Брехня Путіна на австрійському телебаченні розвінчана

5 червня, напередодні візиту до Австрії, російський президент Володимир Путін дав інтерв’ю Арміну Вольфу на австрійському телеканалі новин ORF. Президент Росії, у своїй звичній манері, уникав незручних питань, маніпулював фактами та брехав.

У цій статті інформаційно-розвідувальна спільнота волонтерів InformNapalm розкриє деякі факти маніпуляцій та відвертої брехні Володимира Путіна, у межах відомих нам даних, які ґрунтуються на матеріалах наших власних розслідувань на основі відкритих джерел (OSINT) та даних волонтерської мережі (HUMINT). Ми розглянемо певні заяви Путіна із цього інтерв’ю й пояснимо, чому вони не відповідають дійсності.

Путін: «Хочу відзначити, що обидві сторони конфлікту — як українська армія, і навіть українські добровольчі підрозділи, які нікому не підпорядковуються, окрім своїх командирів, так і донбаські ополченці, тобто збройні формування на Донбасі, — всі вони використовують зброю, зроблену в Радянському Союзі та Росії».

Насправді: війська, що ведуть війну в Україні на Донбасі, не є «ополченцями».

Підрозділи, сором’язливо названі Путіним «ополченцями Донбасу», не є такими. Це гібридна російська армія, або, відповідно до Закону України «Про окупацію», російські окупаційні війська (РОВ). Кадрові військовослужбовці та резервісти російської армії обіймають ключові командні посади і керують всім обладнанням та системами, що потребують професійних військових навиків, тоді як місцеві колабораціоністи відіграють другорядні ролі у РОВ. Російські військовослужбовці залишили незліченну кількість слідів служби у так званих «збройних силах» штучних, маріонеткових окупаційних адміністрацій «Донецької та Луганської Народних Республік (ДНР/ЛНР)». InformNapalm достовірно задокументував участь більш ніж 2400 регулярних російських військовослужбовців, із майже 90 військових та правоохоронних підрозділів у бойових діях на Донбасі, та зібрав їх у базі даних, що містить інформацію про російську агресію. У нас є ґрунтовні підстави вважати, що в Україні їх було значно більше.

Ці російські військовослужбовці підпорядковані своєму військовому командуванню в Росії. РОВ комплектуються з військових частин та резервних з’єднаь російської армії в Ростовській області. Їх перекидають на український Донбас по одному або групами.

У розпалі військових дій, під час операцій в Іловайську та Дебальцево, Росія розгорнула повноцінні підсилені батальйонно-тактичні групи з числа великих військових резервів, що стоять на українському кордоні. У своїх відвертих телефонних розмовах із друзями російський підполковник Єршов змалював переконливу картину російської гібридної тактики на Донбасі.

Інша важлива частина РОВ — це російські приватні військові компанії (ПВК). Вони тісно пов’язані із Кремлем. Сам Путін у квітні 2012 року заявив, що «російські ПВК — це інструмент реалізації національних інтересів без прямої участі держави». Їхньою діяльністю в Україні керували люди з Адміністрації Президента Росії, серед яких Владислав Сурков — особистий радник Володимира Путіна щодо відносин з Абхазією, Південною Осетією та Україною. Суркова вважають одним із головних ідеологів та керівників війни в Україні.

Російські казацькі воєнізовані групи також відігравали важливу роль на ранніх етапах вторгнення на Донбас.

Насправді: російські окупаційні сили на Донбасі використовують десятки специфічних видів російської зброї та військової техніки, які відсутні в українській армії.

Дійсно, у ЗСУ є величезний запас радянського озброєння, і воно ефективно використовуються у війні на сході України. З іншого боку, Україна майже не має російської зброї, виготовленої після розпаду Радянського Союзу. Водночас РОВ використовують десятки типів пострадянського російського озброєння, які не експлуатуються українською армією. Наявність цих систем і транспортних засобів на озброєнні РОВ підтверджується незліченними слідами, що були залишені на сайтах соціальних мереж та відео. Волонтери InformNapalm зафіксували та визначили значну їх кількість, але ми переконані, що ще не вичерпали всю наявну доказову базу. Ґрунтуючись на інформації, зібраній під час наших досліджень, ми створили базу даних виключно російської військової техніки, поміченої на окупованій території України.

Ця база містить 44 типи зброї, систем озброєння та військової техніки, які не могли бути захоплені РОВ як трофеї. Окремі типи військової техніки експлуатуються лише російською армією (наприклад, основні бойові танки Т-72Б3). Деякі з цих систем є надзвичайно потужною зброєю (наприклад, 96К6 «Панцирь-С1» — ракетно-кулеметна система класу «земля–повітря» або установка 9A310M1 системи протиповітряної оборони «Бук-М1», яка знищила авіалайнер, що виконував рейс MH17) і не є легко доступними на міжнародних ринках озброєнь. Крім того, що вони занадто дорогі для окупованих Росією анклавів у Донецькій та Луганській областях; не існує іншого джерела, окрім Росії, для їх придбання, а точніше — постачання.

Системи радіоелектронної боротьби (РЕБ) варті окремої уваги, оскільки на Донбасі виявлено не менше десяти типів російських систем РЕБ. Деякі з них є новітніми розробками російського військово-промислового комплексу (наприклад, РБ-636АМ2 «Світ-КУ»). Це технічно складні системи, які потребують висококваліфікованих військових фахівців для їх експлуатації та забезпечення їх координації з іншими підрозділами загальновійськових угруповань. Жодне народне ополчення не здатне на це.

Насправді: не існує «українських добровольчих батальйонів, які не підпорядковуються нікому, окрім своїх командирів».

Усі українські добровольчі батальйони були включені до армійських та правоохоронних структур у 2014 і 2015 роках. InformNapalm систематично не зосереджував увагу на українському добровольчому русі, але це дослідження містить правдивий та інформативний загальний звіт про суть і роль українських добровольчих батальйонів.

«До жовтня 2014 року в Україні вже налічувалося понад 44 батальйони територіальної оборони, 32 спеціальних правоохоронних батальйони, 3 добровольчі батальйони Національної гвардії та принаймні 3 проукраїнські батальйони, які офіційно не підпорядковувалися нікому ("Український добровольчий корпус (ДУК) "Правого сектору"")».

ДУК дійсно зберіг свій незалежний статус, однак за різними оцінками він зараз налічує біля 2 рот, що перебувають у зоні бойових дій короткими ротаціями, а його бійці використовуються для розвідки та диверсійної діяльності в районах навколо Авдіївки та Пісків, під пильним наглядом відповідних бригад української армії.

Путін: «В обох сторін є всі види озброєння — як вогнепального, авіаційного, так і протиповітряного. Всі вони були зроблені в Росії».

Насправді: РОВ використовує низку типів стрілецької зброї російського походження, яке відсутнє в українській армії.

Окрім військової техніки та важких систем озброєння, навіть склад ручної вогнепальної зброї, що використовується РОВ, відрізняється від того, що використовується Збройними силами України. Деякі типи стрілецької зброї мають явно російське походження. Найяскравіший приклад — гвинтівка «Гвинторіз», захоплена українськими силами в Луганській області в російських розвідників (кадрових військовослужбовців Головного розвідувального управління Росії (ГРУ)). «Гвинторіз» також неодноразово був зафіксований на сторінках соціальних мереж російських військовослужбовців, які брали участь у бойових діях на сході України. Ця гвинтівка була розроблена для підрозділів спеціального призначення Росії. Вона не має цивільних або мисливських версій, не стоїть на озброєнні ані в Міністерстві внутрішніх справ, ані в Збройних силах України.

Інші зразки вогнепальної зброї виключно російського походження, які були помічені у використанні РОВ на Донбасі: снайперські гвинтівки (ВКС або «Вихлоп», 6С8 АСВК «Корд»), кулемети середнього та великого калібра (ПКП «Пєчєнєг», важкий кулемет «Корд») та деякі модифікації автоматів AK (AK-74M). Жоден із цих типів стрілецької зброї не використовується військовими підрозділами України. Також відсутні їх цивільні версії й вони недоступні на міжнародних ринках озброєнь.

Насправді: РОВ на Донбасі не мають літальних апаратів або протиповітряних систем, захоплених в української армії.

РОВ ніколи не захоплювали жодних літальних апаратів або систем протиповітряної оборони Збройних сил України. Після початку вторгнення всі системи були відведені й жодної там не залишилося. Системи озброєння такого рівня могли з’явитись тільки з Росії. І це не могло відбутися без відома та схвалення найвищих кіл командування, включаючи головнокомандувача, тобто самого Путіна.

Путін: «Коли в Україні відбувся антиконституційний збройний переворот і влада була змінена за допомогою сили, наша армія була легально розгорнута в Криму — за домовленістю про нашу військову базу».

«Перше, що ми зробили, — збільшили наш контингент, щоб охороняти наші Збройні сили, наші військові об’єкти, тому що ми відразу побачили, що їм загрожує небезпека. Ось так це все почалося».

Насправді: розгортання російських військ на території Криму було незаконним.

Дійсно, Україна мала угоду про розміщення Чорноморського флоту Росії на її території. Проте будь-яке розгортання російських військ за межами території баз флоту було незаконним, і будь-яке перекидання додаткових сил із території Росії виходило за рамки цієї угоди. Росія, своєю чергою, розпочала перекидання авіаційним та морським транспортом величезної кількості десантних військ, підрозділів спеціального призначення та піхоти наприкінці лютого 2014 року, ще до того, як стало зрозуміло, що Віктор Янукович утік з України. Розгортання загальновійськового угруповання в такому масштабі та пов’язані з цим операції з матеріально-технічного забезпечення вимагали ретельного попереднього планування. Це означає, що підготовка до військової інтервенції в Крим розпочалася задовго до Революції Гідності, тобто коли проросійський президент Янукович усе ще був при владі.

(Ось історія лише однієї батальйонно-тактичної групи, що складається з 1097 військовослужбовців з однієї піхотної бригади, розгорнутої в Криму).

Їх було набагато більше. На сьогоднішній день Військова прокуратура України зібрала достовірні свідчення про участь 7 повітряно-десантних та піхотних бригад російської армії в кримській операції. Проте цей перелік, ймовірно, неповний, оскільки список людей, які отримали медаль «За повернення Криму», складений нашою спільнотою, містить військовослужбовців із 8 інших російських військових частин (десантних, піхотних, та бронетанкових бригад, а також спецпідрозділів), які, вочевидь, брали участь у цій операції. Цей список не включає підрозділів Чорноморського флоту, які вже були розміщені в Криму до початку операції.

Насправді: загроз для російських військових баз у Криму не було, тоді як українські військові об’єкти були швидко заблоковані.

У відкритих джерелах відсутні будь-які свідчення про загрозу російським військовим об’єктам з боку українських військ або «агресивних націоналістів». Проте є достатньо доказів того, що українські військові об’єкти були оточені по всьому півострові організовано й узгоджено. Операція почалася наприкінці лютого 2014 року. Менше ніж через місяць всі українські військові об’єкти на півострові були оточені «зеленими чоловіками», одягненими в російську військову форму без розпізнавальних знаків, працювали російські бронемашини та військові вантажівки, а також представники різних воєнізованих груп, які виступали як «Кримська самооборона». Є багато відеороликів, які демонструють блокування українських Збройних сил, а потім штурми українських військових об’єктів у Криму.

Путін: «До речі, рішення про проведення цього референдуму було прийняте кримським парламентом, який був обраний відповідно до Конституції та законів України до цих подій. Тому нічого незаконного…».

Насправді: кримський референдум був незаконним.

Україна — унітарна республіка, і будь-які заходи щодо відокремлення будь-якої частини території від України вимагають проведення всеукраїнського референдуму. Крім того, ще до ухвалення рішення про проведення так званого «референдуму» кримський парламент був захоплений. Це рішення було прийняте під прицілом російської зброї, а «референдум» проходив у Криму, фактично окупованому Росією.

Референдум 16 березня був оголошений незаконним не тільки всіма гілками української влади, а й Організацією з безпеки і співробітництва у Європі (ОБСЄ), Парламентською асамблеєю Ради Європи (ПАРЄ) та Венеціанською комісією. 27 березня 2014 року Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію про невизнання референдуму 16 березня щодо виходу Криму зі складу України та подальшу незаконну анексію півострова Росією.

Висновок

Ми розглянули лише ту малу частину маніпуляцій та відвертої брехні, яка безпосередньо стосуються агресії Росії в Україні, що підпадає під фокус наших системних досліджень. Твердження Путіна в цьому інтерв’ю про українську Революцію Гідності, втручання у Європейську політику, трагедію рейса MH-17, застосування хімічної зброї в Сирії, а також інші теми є нічим іншим, як цинічним перекручуванням і маніпуляцією фактами. Саме це інтерв’ю — ще один аргумент для лідерів цивілізованого світу, щоб зрозуміти і визнати, що Росія з її нинішнім режимом не є їх «стратегічним партнером» і не може ним бути. Це ворог. Незалежно від того, чи визнають це західні лідери, чи ні, Путін уже веде гібридну війну з колективним Заходом і досягає своїх стратегічних цілей. Він отруює ЗМІ токсичною пропагандою, чинить розбрат між політиками й організаціями, ламає комп’ютерні системи, тощо. Відсутність визнання цього робить колективний Захід слабким і вразливим перед цією агресією та схильним до умиротворення агресора. І всі ми знаємо жахливу ціну такої стриманої політики з історії ХХ століття.