І знову про склади боєприпасів 

Міністр оборони Степан Полторак дав розгорнуте інтерв’ю журналісту Віталію Гайдукевичу на «5-му каналі». За більше ніж годину часу Степан Тимофійович розповів чимало цікавих речей, але мене особливо зацікавила його розповідь про склади – після Сватова, Балаклії, Калинівки та Ічні ця тема неймовірно болюча. І ось що виходить.

Спершу про те, про що міністр Полторак не казав. Велика кількість складів в Україні зумовлена тим, що під час виведення радянських військ із країн Варшавського договору в останні роки існування СРСР чимало боєприпасів були вивезені на територію України і розміщені або на складах, що існували тоді, або просто неба – до кращих часів. Уся ця маса залишилася у спадок незалежній Україні, і відтоді стала для одних нечуваним джерелом збагачення, а для інших – неймовірного геморою.

Розумієте, зброю і боєприпаси останніх зразків можна продавати – і їх продавали всі, від маловідомих армійських бізнес-ділків до прем’єра Тимошенко. Інша справа – боєприпаси, які довго пролежали на ґрунті і дієздатність яких викликає підозри, або такі, для яких нині важко знайти відповідні люфи. Наприклад, мені доводилося спілкуватися із працівниками складів у Новобогданівці (Запорізька область), які стверджували, що в них, серед іншого, перебували німецькі боєприпаси часів Другої світової війни. Ось після війни вони були актуальні, на території НДР (де німецької зброї хоч залийся) – так само. А зараз… Так само доводилося чути про снаряди до гармат-сорокап’яток, знятих 1946-го із виробництва.

Усе це багато років благополучно гнило, бійці вручну розбирали снаряди на кольорові метали тощо.

За словами міністра оборони, станом на 2014 рік більшість складів боєприпасів мали скоротити. Тобто офіційно їх невдовзі мусили ліквідувати. Але. При цьому ніхто не виділяв коштів на вивезення боєприпасів і їх охорону. На всі склади тоді було передбачено приблизно 5–7 мільйонів гривень щороку. Простіше кажучи, в Україні величезна кількість боєприпасів практично перебували без охорони. Все-таки в Москві сидять ідіоти – уявіть, який феєрверк почався б, якби вони кинули всю масу своїх диверсантів на наші склади тоді.

Нині ситуація дещо змінилася. Другий рік фінансування складів коливається в межах 500 мільйонів на рік. Однак і це – копійки. За оцінками Міністерства оборони, щоб забезпечити повну охорону складів, потрібно щороку майже 15 мільярдів гривень. Чому так багато?

Шановні, ви колись бачили, як за часів СРСР була організована охорона військової частини периметром у 2–3 кілометри? Із якою частотою стояли пости? Де були натягнуті дротові загорожі? Як часто мінялися караули, у тому числі на вишках? Зважте на те, що в Україні бувають зими і морози, а в таку погоду довго в караулі не простоїш. Враховуйте і те, що в караулі подекуди стоїш під зливою і до каптерки приходиш мокрий, як хлющ. Скільки там треба людей за умови, що в караулі вони стоять не робочу зміну – 8 годин, а згідно зі статутом, і що людям періодично властиво мати вихідні, відпочивати, хворіти? Тепер зважте на те, що всім цим людям треба видавати зарплату, їх треба годувати і забезпечувати формою (вони – військовослужбовці). Їм треба гарячої води і освітлення, і по периметру – обов’язково. Їм потрібен зв’язок, причому не той, який потенційний диверсант прослухує за допомогою міліцейської рації. Їм треба регулярно проводити регламентні роботи зі зброєю і їздити на стрільбище… тощо.

Хороша сума виходить? А тепер прикиньте, що сукупний периметр усіх складів в Україні – понад 100 кілометрів. Скільки потрібно людей, аби все це закрити? Цифра у 15,4 мільярда вже не виглядає нереальною?

Виглядає. Бо держава не може витрачати такі шалені кошти. І Степан Полторак розповів, які шляхи розв’язання проблеми існують зараз.

По-перше, основні типи боєприпасів розосереджують по різних менших складах, аби не лежали в одному місці. По-друге, в країні будують закриті заглиблені залізобетонні конструкції для зберігання боєприпасів, убезпеченні від проникнення сторонніх осіб, з одного боку, й оснащені сучасними системами охорони – з іншого.

На початку жовтня в експлуатацію здали комплекс складів на Хмельниччині. 37 залізобетонних сховищ, 70 кілометрів електромереж, 20 кілометрів водогонів, 15 кілометрів доріг із твердим покриттям. Робіт проведено на 1,25 мільярда гривень – з урахуванням усіх вимог НАТО. За словами міністра Полторака, до Нового року в експлуатацію здадуть іще 10 об’єктів. Але…

Усього цього замало. Ми не встигаємо покривати потреби. За наявного фінансування робіт на будівництво всіх потрібних складів Україні потрібно майже 20 років. Міністр Полторак зазначив, що після вибухів Міністерством оборони до відповідальності були притягнуті 75 осіб, у тому числі 20 генералів. Проте в результаті вийшло, що складами взагалі ніхто не хоче опікуватися. Що це означає? Це означає, що цей напрям став таким, на який призначають у покарання, бо що б ти не робив і як не крутився – винний залишишся за будь-яких умов. Бо ну немає в тебе ресурсів забезпечити охороною всі склади, ну ось просто нема!

А Москва не спить. Ворожа ДРГ знає десятки способів, як потрапити на склад, особливо, коли периметр закритий недостатньо. Вибухівку пронести може й сам працівник складу, мотивований відповідними грішми або «ватними» переконаннями. Ще одна пошесть – використання диверсантами безпілотних літальних апаратів. Уже існують прецеденти збиття БПЛА над військовими частинами і навіть затримання «пілотів». Зараз із цими «гавриками» розбирається СБУ.

А висновок з усього сказаного такий. 23 роки для охорони боєприпасів не робили нічого. Україна опинилася в ситуації, влучно описаній Тарасом Шевченком: «Присплять лукаві і в огні її окраденую збудять». Нині Міністерство оборони докладає неймовірних зусиль, аби виправити ситуацію, проте їх замало. Треба більше ресурсів, коштів, робочих рук, часу…

І Бог би з ним, коли Міністерство оборони критикують громадські активісти – ну, робота в них така. Проте коли до хору критиків підключаються особи, які якраз таки були раніше при владі і які ні чорта не зробили тоді, щоб виправити ситуацію з боєприпасами на складах – це вже не критика. Це лицемірство і брудне політиканство.