тому навичкам аналітичної роботи варто приділяти увагу навіть у школі.

Чи є проблеми з такою концепцією викладання історії в школі? Звісно є. Стосуються вони оцінювання знання. Адже вміння аналізувати погано вкладається у формат ЗНО. Для тестів гарно підходить звична всім «зубрьожка» фактів. Але з іншого боку, саме ЗНО можна вважати ефективним засобом боротьби з хабарництвом при вступі до ВНЗ. Остаточної відповіді, як за зміни формату викладання змінити формат перевірки, в мене, на жаль, немає.

Отже, зміна концепції викладання історії у школі за відповідних змін підручників може привести до актуалізації та осучаснення історичних знань. Звісно, це не означає, що всі стануть великими політологами та прогнозистами, але принаймні школа виховуватиме громадян з критичним мисленням, що, здається, також було б непогано.

P.S. Дякую Юрію Гудименку за те, що наштовхнув на роздуми стосовно підручника.

О вреде причинно-следственных связей в учебниках по истории
''отсканируй
и помоги редакции

'''