Як із ними розмовляти: як військовим спілкуватися з місцевими на лінії фронту

Інколи українські вояки на лінії фронту наштовхуються на агресію місцевих. Усім, хто там «давно сидить», відомо: хоч більшість населення регіону становлять політично нейтральні мешканці — так звані «мизамірці», є як проукраїнсько, так і антиукраїнсько налаштовані «прибічники крайніх поглядів». Останні часто намагаються агресивно висловлюватися в бік військових: лаятися, сперечатися, погрожувати, вимагати.

Як із такими бути?

Ми спробуємо дати основні поради, як поводити себе з такими людьми. Звісно, якщо мова йде про діалог, а не про спробу махати руками.

Зрозумійте, звідки йде агресія.

Перед вами може бути ідейний сепаратист, може — просто задурена пропагандою людина, а може — просто особа, що намагається вимістити хоч на комусь свій біль і злість.

Переконувати першого — точно не ваша справа, для цього є спеціальні служби. У випадку другого і третього (ці категорії часто змішуються в коктейлі) говорити можна і потрібно.

Говоріть його мовою.

Як буквально, так і в переносному значенні. Говоріть тією мовою, якою він до вас звертається. Російською — то російською, суржиком — то суржиком, з використанням мату — то хай буде і так. Єдине зауваження: агресію не слід вмикати навіть тоді, коли він на вас уже кричить. Хіба що ви самі з того ж регіону і точно знаєте, коли слід гаркнути. Не впевнені — розмовляйте спокійним тоном, навіть якщо вже дійшло до лайки.

Розпитуйте про його життя та слухайте.

Важко. Ніхто не любить, коли їм їздять по вухах. Але практика показує, що здебільшого людям просто хочеться виговоритися, позбутися стресу. Допоможіть їм у цьому — і ви вже не будете для них «чужим», об’єктом агресії та несприйняття.

Вислухавши, поясніть: не ви його проблема.

Ви не маєте нічого проти нього особисто. Ваше завдання — прогнати чужинців за державний кордон. Далі ви з ним сядете, усе обговорите та вирішите. Але це неможливо, поки з-за кордону надходять зброя та найманці. Ви — військовий, ваше завдання — їх прогнати.

Наполягайте, що витурення росіян — запорука повернення стабільності.

Стабільність — фетиш населення Донбасу. Це добре знали регіонали, будуючи на цьому не одну виборчу кампанію. «Все буде, як до війни, тільки-но витуримо російські війська» — не ідеальний, але робочий аргумент.

Деяких ілюзій краще не чіпати.

Не намагайтеся за раз зробити з донецького робітника українського націоналіста. Не вимагайте від нього патріотизму: йдіть через практичні, земні речі. Якщо ви помітили, що в його голові картина світу явно викривлена, але в межах цієї викривленої картини немає прямої ворожості до української армії — не розвінчуйте його переконань. Ветеран і воєнком Олександр Шульман якось розповів автору цих рядків про чоловіка зі Слов’янська, що дякував українським військовим за звільнення міста від «правосеків». Сашко вказав йому на невідповідності в його логіці, чим викликав розрив шаблону та вербально-генітальну агресію. А даремно. Не слід було заважати людині любити українського вояка — визволителя від «бандерівських карателів».

Сміх сміхом, але це не поодинокі випадки. Не завжди слід відразу переконувати людей. Якщо дивні розумові завихрення позбавили його агресії до українських військових — хай поки що так і буде.

Як відповідати на деякі набридлі фрази?

– Навіщо ви сюди прийшли?!
– Бо ми армія. Якщо якісь іноземці зі зброєю захоплюють держбудівлі — приходимо ми. Ну а де інакше?

***

– Коли закінчиться війна?
– Коли нам вдасться витурити росіян. Ми чесно стараємося.

***

– У нас стріляють, бо ви тут!
– Якщо ми звідси підемо і вас окупують, вам доведеться так само їздити до України за товаром, пенсіями, грошима, як зараз сюди їздять люди з окупованих територій. Думаєте, вони так роблять від хорошого життя?

Переводьте розмову на низькі стандарти життя на окупованих територіях. Добрий аргумент — «невже ви настільки наївні, що вважаєте, що Кремль ввів війська заради простих людей?». Наполягайте, що захоплення Донбасу — лише спосіб тримати під контролем Україну, а сам регіон цей росіянам не потрібний, бо ж навіть місцевий референдум визнавати не стали. «Радянські» люди не люблять здаватися наївними ідеалістами, тож навряд чи визнають, що російський уряд переймається їхнім добробутом.

Не стверджуючи це прямо до останнього моменту розмови, переконайте, що ви — на одному з ними боці. Ви не іноземець, не каратель, не ворог і не втілюєте той жах, про який розповідає російське телебачення. Тоді як є інший бік — це Кремль, що намагається провернути на Донбасі свої брудні оборудки.

Не факт, що вам удасться з першого разу. Не факт, що вам удасться взагалі. Але якщо ви зможете встановити контакт, почати діалог, а не відповідати лайкою та звинуваченнями — це вже маленька перемога.

Віктор Трегубов