Клептократія: гасло для мітингів чи явище, що потребує вивчення?

Ми часто чуємо термін «клептократія» (в перекладі це слово означає «влада злодіїв»). В тому числі й у контексті України. З Wikileaks стало відомо, що американські дипломати у своїй внутрішній кореспонденції називали владу України клептократією і за Кучми, і за Ющенка. А з 2010 року таке визначення нашої влади стало загальновживаним. Але сам цей термін вважається як серед загалу, так і в довідниковій літературі суто публіцистичним, тобто таким, що не має соціологічного, політологічного або якогось іншого наукового визначення. Це слово доречне для вживання на опозиційному мітингу або ж в телевізійному шоу, але не для аналітичного дослідження. Донедавна так було не лише в нашому сприйнятті, а й в інших країнах. Але останніми роками ситуація змінилася, перш за все в соціологічній і політологічній літературі у США, і навіть в американських офіційних урядових документах. Клептократія стає не просто звучним клеймом для брудних політиків, а й терміном, що означає специфічне соціально-політичне явище.

Знаковою подією я вважаю відкриття у Вашингтонському інституті Хадсона (Hudson Institute, Гудзонівський інститут, як перекладали цю назву раніше), одному з провідних політологічних центрів США, спеціальної програми з вивчення клептократії, яка отримала назву Kleptocracy Initiative. Вона була започаткована 2014 року з метою вивчення загрози від клептократичних режимів для США і взагалі для західних демократій. Якщо у 2014 році ці загрози виглядали для більшості дещо ефемерно, то в 2017-му найнахабніша клептократія світу просто вдерлася в механізми американської демократії, що примусило зайнятися цими загрозами не лише інститутських аналітиків, а й навіть Конгрес США. Питання вже сприймається настільки серйозно, що Чарльз Девідсон, виконавчий директор програми з вивчення клептократії в Інституті Хадсона, був запрошений в листопаді 2017-го до Комітету з юстиції Сенату США для доповіді про необхідні законодавчі зміни щодо захисту від загроз з боку клептократичних режимів. А в жовтні 2017 року Чарльз Девідсон виступав перед Гельсінською комісією Конгресу США з докладом «Боротьба з клептократією шляхом корпоративної прозорості».

Девідсон у цих докладах не просто розповідає, що клептократичні режими стали поширеним явищем у країнах третього світу та в посткомуністичних країнах, він називає клептократію «бізнес-моделлю авторитаризму ХХІ сторіччя». Тобто клептократія — то не просто обкрадання владою власного народу, це вже складна бізнес-модель, яка дозволяє не лише вкрасти, а й приховати вкрадене і легалізувати його під виглядом законних доходів. Найскладнішою проблемою є те, що ця бізнес-модель побудована на використанні ринкової західної економіки і законодавства західних демократій. Таким чином, західне суспільство створює сприятливе середовище для розквіту клептократій, які є загрозою для самого західного суспільства.

Першою загрозою, як вважає Девідсон, є проникнення в західне суспільство чужих йому цінностей. Він каже, що ми були дуже наївні, вважаючи, що коли діти клептократів ходять у наші школи і університети, то вони проймаються ідеями демократії та свободи. Насправді навпаки — клептократи інфікують західне суспільство аморальністю, схиляючи до свого світогляду найменш стійких представників західних еліт (це явище в Європі вже має спеціальну назву: «шредеризація»). Але ж саме західні держави ініціюють це згубне проникнення, бо західна правова система одночасно гарантує захист прав власності і дає можливість анонімної власності. Нічого кращого західний світ для клептократів не міг би вигадати. Завдяки цьому зараз ми є свідками небаченої золотої ери клептократії.

Девідсон у своєму докладі посилається на українських діячів, які прямо звинувачують Австрію, Швейцарію, Велику Британію та інші західні країни у сприянні українським клептократам. Складається дивна картина, коли західні дипломати в Києві повчають українців верховенству права, а їхні уряди створюють сприятливі умови для розквіту клептократії в Україні і скрізь у третьому і посткомуністичному світі. Якщо зважити, що найбільш поширеною анонімна власність є у США, то саме США є найбільшим у світі промоутером клептократії. Тому найголовнішою практичною рекомендацією аналітиків Інституту Хадсона для законодавців США є заборона анонімної власності у США та спонукання законотворців усіх країн Заходу зробити те саме.

У 2016-2017 роках Інститут Хадсона оприлюднив кілька аналітичних звітів із проблем клептократії, які дають уявлення про загальний стан проблеми та конкретні заходи для її вирішення. Враховуючи, що ці публікації невідомі загалу в Україні, водночас вони показують, з яким глобальним явищем ми маємо справу, мабуть, було б доцільно зробити хоча б загальний огляд проведених досліджень.

Економічний масштаб явища

Якби клептократія лише крала народні кошти, то вона не могла б ними користуватися. Вкрадені клептократами кошти мають пройти процес відмивання, тобто перетворення на легальні доходи, на які купуються різні активи: нерухомість, цінні папери, предмети розкоші, витвори мистецтва тощо. У світі зараз сформована ціла індустрія відмивання грошей. За оцінками управління ООН з наркотиків та злочинності, річний оборот цієї індустрії становить до 2 трильйонів доларів. Ця індустрія обслуговує не лише клептократію, а й організовану злочинність, наприклад, наркокартелі, тому виокремити гроші клептократії з цих 2 трильйонів неможливо. З іншого джерела (Global Financial Integrity) можна оцінити обсяг незаконного виведення капіталу з країн третього і посткомуністичного світу на рівні 1 трильйона доларів на рік. Хоча не всі ці обсяги належать клептократам, але без їхньої участі або потурання ці потоки неможливі. З цих оцінок можна збагнути масштаб явища — це на порядок більше, ніж ВВП України. Можна уявити, яку армію лобістів, банкірів, адвокатів, журналістів, політиків, фінансових посередників, агентів з нерухомості та піару за малу долю цих грошей наймають клептократи, щоб захистите та легалізувати награбоване. У цій армії служать не лише «юристи-пішаки», що за тисячу доларів на рік виконують за довіреністю функції власників компаній, метою яких є не ведення бізнесу, а приховування реального власника. У цій армії служать гранди західного фінансового світу, такі як BNP Paribas, HSBC, Deutsche Bank, UBS (наведу лише один приклад: років 5 тому HSBC заплатив штраф 1,9 млрд доларів за відмивання коштів).

Зміна форм і механізмів автократії

Автократичні режими ХХ сторіччя були побудовані на ідеології та насильстві, вони були національно обмеженими, вплив за межи своєї держави поширювали ідеологічними та диверсійно-підривними засобами, економічні відносини з демократичними країнами булі лише торговельними, проникнення в економіку демократичних країн не можна було навіть уявити. Чи міг би Сталін або Хрущов вкрасти у держави купу грошей і зберігати їх в лондонському банку на рахунку, відкритому на ім’я Ойстраха або Ріхтера? Це так само неможливо уявити, як не можна уявити сучасних автократів, які подібного не роблять. Згідно з неофіційною інформацією, на кінець 2017 року у фінансової розвідки США до переліку прізвищ «віолончелістів Путіна», крім самого Ролдугіна, входили ще 37 персон із загальним гаманцем на десятки мільярдів доларів.

Глобалізація економіки і фінансів, вільний рух капіталів інтегрують сучасні автократії в західні демократії, що робить боротьбу з ними такою самою безнадійною, як боротьба західних країн із наркомафією. Наркомафія користується фінансовою системою Заходу на кілька десятиріч раніше, ніж клептократи. Завдяки цьому вона непоборна. Наприклад, США витратили на війну з колумбійською наркомафією приблизно 20 мільярдів доларів, але при цьому ніщо не заважає колумбійським наркокартелям продавати зараз сотні тонн кокаїну на рік, і 97% своїх доходів легалізувати через фінансову систему США та ЄС. Банки, адвокати, торгівці нерухомістю у США зводять нанівець зусилля ФБР та інших правоохоронців. Широковідомим є факт, про який наприкінці 2009 року повідомив газеті «The Observer» заступник Генерального секретаря ООН, виконавчий директор управління ООН з наркотиків і злочинності Антоніо Маріа Коста: багатомільярдні суми, отримані від наркоторгівлі, допомогли утримати світову фінансову систему на плаву в розпал фінансової кризи: «Це був момент (в кінці 2008 року), коли система була в основному паралізована через небажання банків давати гроші в борг один одному,… у багатьох випадках гроші від торгівлі наркотиками були єдиним ліквідним інвестиційним капіталом».

Ситуація з коштами автократів нічим не відрізняється. Ба більше, ситуація гірша і складніша, бо сучасні автократи використовують не лише західні фінансові та юридичні інституції, а й персонально представників еліти західних демократій. Тоні Блер не пішов би на службу до Пабло Ескобара або Вісенте Фуентеса, а на службу до Нурсултана Назарбаєва — залюбки.

Наступним кроком за використанням інституцій демократичного світу має бути їх підкорення клептократіями. Якщо хтось ще вважає цю можливість фантастичною, то може подивитись на один вже доконаний факт: підкорення Ради Європи Азербайджаном. Систематична і постійна тактика підкорення Ради Європи та її Парламентської Асамблеї шляхом різноманітних форм підкупу протягом більше десяти років, що отримала назву «ікряна дипломатія», дала свої наслідки. У результаті Рада Європи взагалі не помічала порушень прав людини та політичних репресій в Азербайджані, не кажучи вже про якісь санкції з цього приводу. Ця дивна і ганебна картина була вперше детально описана австрійським політологом Геральдом Кнаусом, який наводить зухвалу заяву представника Азербайджану в ПАРЄ: «Рада Європи належить Азербайджану». Це дійсно було правдою, про що свідчить відмова ПАРЄ у 2013 році прийняти доповідь Крістофа Штресера щодо порушень прав людини в Азербайджані. Тільки наприкінці 2015 року ПАРЄ почала виходити з-під контролю Азербайджану і ухвалила резолюцію, в якій засудила політичні репресії в Азербайджані. І лише в 2017 році, коли ситуація набула нечуваної скандальності, бо один із членів ПАРЄ (Лука Валонте) визнав перед судом отримання понад 2 млн євро від Азербайджану і назвав велику кількість корумпованих Азербайджаном членів ПАРЄ, Рада Європи розпочала розслідування корупції у своїх власних лавах. Розслідування 2017 року та їх наслідки дають надію, що ця перша спроба підкорення демократичних інституцій Заходу клептократами вже відбита, але немає жодного сумніву, що будуть наступні, бо золотій ері клептократії не видно кінця.

Як це працює

Ключовий момент в діяльності клептократів — відмивання коштів. Бо якщо награбоване не можна легалізувати і спокійно використати, то який сенс у самому пограбуванні?

У грудні 2017-го Інститут Хадсона видав звіт під назвою «Відмивання грошей для авторитаризму в ХХІ сторіччі: створення Заходом умов для клептократії», в якому детально проаналізована фінансова та правова система США на предмет сприяння клептократіям. Враховуючи, що США (поряд з Великою Британією) є найбільшою у світі пральнею для брудних грошей мафії та клептократії, то саме від США залежить, чи зможе Захід покласти край «Золотій ері клептократії». А це має безпосередній вплив на Україну та інші країни, якими керують клептократичні режими. Тому вважаю корисним хоча б коротко викласти основні тези цього звіту.

Казначейство США оцінює річний обсяг відмивання грошей у США до 300 мільярдів доларів (це 2% до американського ВВП і 300% до українського). При цьому вже не один десяток років у США працює законодавство проти відмивання грошей і ціла система спеціалізованих органів, які у ХХ сторіччі вважались найкращим у світі механізмом боротьби з відмиванням грошей. Очевидно, що все це законодавство і вся система в ХХІ сторіччі зазнали повного фіаско. Навпаки, система відмивання грошей демонструє свій величезний масштаб та ефективність. І сама ця система складається не з бандитів, а з американських легальних інституцій та професіоналів. У американської системи відмивання грошей є три великі і однаково небезпечні групи користувачів: наркомафія, міжнародний тероризм, клептократії. Загрози від перший двох давно визнані всіма, загроза від третьої групи клієнтів тільки зараз доходить до свідомості законодавців та уряду США.

США були першою у світі країною, яка прийняла законодавство проти відмивання грошей. Це відбулося в 1970-х роках як засіб боротьби з наркомафією. До того часу кожен міг принести валізу готівки в банк і покласти їх на свій рахунок без жодної необхідності показати легальне походження цієї готівки. Фінансова система тих часів кардинально відрізнялася від нинішньої: вона була переважно національна, працювала повільно і виключно з паперовими документами. Зараз вона стала глобальною, миттєвою й електронною, а засоби захисту від відмивання залишились практично незмінними з 1970-х років. Інші західні країни мають приблизно такі самі засоби боротьби з відмиванням грошей, а клептократичні країни не мають їх зовсім або ж мають їх для декорації. В результаті, за оцінкою Global Financial Integrity, зараз 99,9% брудних грошей проходять відмивання, якому правоохоронці не в змозі протидіяти.

Цей потік проходить повз правоохоронців через чотири величезні недоліки системи.

По-перше, звітність і контроль щодо відмивання грошей охоплює банки і залишає поза увагою небанківський сектор, найважливішими частинами якого для відмивання грошей є адвокати, агенти по реєстрації компаній, торгівці нерухомістю.

По-друге, величезною дірою в законодавстві є анонімні оболонкові компанії, тобто компанії, реальний власник яких невідомий, які не ведуть операційної діяльності, а використовуються тільки для проведення фінансових операцій.

По-третє, основний засіб боротьби з відмиванням (Звіт про підозрілі операції) не запобігає відмиванню, а лише фіксує операції, які можуть бути досліджені в майбутньому, коли правоохоронці матимуть підозру. Але на той час знайти ці гроші буде вже неможливо.

І останнє, четверте: фізично неможливо перевірити Звіти про підозрілі операції, бо їх надходить близько 55 тисяч щодня. У результаті імовірність, що операція з відмивання, яка потрапила у звітність, залишиться без юридичних наслідків, становить 95%.

Складові механізму відмивання грошей клептократами зараз такі самі, які були створені десятки років тому наркомафією: (а) розміщення брудних грошей у фінансовій системі, (б) заплутування слідів, (в) легалізація, тобто перетворення брудних грошей на легальну власність. Просто форми цих складових модернізувалися під сучасну фінансову систему.

Сьогодні вже неможливо типовому українському політику, який обожнює валізи з готівкою, занести таку валізу в американський банк і покласти на свій рахунок, тому що він є politically exposed person. Щоб обійти увагу закону до своєї політичної ангажованості, є сучасні, не такі прямолінійні засоби спілкування з фінансовою системою. Наприклад, один із найпопулярніших — рахунки адвокатських компаній. Американське законодавство дозволяє адвокатам зберігати кошти клієнтів на своїх рахунках без ідентифікації клієнта для банку. З рахунків адвокатських фірм кошти можуть бути спрямовані на будь-які операції, бо банк вважає ці рахунки за легальні рахунки адвокатів. Кожного року через такі рахунки проходить до 400 мільярдів доларів клієнтських коштів, і ніхто не знає, яка доля з них — то кошти, вкрадені клептократами у свого народу. Немає жодного юридичного засобу для такого контролю, бо закон дозволяє адвокатам зберігати таємницю відносин з клієнтами. Ще популярніший засіб — оболонкові компанії, зареєстровані на підставну особу. З точки зору закону, якщо власником компанії зареєстрований Ролдугін, то кошти на рахунку компанії ніякого стосунку до Путіна не мають, бо закон не цікавить, які віолончельні концерти можуть принести мільярди доларів доходів. Це реально анонімне володіння клептократів.

Після того як вкрадені кошти потрапили до банківської системи, то далі заплутування їх слідів —справа елементарна, для якої електронні перекази є просто ідеальним інструментом. Протягом годин можна виконати десятки переказів коштів між анонімними компаніями в різних юрисдикціях, на відстеження яких потрібно багато років роботи слідчих. Зараз у США створити нову компанію для такої операції простіше, ніж отримати абонемент у бібліотеку. Кожного року в США реєструється 2 мільйони нових компаній, і не лише Делавер і Невада продукують оболонкові компанії для відмивання грошей, хоча Делавер залишається лідером цього сервісу, бо цей штат заробляє на цьому близько 1 мільярда доларів на рік (третину свого бюджету).

Проблукавши кілька днів між великою кількістю банків і юрисдикцій, кошти відмиваються остаточно, якщо вони перетворюються на будинок на Манхеттені або на картину імпресіоніста. Можна навіть спростити операцію, бо торгівці нерухомістю у США можуть приймати готівку, не цікавлячись її походженням. Кожного року в США іноземці купують нерухомого майна приблизно на 100 мільярдів доларів, половина з цих мільярдів виплачується готівкою. Чим не рай для клептократів?

Всі ці цифри і факти наведені в доповіді Інституту Хадсона, і це я назвав лише малу частину. Сервіс відмивання грошей клептократів став великим і дуже доходним бізнесом. Тільки один маленький приклад. Екваторіальна Гвінея — один із найвідоміших клептократичних режимів у світі. Президент Обіанг і його сім’я є героями багатьох публікацій та досліджень, присвячених клептократії. Ба більше, проти цього сімейства у кількох країнах вели розслідування за відмивання грошей. У такому розслідуванні у США було встановлено факт відмивання невеличкої для Обіангів суми в 5 мільйонів доларів. Послугу надавали два американські юристи. Вони здійснили звичайний набір операцій: реєстрацію оболонкових компаній, проведення грошей через клієнтські рахунки, прогонку грошей через шість банків тощо. За свої послуги вони отримали від сина президента Обіанга гонорар 196 тисяч доларів. Два агенти з нерухомості купили для Обіанга два будинки в Малібу і Лос-Анджелесі на суму 37 мільйонів доларів. Їхні комісійні склали 613 тисяч доларів. Доходність не гірша за наркоторгівлю, а ризиків — практично нуль, тому що більшість клептократів не вважаються злочинцями з точки зору законодавства США, випадки з Лазаренком або Обіангом радше є винятком, ніж правилом.

Що треба зробити

Хоча 2017 рік став переломним у розумінні загроз, які створюють клептократії для США і загалом для Заходу, експерти Інституту Хадсона вважають розуміння цих загроз законодавцями ще далеким від достатності. Тому вони пропонують створити в Конгресі двопартійний спеціальний комітет із клептократії і робочу групу з клептократії для координації роботи з союзниками США. Перед ними стоять три групи завдань:

1. Існуюче законодавство проти відмивання грошей, створене для банківського сектору, має бути застосоване до юридичних компаній, агентів із реєстрації компаній і торговців нерухомістю. Анонімні оболонкові компанії мають бути заборонені, як і будь-яке анонімне володіння активами.

2. Проаналізувати сучасну практику відмивання грошей клептократами і на основі цього аналізу сприяти координації зусиль федеральних агентств і урядів штатів щодо слабких ланок у системі боротьби з відмиванням грошей.

3. Розробити шляхи вдосконалення системи боротьби з відмиванням грошей, що враховують новітні технології та глобалізацію.

Як це виглядає з нашого боку

Цілком зрозуміло, що Інститут Хадсона розглядає проблему клептократії з точки зору США і західних демократій. Як виглядає проблем із боку тих, для кого зрощення політики та «схем» — сумна повсякденність?

Перш за все, хочу сказати про світоглядний аспект проблеми. Коли бачиш, що політикум тяжко хворий на клептократичність, що нормальні люди, якщо вони якось потрапляють у це середовище, або виштовхуються з нього, або псуються, або тонуть у постійній необхідності компромісів із негідниками, то виникає бажання раціонально це пояснити. Доводиться чути, що таку стадію політичного розвитку проходили країни, які зараз домоглися верховенства права і створили такі інституції, що унеможливлюють захоплення влади злодіями. Перехід до верховенства права відбувся природним еволюційним шляхом, бо лише так правлячий клас зміг створити політично стабільне суспільство, убезпечитися від соціальних вибухів, гарантувати сталий соціальний і економічний розвиток. Поширеною є думка, що аналогічним чином і наші олігархічні клани через покоління-два збагнуть, що верховенство права надійніше за узурпацію влади та екстракцію ренти від неї.

Але тут є велика різниця між епохою американських «баронів-розбійників» і епохою сучасних клептократів. Колишня політична верхівка сучасних західних демократій не мала можливості вивезти свої статки та сім’ї в іншу цивілізацію, вони були змушені вдосконалити свою. А сьогодні клептократи вивозять свої статки та родини з власних країн, позбавлених ними верховенства права і призначених на розкрадання, до країн, де їм гарантований захист прав, як майнових, так і особистих. Тоді ж навіщо їм створювати в Україні, Росії, Зімбабве, Гаїті такі умови, які вони та їхні родини легко отримають у США, Канаді, Франції, Іспанії? Жодних внутрішніх стимулів для перетворення клептократії на чесну владу немає. Щоб такі внутрішні стимули виникли, західні демократії мають створити «залізну завісу» перед статками і родинами клептократів, зробити абсолютно неможливим навчання дітей клептократів у західних школах і університетах, лікування їх самих та членів їхніх родин у західних лікарнях, купівлю ними в західних країнах не лише котеджів і палаців, а навіть акваріуму для рибок. Нічого подібного немає й не передбачається.

Якщо у політичного класу клептократичної країни немає внутрішніх причин для переродження на чесну владу, то залишається сподіватися лише на зовнішній примус, тобто або примус з боку влади країн Заходу, або з боку суспільства власної країни. Примус з боку влади іншої країни вступає в протиріччя з наріжним принципом міжнародних відносин — принципом суверенності і невтручання у внутрішні справи. Тому такі випадки ми бачимо дуже нечасто, коли західні країни вбачають загрозу (реальну або уявну, немає принципового значення) для своєї безпеки. Повалення режиму Саддама Хусейна — приклад втручання Заходу під впливом уявної загрози власній безпеці. Якщо ж розглядати варіант «м’якого примусу», який ми бачимо в Україні, то його неспроможність очевидна: клептократія не зникає, а адаптується. Тому не залишається іншого варіанту, ніж тиск на клептократію з боку інших верств суспільства.

Відносини клептократії з власним суспільством, в тому числі в Україні, не є предметом цієї статті, як я вже написав в перших її рядках. Скажу тільки, що ця тема не вийшла за межі публіцистики, аналітичні роботи дуже рідкісні, а теоретичні можна перерахувати буквально на пальцях однієї руки: можу навести роботу «Клептократія та принцип «розділяй то володарюй»: модель особистої влади» презентовану в 2003 році на щорічному зібранні Європейської економічної асоціації авторами зі США і Франції Аджемоглу, Робінсоном та Верд’є (Daron Acemoglu, James A. Robinson, Thierry Verdier), та розлогу статтю Чена (Xuezheng Chen, 2010), яка є фактично розвитком і поглибленням цієї роботи. Маю надію, що розквіт клептократії до рівня золотої ери все ж таки змусить економістів, соціологів, політологів, юристів України подивитись на це явище як на предмет вивчення, а не лише мітингів.