Творці економічних див: Домінік Мінтофф

Вадим Новіков

Напередодні того, як Мальта отримала незалежність 1964 року, ООН підготувала спеціальну доповідь про майбутнє цієї країни, у якій єдиним прийнятним сценарієм була запропонована масова еміграція населення з архіпелагу, бо проживати на ньому неможливо. Сьогодні Мальта входить до 30-ти найбільш розвинутих економік світу, за темпами розвитку тільки «азійські тигри» і Ботсвана можуть порівнятися з нею. Отже, експерти ООН сильно схибили. Ось як відбувалося це зростання Мальти майже з нуля.

Діаграма з книжки: Aaron Grech. The Evolution of Maltese Economy since Independence, 2015

Вирішальний ривок, як видно на діаграмі, відбувся між 1970 та 1980 роками. Упродовж усіх цих років Мальту очолювала одна людина – прем’єр-міністр Домінік (Дом) Мінтофф (1971–1984).

Біографія

Чи багато ви можете назвати політиків, які 50 років поспіль були б депутатами парламенту? Мабуть жодного. А ось Дом Мінтофф був членом парламенту Мальти безперервно з 1947 по 1998 рік. І якщо зауважити, що його політична діяльність у Лейбористській партії Мальти розпочалася ще 1935-го, то загальний політичний стаж Мінтоффа сягає 68 років. Це більше, ніж середня тривалість життя чоловіків в Україні!

Дом Мінтофф народився 1916 року в робочій сім’ї, яка мала 9 дітей. Його батько працював кухарем на британській базі ВМФ. Пролетарське походження, мабуть, зіграло роль у політичній біографії Мінтоффа, бо він усе своє тривале політичне життя був пов’язаний із профспілками та Лейбористською партією. Середню освіту здобув у семінарії, а в Університеті Мальти отримав ступіть бакалавра з архітектури та будівництва (1937), магістерський курс за цією же спеціальністю пройшов в Оксфорді (1939). Завдяки своєму фаху одержав на все життя прізвисько Іl-Perit, що мальтійською означає «архітектор».

Крім двох років навчання в Оксфорді і ще двох років роботи архітектором у Великій Британії, решта життя і діяльності Мінтоффа були присвячені Мальті. На вщент зруйнованій у роки війни Мальті професія будівельника була дуже у пригоді. Політичну діяльність Мінтофф розпочав у 19 років у клубі Лейбористської партії. 1936-го він уже став секретарем ЦК партії, 1945-го – членом виконкому і заступником голови партії, а з 1949-го очолив Лейбористську партію Мальти аж на 37 років.

Його політичні погляди були типові для європейського соціаліста. Він завоював популярність соціальними реформами, спрямованими на поліпшення життєвого рівня малозабезпечених верств суспільства. За його уряду були підвищені пенсії, введена грошова допомога на дітей та мінімальна заробітна плата, що в підсумку перетворило колишню британську колонію на державу з високим рівнем соціального забезпечення. У нього були вкрай ворожі відносини з католицькою церквою, вірянами якої були майже всі мальтійці. У 1960-х роках церква навіть оголосила смертним гріхом голосування на виборах за лейбористів, унаслідок чого ті програли вибори й утратили владу.

Стосовно ж незалежності країни, Мінтофф виявився більшим націоналістом, ніж Націоналістична партія Мальти. До здобуття суверенітету Мінтофф пропонував Британії зробити Мальту частиною Об’єднаного Королівства за аналогією з Північною Ірландією. Однак проти цієї ідеї була католицька церква Мальти, та і Британія не підтримала пропозицію Мінтоффа. Тоді він став наполягати (і врешті-решт, домігся) на повній незалежності, хоча Націоналістична партія, що була при владі в момент проголошення незалежності, погодилася на статус домініону.

Дом Мінтофф залишив пост глави уряду і лідера Лейбористської партії 1984 року, але перебував у парламенті аж до 1998 року, коли йому вже було далеке за 80. Він помер на 97-му році життя у 2012-му.  

Економічна політика Мальти за часів уряду Мінтоффа

За колоніального статусу Мальта мала економіку, яку не можна віднести ні до аграрного, ні до індустріального типу, бо то була «економіка військової бази»: більшість працездатного населення Мальти працювало або на базі ВМС Британії, або в компаніях, які обслуговували цю базу. Як я вже казав раніше, батько Дома Мінтоффа теж працював на цій базі. Цілком логічно, що із її закриттям економіка Мальти повинна була зруйнуватися. Це знайома нам картина, але немовби зменшена у 100 разів: на момент отримання незалежності приблизно третина економіки України була зосереджена на обслуговуванні мілітарної машини СРСР, тому зникнення цієї машини призвело до руйнування третини економіки України, що ми не можемо компенсувати нічим уже 25 років.

Ситуація на Мальті була гірша за нашу, бо мальтійська економіка дуже мала за розміром і бідна на ресурси: населення Мальта було таке ж, як приблизно в Деснянському районі Києва, а площа країни – як два Деснянські райони. Із такою кількістю і щільністю населення геть і думати про якесь значне сільське господарство – для нього просто нема місця. Єдиним природним викопним ресурсом був вапняк, бо сама Мальта – то просто купи вапняку посеред моря. Для економіки це означає, між іншим, 100-процентну енергетичну залежність.

Мінтофф почав свою економічну політику цілком у соціалістичному дусі – зі встановлення державного контролю над економікою, в першу чергу над банківською системою. Доречно нагадати, що те саме ми бачимо і в інших успішних економіках на початкових стадіях розвитку: в Сінгапурі, Гонконзі, Південній Кореї. У всіх цих країнах були свої конкретні причини для встановлення державного контрою над економікою. У Мальти найнагальнішою потребою було фінансування націоналізованого судноремонтного заводу, бо його робітники були головною соціальною базою лейбористів. Фінансувати державні підприємства за рахунок закордонних позик було неможливо, бо мальтійський парламент прийняв таке жорстке законодавства щодо іноземного боргу, що фактично закрив можливість комерційного закордонного кредитування. Тому уряду Мінтоффа не залишилося іншого варіанту, крім націоналізації банків.

Логічним продовженням державного контролю над економікою були державні інвестиції. Знову ж таки, державне інвестування економіки притаманне всім «азійським тиграм», навіть більшою мірою, ніж це ми бачимо в Мальти: мальтійський уряд інвестував менше ніж 4% ВВП, а для інших країн швидкого розвитку цей рівень перевищував 5%. Мальта відрізнялася від «тигрів» тим, що пріоритетним напрямом інвестування була не інфраструктура, – найбільше державних коштів було спрямовано на суднобудування і банки. Основним інструментом інвестування була «Корпорація розвитку Мальти» (КРМ), створена ще 1967 року попереднім урядом. КРМ інвестувала в харчову і текстильну промисловість, інжинірингові та страхові фірми, транспортні компанії (державна Air Malta як приклад).

Що цікаво: державні інвестиції та компанії на Мальті були комерційно дуже ефективні, форма власності їм не заважала. Ці мальтійці були зовсім наївні: вони не знали, що таке «посадити на потоки правильних пацанів», державні кошти витрачали на користь країни, а не розкрадали.

Державний контроль зовнішньої торгівлі був запроваджений іще попереднім урядом Націоналістичної партії, уряд Мінтоффа зробив його ще суворішим, збільшивши захисне імпортне мито. На початку розвитку на Мальті застосовували політику заміщення імпорту, хоча це складно уявити для такої маленької та відкритої економіки, як мальтійська (у сучасній Мальті оборот зовнішньої торгівлі значно перевищує ВВП). Протекціоністську політику зовнішньої торгівлі застосовували тут понад десять років.

Державний контроль над економікою та зовнішньою торгівлею закономірно призводить до дефіциту та розвитку тіньової економіки. За лейбористського уряду тіньова економіка швидко поширилася і розквітла. За різними непрямими оцінками, за часів уряду Мінтоффа від 10% до 20% економіки було в тіні. Не треба зверхньо посміхатися: для європейської економіки то справді значний тіньовий оборот, хоча для нас – смішні цифри.

Фактична неможливість комерційного закордонного кредитування та обмеженість внутрішніх джерел фінансування вимагали інших джерел інвестування в розвиток. У перші півтора десятиріччя незалежності таким джерелом була плата за користування військовою базою. За уряду націоналістів ці платежі від Британії давали 5% ВВП Мальти. 1972 року Мінтофф домігся семирічного договору з НАТО, що значно збільшив платежі – майже до 14% ВВП (приблизно чверть доходної частини державного бюджету). Зрозуміло, що 1979 року, коли лейбористи домоглися ліквідації бази НАТО і проголошення політики нейтралітету, це джерело фінансування зникло.

Те, що дохід від оренди бази ВМФ неминуче зникне, було зрозуміло за декілька років, тому Мінтофф розгорнув шалену дипломатичну діяльність по всьому світу, щоб знайти гроші на заміну. І він їх знайшов. Головним джерелом фінансів для Мальти після 1980 року став Муаммар Каддафі.

Крім того, Мінтофф зумів отримати гроші від Саудівської Аравії, ОАЕ, ЄС, КНР, Італії. Головним переговорним інструментом Мінтоффа був шантаж у дусі холодної війни: він вів переговори з обома сторонами світового протистояння з одним аргументом: якщо ви не дасте грошей, то Мальта перейде під контроль протилежної сторони. В результаті гроші Мінтофф одержував з обох сторін, а Мальта не потрапила під контроль до жодної з них. Наприклад, Китай дав уряду Мінтоффа 40 мільйонів доларів позики та довгострокову фінансову допомогу за умови, що радянський ВМФ не з’явиться на Мальті. Проте СРСР таки вліз на Мальту, заплативши за право користуватися нафтобазою для зберігання пального для ВМФ. Таким чином, 1981 року Мальта одержала закордонної допомоги більше, ніж НАТО платила за оренду бази.

Безумовно, довго поводитися таким чином неможливо. Репутація Мінтоффа в очах Британії та США була зруйнована, його стали вважати непрогнозованим політиком. Розмір іноземної допомоги в 1980-х роках швидко скорочувався і майже зійшов нанівець до 1986 року. Але економіка Мальти вже могла обійтися і без неї.

Структурні зміни

Економіка військової бази змінилася на економіку сервісу і виробництва. Географічне розташування Мальти дуже сприятливе для розвитку туризму за моделлю Італії, Іспанії, Греції. Турецьке вторгнення на Кіпр 1974 року можна вважати невеличким дарунком долі для туристичної індустрії Мальти. Туризм став найбільшим сектором економіки Мальти – як за кількістю зайнятих, так і за часткою у ВВП (приблизно четверта частина зайнятості та ВВП). Загалом усі види сервісу зараз дають Мальті понад 80% ВВП.

Політика розвитку власної промисловості, започаткована на зорі незалежності, теж принесла свої результати: суднобудування та ремонт суден, електроніка і фармакологія – основні модерні сегменти промислового виробництва Мальти.

Мені особливо подобається гнучкість і оперативність реакції економічної політики Мальти. Я маю на увазі не фантастичні політичні кульбіти Мінтоффа, а більш фундаментальні речі. Коли виник попит на офшорні фінансово-юридичні інструменти, Мальта змогла їх запропонувати іноземним підприємцям. У результаті сегмент фінансових послуг нині дає робочі місці для 5% працездатних мальтійців. Коли виникла ніша на ринку ремонту літаків, то мальтійці не тільки створили сучасний авіаремонтний завод, а на базі місцевого університету організували підготовку персоналу з авіатехніки. У результаті на авіаремонтному заводі 90% працюючих – місцеві інженери й техніки.

Підсумки та висновки

1984 року, залишаючи пост прем’єр-міністра, Мінтофф у своєму виступі перед парламентом заявив, що він урятував країну від духовного та фізичного рабства і створив здорову та незалежну націю. Безумовно, його персональна роль в утвердженні незалежної успішної Мальти незаперечна. Проте зараз серед мальтійців є й інші оцінки часу його урядування – як чорного періоду в розвитку мальтійської ліберальної демократії. Так, Мінтофф був далекий від ліберальної демократії, але ж він був іще більш далекий від авторитарних правителів Сінгапуру, Тайваню чи Кореї.

Мінтоффу персонально, як і іншим мальтійськім політикам, не була притаманна стратегічна візія на кшталт Лі Куан Ю, – він опікувався більш простими та короткотерміновими проблемами. Однак патріотизм і здоровий глузд дозволяли йому і його наступникам ухвалювати ефективні політичні рішення.

Якщо ваші природні ресурси обмежені купою каміння посеред моря, ви все одно можете створити ефективну економіку і забезпечити високий рівень життя для народу – ось короткий висновок з економічної історії Мальти останніх 50 років.

Мальта менша за Китай у 3,5 тисячі разів, проте обидві країни демонструють схожу динаміку економічного розвитку. Це означає, що розмір країни теж не має вирішального значення, як і відсутність природних ресурсів. І тому будь-які закиди, що у Грузії реформи пішли тільки тому, що вона в 20 разів менша за Україну – повна маячня.

Єдиний ресурс, без якого неможливий швидкий економічний розвиток – це адекватна економічна політика і люди, які її можуть розробити і втілити.

Ця рубрика є авторським блогом. Думка редакції може не збігатися з думкою автора.