«Ігри престолів» по-українськи

Незабаром розпочнеться активна президентська кампанія. Вона точитиметься не лише за крісло глави держави. Фактично під час неї будуть розігруватися ключові для української політики владні посади, такі як посада прем’єр-міністра, секретаря РНБО, міністра оборони тощо.

Бажаючих сісти в ці крісла — хоч греблю гати. Серед тих, хто має президентські або прем’єрські амбіції і певні шанси обійняти вищезазначені посади, я б назвав Петра Порошенка, Юлію Тимошенко, Андрія Садового, Володимира Гройсмана, Арсена Авакова, Арсенія Яценюка, Олександра Турчинова. А ще ж є Кличко, який хоч і не дуже популярний у Києві, але може мати рейтинг в областях. І хтозна, чи згодиться він знову в обмін на мерство відмовитися від президентських виборів? І якщо все ж таки відмовиться, то чи не в обмін на соліднішу посаду, ніж Київський міський голова?

«За дужки» цієї компанії я б виніс Ляшка, Рабиновича і Бойка — навряд чи ці політики братимуть участь у розподілі ключових посад. Ляшко — через неготовність всіх інших ключових гравців пропонувати йому серйозну посаду (ну хіба що спікера ВР), плюс Олегу Валерійовичу набагато комфортніше гавкати на владу, не перебуваючи самому на одній із ключових посад. Тим паче, гадаю, його відмовлять від участі в комбінаціях типу «знятися з президентських перегонів в обмін на прем’єрство чи міністерське місце». Аби потім не довелося ділити відповідальність за провали владної команди. Щодо Рабиновича чи Бойка, то їх категорично не готова сприймати найбільш активна частина громадянського суспільства. Якщо гіпотетично Рабинович і Бойко вийдуть у другий тур — цілком можливий черговий Майдан.

Комбінації

Розглянемо можливі варіації — хто з ким готовий домовлятися, не йти на вибори президента в обмін на іншу високу посаду. У ЗМІ з’явилася інформація про ймовірні перемовини між Тимошенко і Порошенком, але питання, чи готова Юлія Володимирівна домовлятися заради того, аби втретє стати прем’єром? Чи хоче вона цього? Питання досить дискусійне. Тим паче рейтинг у неї достатньо високий, аби розраховувати й на перемогу. Втім, високий рейтинг зараз не означає перемоги на виборах потім. Тож поки відкладемо всі конспірологічні версії щодо домовленостей між ЮВТ і Президентом та проаналізуємо амбіції та позиції інших впливових політиків.

Якщо у другий тур виходять лише представники проукраїнського табору, то хоч би хто переміг, ми можемо отримати серйозну політичну кризу. У владних колах це розуміють і тому намагатимуться розіграти або карту зручного кандидата на другий тур, або домовитися про більш-менш прийнятну єдину кандидатуру від проурядових сил.

Зрозуміло, що ряду відомих політиків проблематично змагатися за президентство. Зокрема, йдеться про Арсенія Яценюка, рейтинг якого не дозволяє розраховувати навіть на потрапляння у другий тур. Але амбіції він має. Відповідно, у Народного фронту також виникає питання — кого висувати чи підтримати на виборах. Гіпотетично таким висуванцем міг би бути Турчинов. Він сприймається суспільством не так негативно, як голова його партії Яценюк. Але Турчинов на словах відмовився брати участь у перегонах. Можливо, і на прем’єра він не піде — цю посаду радше обере для себе Яценюк в обмін на підтримку когось з ключових осіб держави — Петра Порошенка або навіть Володимира Гройсмана на президентських перегонах. А ще ж є Аваков… Хоч ані в президентському, ані в парламентському кріслі ми навряд чи його побачимо, та є інші цікаві посади. Тож у разі домовленості між БПП і НФ можемо отримати таку конфігурацію: Порошенко чи Гройсман президент, Яценюк — прем’єр, Аваков або Турчинов — секретар РНБО, міністр оборони — знов таки Аваков або Турчинов. Є ще варіант, за якого хтось з цих двох політиків може отримати крісло спікера. Але з останнім можуть бути проблеми, якщо вибори відбудуться восени 2019 року, тобто тоді, коли й були запланованими. І технологи з Банкової включаються і починають просувати ідею дочасних виборів до парламенту цього року.

Дочасні парламентські вибори

Якщо вибори парламенту пройдуть цього року, то це будуть вибори за старим законом. Мета провладних сил — протягти якомога більше «своїх» через одномандатні округи, аби було з кого формувати коаліцію. Адже за рік може бути інший закон, без мажоритарки, та й рейтинг провладних партій ще більш «просяде».

Великий мінус такого сценарію для України: в разі дочасних виборів до парламенту пройдуть набагато більше проросійських політиків, ніж у 2014 році, і популістів, які своїми «ініціативами» просто можуть задушити країну, яка і так перебуває у незавидній економічній ситуації...

Фактор Донбасу

Також влада поспішає з виборами через невизначеність ситуації на Донбасі. Наступного року матимемо 5 років війни. Якщо не буде здійснено реальних кроків до деокупації, у влади за це неодмінно спитають. А реальних кроків з деокупації поки що не видно. Миротворці? Росія не хоче бачити там миротворців з країн НАТО. А кількість європейських армій із країн-не членів Альянсу не дозволить закрити навіть лінію розмежування в зоні АТО. Тому РФ готується запропонувати залучити армії, що мають велику чисельність, але не з країн Європи. Такими країнами можуть бути партнери РФ по БРІК Бразилія або Індія (плюс можлива, як компроміс, поліцейська місія з країн-членів ЄС).

Після введення лояльних до Росії миротворців відбудуться вибори в ОРДЛО, буде закріплено «особливий статус» нині окупованих територій, а Україна перетвориться на другу Боснію, Росія «спихне» частково свій головний біль у вигляді так званих «днр-лнр» і позбавиться частини санкцій. У результаті «Путін всєх пєрєіграл». Цей сценарій викличе хвилю обурення в патріотичної громади. І тоді можливий Майдан-3.

Тож владі треба поспішати, поки не пізно.

«Слуга народу» і Вакарчук — приманка для любителів популізму

Звичайно, для формування коаліції в Раді нового скликання недостатньо просто провести вибори цьогоріч. Потрібно не дати конкурентам набрати ту кількість голосів, що дадуть можливість святкувати перемогу. Для цього не лише власні рейтинги треба піднімати, а й «косити голоси» опонентів. Для цього будуть створюватися (і вже створюються) різні політичні проекти, покликані відбирати голоси як у націонал-патріотичного електорату (влада все ж таки поки що спирається не на проросійськи налаштованих громадян), так і у популістів. Прикладом є розкручування лідера гурту «Океан Ельзи» Святослава Вакарчука як «нового обличчя», а для різного роду прихильників «ідей дешевої ковбаси і низьких комунальних тарифів» є різні соціалістичні і соціал-демократичні партії на чолі з ківами і капліними, що діють в орбіті Банкової, а також, можливо, проект «Слуга народу» (ну якщо не він, то щось на кшталт цього).

Соціологія як засіб маніпуляції

Ще одним фактором впливу і формування «правильної» електоральної позиції залишаються соціологічні заміри. Чи можна довіряти соціології? Наприклад, тому ж Гриценку малюють 6-8% рейтингу, причому його команда у 2014 р. одразу після Революції не змогла набрати 5%.

Так само дивує, що всі соціологічні контори малюють націоналістичним партіям досить скромні відсотки. Але, за неофіційними даними, націоналісти можуть взяти спільно (Свобода, Правий сектор, Національний корпус) не менше 10%. У 2014-ve частину голосів націоналістів перетягнув Народний фронт, e списках якого були люди з яскравою націоналістичною позицією, зокрема, керівник Самооборони Майдану Андрій Парубій. Зараз рейтинг НФ порівняно з 2014-v впав у понад 10 разів… Куди пішла частина голосів тих, хто голосував за Народний фронт e буремний постреволюційний період? Ну не Рабіновичу ж врешті-решт!

І тому є підстави говорити про маніпуляції з боку керівників соціологічних служб.

Одним словом, передвиборчих технологій, які можуть зіграти на користь тому чи іншому політику — повно. Та чи зіграє це на користь держави Україна, яка веде війну з РФ? Сумніваюся. Від цих «ігор престолів» поки виграє одна особа – Путін В.В…