Маркувати vs блокувати

Примітка редакції. Редакція «Петра і Мазепи» неодноразово висловлювалася на підтримку обмеження доступу до російських мережевих ресурсів, хоча певні наші автори дотримуються цілком протилежної позиції. Утім, є альтернативні (чи то пак допоміжні?) варіанти. Один із них пропонує автор «Детектор.медіа», менеджер із комунікацій ГО «Європа без бар’єрів» Павло Кравчук.

Методом боротьби з пропагандою в інтернеті може стати не блокування, а попередження про небезпечний контент.

Згідно із травневим указом Президента, в Україні має бути запроваджено блокування провайдерами 201 сайта, у тому числі майже 40, пов’язаних із платіжною системою WebMoney, приблизно 40 сайтів російських медійних агенцій і понад 100 сайтів медіа та адміністративних органів окупованих територій (підрахунок «Детектора медіа»).

Це знову робить актуальним питання, чи варто боротися з російською пропагандою методом заборон і блокування. Для багатьох людей відповідь на нього очевидна — нарешті російським пропагандистам надавали по клавішах (і по гаманцю). Однак навіть побіжний аналіз показує, що є підстави сумніватися в доцільності та ефективності таких санкцій, і поза тим, самі санкції можуть нашкодити не менше, аніж пропаганда.

Перше. Механізм ухвали непрозорий, суб’єктивний і неврегульований.

З точки зору авторитетної української медіа-організації «Детектор медіа», документ рішення РНБО виглядає підготованим «поспіхом і дещо халтурно» — деякі назви трапляються по два рази, двох згаданих у документі українських юридичних осіб узагалі не існує (немає в ЄДРПОУ), пропущено сайти кількох російських медіа-компаній, які є у списку, невідомі причини потрапляння до переліку двох українських ресурсів eizvestia.com і «Український бізнес-портал», і врешті, здається, автори списку не завдали собі клопоту перевірити, на яких фізичних і юридичних осіб зареєстровано відповідні сайти. Достатньо пробити через whois новозаборонені ресурси, щоб переконатися в певній неповноті підходу.

Інші медійники звертають увагу на те, що спроби українських органів влади блокувати сайти мають неврегульований і суб’єктивний характер — без чітких критеріїв і законодавчого підґрунтя.

«Сьогодні інтернет-регулювання в Україні відбувається вкрай хаотично. Прозорих правил та чітко визначених гравців немає, що не заважає різним інституціям на власний розсуд спробувати себе в ролі маленького “Роскомнадзору”», — стверджують у Лабораторії цифрової безпеки.

Експерти також додають, що спроби врегулювання сфери через ухвалення відповідних законопроектів, на жаль, зводяться до пропозицій надати тим чи іншим органам повноваження з безконтрольного блокування сайтів (законопроекти № 6676 і № 6688).

Друге. Блокування сайта, особливо виключно інформаційного, малоефективне.

Сайт або його матеріали можна практично миттєво перенести на інший домен, користувачі мають сотні легкодоступних інструментів обходу блокування. Може, якась частина відвідувачів сайтів роспропу (як свідчить досвід блокування ВК, не більше ніж половина) не стануть заморочуватися обходом, але більшість із них легко знайдуть альтернативні пропагандистські джерела. Водночас зі зменшенням кількості відвідувачів заблокованих сайтів зросте їхня якість — це будуть більш переконані прихильники, які готові докласти зусиль, аби потрапити на заблокований майданчик. Не варто виключати, що зіграє свою роль і «ефект Стрейзанд», коли спроба заборони інформації призводить до зростання її популярності.

І не варто забувати, що заблоковані півтори сотні сайтів — лише малесенький сегмент величезного (дез)інформаційного потоку.

Третє. Блокування зачіпає питання людської гідності, свободи, демократії в Україні.

По суті, це патерналістський підхід: є мудра держава, яка знає, що краще, і дурні громадяни, яким треба фільтрувати контент заради їхнього ж блага. Так, в Україні існує проблема з тим, що називається медіа-грамотністю і критичним сприйняттям інформації з інтернет-ЗМІ. Навіть за самооцінкою громадян, тільки дві третини вважають, що здатні відрізнити фейк від правдивої новини. Ось тільки метод блокування пропагандистських сайтів її ніяк не вирішить. Використовуючи популярну медичну метафору, це лікування симптомів, і то (див. вище) не надто ефективне.

Таким чином, ми маємо неврегульований і малоефективний метод боротьби з російською пропагандою, який до того ж має побічні ефекти у вигляді загрози ніким і нічим неконтрольованої цензури, і підвищення популярності роспропу через ореол «забороненості».

Але чи можна залишити все як є і просто дати далі працювати всім цим чудовим фабрикам фейків? Напевно, теж ні.

Маркування як метод

Я думаю, виходом може стати не блокування, а попередження про небезпечний контент на зразок того, яке видають браузери в разі спроби зайти на сайт без дійсного SSL-сертифіката. Проте остаточний вибір залишається за користувачем.

Санкції могли б полягати в зобов’язанні провайдера розмістити під час переходу на сайт зі списку умовне повідомлення на зразок «Ви намагаєтесь увійти на сайт ХХХ, який маніпулює своїми читачами і поширює дезінформацію. Натискаючи “перейти”, ви погоджуєтеся відвідати сайт ХХХ на свій власний ризик».

Технічно це можливо. Провайдер може спрямувати користувача на іншу сторінку, своєрідну «заглушку», де був би розміщений такий дисклеймер, і дати користувачеві можливість уже звідти перейти на цільовий сайт. На проміжній сторінці можна розмістити й іншу інформацію.

Наприклад, крім кнопки переходу на цільовий сайт, сторінка може містити посилання на ресурс, де б перелічувалися випадки брехні, маніпуляції та дезінформації з боку підсанкційних медіа, такий собі Державний реєстр фейків. В ідеалі, хоча це вже складніше, адаптований під конкретний ресурс, щоб користувач, який хоче зайти на сайт, бачив посилання на список фейків саме цього сайта. Приблизно так.

Такий підхід, з одного боку, змінив би фокус сприйняття інформації аудиторією відповідних сайтів, що може виявитися значно ефективніше за пряму заборону, частково відтягнув би трафік на умовний сайт із переліком фейків, а з іншого — принаймні, частково усунув би загрозу цензури, не формуючи у влади звички безконтрольно забороняти щось в інформаційній сфері, виправдовуючись безпекою.

Такий підхід можна назвати і суголосним світовим трендам — маркуванням, а не заборонами планують боротися з дезінформацією у ЗМІ Facebook і Ілон Маск, подібними є рекомендації Atlantic Council.

Звісно, що це не усуває проблеми механізму ухвалення рішень — внесення сайтів роспропу до таких санкційних списків має відбуватися за чіткими критеріями (яких наразі немає), з попереднім публічним обговоренням і експертними консультаціями. Причому механізм має бути продуманим і прописаним дуже чітко — адже ефективність маркування пропагандистських сайтів дуже сильно залежатиме від довіри до цього інституту, яку легко підірвати буквально одним-двома необґрунтованими рішеннями.

Так само зобов’язання провайдерів ставити попередження не може бути нав’язане без законодавчого підґрунтя, якого зараз теж немає.

Але мені здається правильним замість повної заборони рухатися в бік тактики попередження, яка більше відповідає цінностям свободи і демократії та, можливо, має навіть більше шансів на успіх з точки зору контрпропаганди.

Примітка. Я вважаю, що блокування російських соціальних мереж, поштових сервісів і платіжних систем можуть бути обґрунтовані, оскільки природа взаємодії користувача з ними складніша за пасивне споживання інформації та має більше «матеріального» виміру (персональні дані, кошти, фотографії тощо), а тому їх заборона вкладається в ширшу політику економічних санкцій щодо Російської Федерації.