«Кремлівський звіт»: чого чекати?

Уже сьогодні, 29 січня, Міністерство фінансів США має передати в Конгрес документ, який преса прозвала «Кремлівським досьє» — перелік російських олігархів та людей із близького оточення президента Росії Володимира Путіна. На що вплине цей крок, чи змусить Кремль іти на поступки? Про це «Радіо Свобода» розповів Деніел Фрід — людина, яка координувала санкційну політику в адміністрації попереднього президента США Барака Обами.

– Пане Фріде, в пресі називають різні цифри, мовляв, у новому «чорному списку», який, за словами посла США в Росії Джона Гантсмана, мають оприлюднити 29 січня, буде від 300 до 400 фігурантів. А що вам відомо, про яку кількість ідеться?

– Звіт («Кремлівський звіт» — як ми його звемо) має з’явитися в понеділок, 29 січня. Адміністрація може витримати, а може й не витримати цей останній термін. Думаю, вони намагатимуться встигнути, але не можу гарантувати — я вже не в уряді. Відповідаючи на ваше запитання, я не знаю кількості. Тут кілька варіантів, які розглядаються. Закон сам по собі передбачає, що список може бути частково чи повністю утаємничений. Думаю, адміністрація і досі вирішує — зробити його відкритим чи таємним. Чув різні цифри, проте думаю, що кількість не критична. Важливо, аби він заслуговував довіри, тобто щоб правильних людей включили.

– Я чув, багато хто з російських олігархів робить зараз усе можливе й неможливе, тільки б не бути в цьому списку…

– Ви, беззаперечно, маєте рацію, що багато заможних росіян використовували лобістів та представників у Вашингтоні, аби дізнатися більше, що робить адміністрація, та спробувати отримати певні роз’яснення. Переконаний: вони зацікавлені в тому, аби не бути у списку. Думаю, адміністрація розуміє, що закон не має на меті просто покарати багатих росіян. Він має покарати (скажу своїми словами, не мовою закону) Путінову владну структуру, його коло впливу, людей, які є його агентами, тримають його гроші, займають ключові позиції при ньому. Подивимося зараз, як учинить адміністрація, коли побачимо прізвища в доповіді.

– Ви самі кажете, що фактично цей перелік — це не нові санкції. Що ж він тоді змінить? Його фігуранти стануть «токсичними персонами»?

– Не те, щоб «токсичними»… Але будуть під наглядом, це точно. Цей перелік не матиме юридичних наслідків, але має вигляд як список фігурантів майбутніх потенційних санкцій. І це точно означає, що бізнес і банки триматимуться осторонь від людей, які опиняться в ньому. Тому що це досить очевидно: раніше чи пізніше, якщо Росія продовжить свою агресивну діяльність… наприклад, якщо Росія спробує втрутитися у проміжні американські вибори в листопаді цього року, — Конгрес чи адміністрація пересунуть прізвища із цього списку вже власне до санкційного. Думаю, це зрозуміло. Тому не дивуйтеся, що люди не хочуть бути в цьому переліку.

– Багато було розмов, що зараз уперше до «чорного списку» включатимуть не тільки представників російської політичної та бізнесової еліти, а й членів їхніх родин. Ви підтримуєте такий підхід?

– Не хочеться карати членів родин тільки тому, що вони входять до сім’ї. Це все спотворить. Але люди відповідають за свої дії. І якщо дитина корумпованого бізнесмена отримує високий пост тільки через те, що до цього причетний її батько, — це може бути підставою, щоб помістити цю людину у список. Ось вам приклад (не знаю, чули про це чи ні), але є так званий «глобальний список Магнітського» (global Magnitsky list) — новий закон, що має на меті переслідування людей по всьому світі за масштабну корупцію. І в цьому списку є росіянин, син провідного російського чиновника. І тут є певна аналогія. Сина конкретної людини включили через його власну залученість у корупційну діяльність його батька.

– Головне питання — наскільки цей новий крок буде чутливим для Кремля, наскільки змусить його йти на поступки…

– Путінський режим демонструє величезну чутливість, коли розслідувачі відстежують грошові потоки. Ті ж «панамські папери» зачепили Кремль за живе саме із цієї причини. Думаю, є підстави, чому представники російської еліти, згуртованої навколо Кремля, нервують стосовно того, що їх викриють. Тому, що є докази (і про це вже відкрито пишуть), що вони вкрали мільйони, навіть мільярди рублів у росіян, у людей, і заховали їх в офшорах. І викриття збивають їх із пантелику. Опозиція в Росії під шаленим тиском, але одним із найсильніших аргументів, із яким вона намагається достукатися до людей, якраз є розмова про корумпованість режиму. І коли це демонструють — думаю, це зачіпає за живе та дійсно стає новиною.

– Американська адміністрація тривалий час узгоджувала свою санкційну політику щодо Росії з Євросоюзом, санкції ухвалювали практично водночас. Як ви гадаєте, наскільки зараз доречно прив’язуватись до дій європейців, чи Америка має діяти самостійно?

– Загалом це добра ідея — працювати разом із нашими союзниками щодо санкцій. Ми ухвалили таке рішення в адміністрації Обами. Застосувати санкції проти Росії (через її агресію щодо України) разом із Європою та «Групою семи». Це було добре рішення. Ми працювали з Європою, і наші санкції не були ідентичними, проте дуже схожими. Ми до цього ніколи так синхронно не запроваджували санкції, і це був певний прецедент. Добре, але це зараз не означає, що всі без винятку санкції мають бути підготовлені разом із Європою та скоординовані. Росіяни втрутилися в наші вибори — тому це чесно, що ми як країна запроваджуємо певні кроки щодо Росії. Скажімо, якби я був і досі на посаді, то мав би ще рік тому почати переговори із Брюсселем. Почати створювати, скажімо так, «трансатлантичний консенсус», шукати спільну відповідь, включно із санкціями за російське втручання у вибори, по обидва боки Атлантики. І звісно ж, я б домігся більшої координації.

– Пане Фріде, тоді останнє питання. Ви ж чудово розумієте, які будуть заяви з боку Москви, щойно «чорні списки» з’являться — мовляв, «нічного страшного, переживемо». І в людей в Україні це часто викликає враження, що санкції не ефективні, адже їх так довго запроваджують, а змін у політиці Москви немає, на Донбасі війна… Що Ви можете відповісти скептикам?

– Росіяни дійсно будуть це говорити, чому б ні. Звісно, вони заперечують той факт, що санкції проти Росії ефективні. Але чому ми маємо їм вірити? Думаю, українці не мають так говорити стосовно санкцій. Бо вони зробили дві важливі речі, але не зробили третьої. Те, що зроблено, — вони допомогли стримати російську агресію проти України. Вони засвідчили, що Україна не на самоті.

Українці можуть сказати: вам треба зробити значно більше, ніж просто санкції. Я приймаю цей аргумент, але ми хоча б це зробили. Це був найбільший елемент нашої політики за часів адміністрації Обами у відповідь на російську агресію проти України. Це те, що ми зробили, і це допомогло стримати російську агресію, допомогло росіянам зрозуміти, що повернення Донбасу і відновлення українського суверенітету над ним — це спільна позиція задля вирішення проблеми, яку вони створили на сході України.

Українці зараз можуть думати, що Мінські домовленості недосконалі. Я згоден, що вони недосконалі. Але вони все ще окреслюють прийнятні умови того, як розв’язати цей конфлікт. Їхні недоліки не завадять Росії виконувати ці домовленості — було б бажання. І якби Мінські домовленості були просто чудові, вони все одно не підштовхнули б Росію до врегулювання, а санкції — допомогли, оскільки показали росіянам: ми налаштовані серйозно.

Ефект від санкцій накопичується поступово. Ми знаємо це ще з радянських часів. Ми здійснювали тиск на Радянський Союз багато років — іще адміністрація Рейгана (президента США Рональда Рейгана (1981–1989). — Ред.) це почала. І тоді «Совєти» теж казали: «а ми не зважаємо», «а немає жодної різниці». І бачите, як зрештою все це обернулося… Хотів би, щоб про це пам’ятали.

Copyright © 2017 RFE/RL, Inc. Передруковується з дозволу «Радіо Вільна Європа» / «Радіо Свобода».