Глуха оборона. Як почуваються шахраї в УТОГ

Якщо не враховувати військову загрозу, найбільш небезпечна тема в нашій державі – корупція. Люди її бояться, але навіть не знають, де шукати сліди оборудок. Треба допомогти. Сьогодні говоримо про таку вітчизняну структуру як УТОГ – Українське товариство глухих.

Не надто популярна тема збудована на великих грошах та тихеньких скандалах. Ніхто ж не чув та не цікавився, як УТОГ розслідував факти шахрайства, на яких упіймали начальника відділу зв’язків з громадськістю ВА ЦП УТОГ Наталію Ткач. Замазалась і інша співробітниця того відділу, Вікторія Кириченко. ЗМІ старались, як могли – власне, розбиратись люди почали саме після виходу журналістського розслідування про незаконне працевлаштування членів УТОГ. Якщо хтось не в курсі, їх прилаштовували на зарплатню в групі компаній «Нова пошта».

З 25 листопада 2020 року тривало службове розслідування. І от, уже «після свят» нарешті сталось. 18 січня вийшло відео зі звітом. Тримайте, людоньки, результати настільки гострого та сміливого «розслідування». Збережу тут це посилання на сайт УТОГ, якщо його не видалять згодом.

Логічно було б спитати: так чому ж про настільки важливе службове розслідування майже нікому не відомо. Так тому, шановні, що за весь час про нього було лише два повідомлення.

• Перше – про створення комісії для проведення розслідування. До неї увійшла Світлана Вергелес як голова, приєднались Віктор Дюжев і Володимир Неткач.
• А друге – вже про завершення роботи комісії. Дякую, дуже дякую.

Жив-був, помер-побув. Жодних результатів. Жодних даних про перебіг розслідування. Жодних покараних, інакше про це кричали б на кожному розі. Чому? Тому що пішов ти, ось чому.

Аби розслідування провалилось, його можна організувати як попало. Коли вийшло перше повідомлення – ну там, де потужна комісія йде всіх викривати й карати – майбутнє трохи прояснила голова УТОГ Ірини Чепчина. Вона одразу заявила: члени товариства мають зв’язатися з представниками комісії. Самостійно. І повідомити про «підтверджуючі факти» зловживань з боку Ткач і Кириченко. Теж самостійно.

Скажімо так, більше шансів зупинити потяг силою думки. Якщо все це робиться на добровільній основі й ніяк не контролюється, навіщо комусь здавати колегу?

Спробуйте поставити себе на місце постраждалих. От вони навіть сайт УТОГ в очі не бачили, але мають відчути телепатичний сигнал: здається, нашою думкою зацікавились. Пора якось зв’язатись із членами комісії, які навіть не стали вказувати власні контакти. Пиши, синку, голубиною поштою.

Знаєте, а мені починає здаватись, що керівництво УТОГ умисно старається не отримати жодних фактів зловживань. Все це можна було розгрібати навіть без скарг зі сторони. Тим паче, зараз я вам розповім, чим займалась голова комісії разом зі своїми детективами.

1. Сиділи рівно.
2. Чекали повідомлень.
3. Все.

Пані Світлана Вергелес настільки пишається своєю дедуктивною методикою, що навіть розповідала про це на камеру. От який молодець. Результат такий самий: Неткач та Дюжев не отримали жодної скарги, пані голова здобула аж два звернення від громадян.

Тепер увага, від методики розслідування переходимо до вишеньки на тортику. Пряма цитата.

– Одне звернення було від людини, яка просила не називати прізвище. Ця людина розповіла, що в місті Одеса від махінації Бабіної постраждав глухий чоловік. На моє прохання назвати прізвище цієї людини, допомогти з ним зв’язатися, людина розповіла, що зараз вони не спілкуються; як його знайти, як його прізвище, вона не знає. Тому розслідування було закрито, – заявила пані Вергелес.

По-перше, робота комісії полягала якраз у пошуках постраждалих, а не барському закритті справ після того, як їй не принесли повну базу даних із постраждалими. Самі наворотили – самі, будь ласка, і розслідуйте.

По-друге, помітне ставлення до, здавалось би, союзників. Члени УТОГ, судячи з усього, настільки бояться людей із керівництва, що взагалі не готові з ними спілкувались. А оскільки інформацію про збір скарг подавали як попало, про це ще й люди не дізнались. Дуже, дуже ефективна робота. Дякую, пані Вергелес.

Було ще одне звернення, його надіслав таксист. Спочатку він визнав, що Кириченко дійсно влаштовувала на роботу людей з інвалідністю, а йому навіть допомогла оформити трудову книжку кілька років тому. Куди саме, водій по життю назвати не зміг. Раз у місяць він отримував 500 грн на картку, під час шуму запанікував та звільнився. Останнього разу прийшло 800 грн, на цьому бізнес скінчився.

Голова комісії попросила в громадянина трудову книжку – оригінал чи копію. Той спочатку погодився, потім передумав і не дав документи. Тому... увага... і це розслідування закрилось.

Якби УТОГ насправді вирішувало проблему, йому не знадобились би жодні звернення й криві комісії. Достатньо було звернутися до самої «Нової пошти»: вона тримає інформацію про співробітників. Так само не дочекався діалогу Фонд соціального захисту інвалідів. Якщо пані Вергелес не в курсі, саме туди щорічно подаються звіти компаній про кількість працевлаштованих осіб з інвалідністю.

І вже з цими даними можна було влаштовувати кавалерійську атаку. Маючи на руках цілі бази, легко з’ясувати, хто з членів товариства числився як співробітник «Нової пошти». Потім отримати від них свідчення, паралельно зберігаючи анонімність джерел. Не закривати розслідування, коли людина побоялась вивалити паспортні дані у відкритий доступ.

Тільки так УТОГ може або підтвердити, або помножити на нуль скандальні дані від журналістів. Те, що вийшло насправді – позорисько.

Що ми маємо на виході. Обидва звернення показують, що зазначені представники УТОГ дійсно були причетні до липового працевлаштування. Доступ до фінансових потоків у них був. Журналісти, які підняли бучу, дійсно були праві.

Натомість комісія не зробила геть-нічого. Це схоже на саботаж. Але українському Шерлоку здається, що успішна робота – ознака саме розслідувачів УТОГ, а не якихось там журналістів.

– Комісія зробила висновок, що факти, які наведені у статті, не підтверджуються, – підбиває підсумки скандалу пані Вергелес.

Всі знають, що українські суди перетворились на касту недоторканих. Але майже ніхто не в курсі, що така сама ситуація в менш популярних напрямках – наприклад, організаціях на кшталт УТОГ. Керівництво товариства не дасть себе чіпати, і так само ігнорує проступки власних підлеглих. Робіть що завгодно, хлопці та дівчата. Відповідальності точно не буде. Де ж їй взятись, якщо ми самі саботуємо будь-яке внутрішнє розслідування?

Не знаю, як нині почуваються автори скарг. Щось мені підказує, що їх прізвища потрібні люди все ж вичислять. Просто тепер людям, які не побоялись говорити і навіть знайшли спосіб донести дані, доведеться проковтнути власну поразку і скоритись. Можливо, навіть жити в страху.

І знати, що правда УТОГ точно не знадобиться. Принаймні, керівництву точно.