Коли скінчиться війна або Russia delenda est

Коли скінчиться війна з Росією? Дехто вважає, що коли Путіна не стане. Хтось — що коли Крим і окуповані райони Донбасу повернуться до складу України. Знайдуться і такі, що чекають чергового «возз’єднання» України з Росією. Невірно.

Війна не закінчиться ніколи. Принаймні, поки існує та Росія, яку ми знаємо.

Я не експерт. На підставі чого я роблю такий прогноз?

Політолог Філіп Тетлок у 1980-2000-х дослідив більше 80 тисяч експертних (політичних, економічних тощо) прогнозів. І дійшов невтішного висновку: прогнози більшості експертів нічого не варті (щоправда, такого висновку можна легко дійти самостійно, подивившись будь-який експертний виступ у телевізії). Але він помітив ще одну штуку: проста екстраполяція попередніх подій дає набагато кращий, ніж експерти, результат. Тобто найточнішим прогнозом буде — глянути на переважаючі тенденції попереднього відрізку часу (більш чи менш довгого) і припустити, що надалі справи будуть йти так само. Якщо економіка зростала попередні десять років — вона зростатиме й наступні десять. Якщо протягом останніх п’яти років чемпіонами Іспанії з футболу ставали «Реал» або «Барселона», то наступного року чемпіоном, скоріше за все, знову стане або «Реал», або «Барселона».

Для доброго прогнозу, як бачите, необхідна певна міра розпливчатості.

Тим не менше, можна бути впевненим у тому, що якщо якась тенденція зберігається протягом довгого часу — вона зберігатиметься й надалі.

А тенденції російської зовнішньої політики незмінні вже кількасот років. Вони лишаються однаковими і за Івана «Грозного», і за Петра «Великого», і за Катерини, Миколи I та II, за Сталіна, Брежнєва чи Путіна. Росія хоче багатіти і розширюватись за рахунок сусідів. Проект «об’єднання руських земель» (тобто загарбання сусідніх княжеств — Тверського, Рязанського, Переяславського, Київського тощо) існує — з перервами на той час, коли Росія захоплює усі східнослов’янські території — вже більше за півтисячоліття. Коли «споріднені» народи біля московських кордонів закінчуються, легко з’являються нові мотиви. Інтереси безпеки — наприклад, агресивні чукчі або якути становили неабияку загрозу для безпеки мешканців Східноєвропейської рівнини, і тому довелося їх завойовувати. Економічні інтереси — спершу йшлося про «вікно в Європу» у гирлі Неви, але, видно, економічний ефект був недостатнім; це видно хоча б з того, що за Сталіна Росія (вже володіючи величезним портом на Балтиці) почала розширювати те вікно за рахунок прибалтійських країн та Фінляндії… Знову ж, торгівля з Середземним морем ніяк не могла відбуватися без володіння Босфором — і маємо чотири століття проектів «звільнення» Константинополя з-під влади бусурманів (нікому, здається, навіть на думку не спало, що добрі стосунки з Портою найкраще забезпечили б російську південну торгівлю). І у крайньому випадку, коли Росія не знаходила інших приводів, у хід йшли інтереси… гуманітарні. Повалення «антинародних» режимів, «захист» меншин, придушення внутрішнього ворога на прохання законного уряду…

Росія вже протягом половини тисячоліття знаходиться у стані гібридної війни з усім світом. Якщо в неї і існують якісь ситуативні союзи, вони розглядаються лише як тимчасове перемир’я.

Ви правильно прочитали: гібридна війна — це не витвір сучасності. Методи, які отримали цю назву, Росія використовує вже не перше сторіччя. Фальсифікація історії та фабрикація «історичних» претензій? Погляньте на російський герб і згадайте про третій Рим і нездоровий потяг Москви до спадщини візантійських імператорів. Абсурдні дипломатичні претензії? Добре відомий приклад, коли російські посли вимагали від польського короля бити батогами видавця, котрий у якійсь книжці не вказав усіх царських титулів. Використання меншин? Греки та православні у війнах з Туреччиною, роль «дисидентів» (православних) при розділах Польщі… Організація внутрішніх заворушень? Гайдамаччина, Пелопоннеське повстання 1770 року — не згадуючи вже про «ліві» рухи і терористичні організації XX століття. Неоголошена війна? Достатньо згадати, як росіяни збивали з території Китаю літаки сил ООН під час Корейської війни. Маріонеткові уряди та політичні сили? Тарговицька конфедерація, створені на території СРСР численні «народні уряди», Комінтерн…

Тарговицька конфедерація, до речі, чудовий приклад гібридної війни, яку вела Росія більш ніж двісті років тому. У країні, яка формально і фактично була протекторатом та союзником Росії, була створена антиурядова політична сила (власне, Тарговицька конфедерація), котра — під гаслами «боротьби проти тиранії» та «захисту свобод народу» — закликала до країни російські війська. Російська армія, звісно, на заклик охоче відгукнулася, та… почала насильно приєднувати мешканців країни до конфедерації, що мало продемонструвати масову підтримку та незакомплексованість тварюки народу. Коротше, щоб довго не розводитись, наведу один чудовий приклад.

14 червня 1792 року у Вільно (нинішній Вільнюс) увійшли російські війська. Формально їм було заборонено навіть заходити у дома міщан… але на практиці — самі розумієте, тим більше, що мешканці приступати до конфедерації не квапилися. І от, 19 червня, задля захисту життя, майна та здоров’я нещасних віленських міщан, російське командування оповістило, що насилля та грабунок стосовно них є суворо заборонені і якщо хтось з мешканців міста буде скаржитись на грабунки тощо, то… він підлягає карі у 1000 рублів за брехню та поклеп.

Тенденція — явна. І незмінна. Чи є якісь підстави вважати, що московська зовнішня політика, незмінна від XV сторіччя, раптом зміниться у XXI?

Світлої пам’яті Річард Пайпс вважав, що Росія не може відмовитись від експансіонізму. Через те, що російська економіка є екстенсивною, а не інтенсивною. Це означає, що замість підвищення врожайності зерна Росія буде вибирати збільшення посівної площі. Замість розвитку енергозберігаючих технологій — збільшення видобутку нафти та забезпечення доступу до нових родовищ. Замість підвищення доходу з податків через підвищення рівня життя власних громадян — збільшення кількості платників податків через захоплення нових територій. Такий вибір невідворотній — поки Росія є такою, як є.

Україна неминуче буде однією з основних цілей Москви — як і будь-яка країна, яка матиме спільний кордон з Росією. Експансія на південний-захід — традиційний напрямок російської агресії. Земля, порти, копалини, промислові потужності… І на додаток «історичні рації», «спокрівненість» народу, спільні риси у культурі, одна релігія — це все давало широкі можливості для асиміляції «малоросів». Воєнний тиск на українські землі зупинявся лише тоді, коли вони були у складі московської імперії; а й тоді не переставав тиск економічний, культурний, демографічний…

Немає жодного шансу, що Москва відмовиться від володіння Україною, від експансії у напрямку сусідів (ким би ці сусіди не були) — вона може лише призупинити наступ через власну слабкість, як це відбувалося після Кримської війни, після жовтневої революції 1917-го, або після розпаду СРСР у 1990-х. Але у середньо- або довгостроковій перспективі російська експансія навряд чи зупиниться. Принаймні, поки Росія є такою, як є. Це обумовлено й економічними чинниками (слабкість економіки і одночасно наявність величезної кількості природніх ресурсів, які надаються до експлуатації і які дають гроші на ведення агресивної політики); і чинниками культурними — культ війни, ідеологія виключності, імперський міф тощо; і чинниками політичними — напівкримінальна еліта, нездатність населення до самоорганізації та самоуправління, ієрархічна модель суспільства.

Для того щоб залишатись такою, як є, Росія мусить бути державою-хижаком, інакше вона загине. Якщо Росія вибере західний шлях, шлях праці, знання, демократії, підвищення ефективності інститутів — вона перестане бути Росією. Тому для безпеки людства Росія мусить загинути.

Звісно, не фізично — люди й держава не одне й те саме.

Вона має загинути економічно — втратити можливість легкого й дешевого доступу до природніх ресурсів та бути змушеною розвивати економіку за західними зразками.

Вона має загинути культурно — і в Росії повинно бути проведене щось на зразок денацифікації у повоєнній Німеччині; імперський міф, культ війни, віра у власну виключність мають бути знищені.

Вона має загинути політично — нинішня напіврадянська, напівкримінальна еліта має бути відсторонена від влади повністю і безповоротно, а  її місце мають зайняти нові еліти, виховані на зовсім інших цінностях.

Можливо, вона має загинути навіть географічно — якщо держава шукає чужої землі, коли в неї є свій Сибір, можливо Сибір їй не потрібен?

Але та Росія, яку ми знаємо, мусить загинути — якщо світ хоче вижити.

Russia delenda est.

Джерело