Надя, лечиться надо!

Зізнаюся: я ще пару років тому «топив» за Надю Савченко, жадав її звільнення, аплодував присвоєнню їй звання Героя України і навіть уявити не міг, що доведеться писати цей текст.

Підозрюю, що після останніх подій більшість наших громадян щиро обурилися на кшталт: «Чому наші спецслужби її не розкусили раніше?!», «Коли її завербували!?», «В неї є довідка з психлікарні?!» і т.д. Але ми, своєю чергою, спробуємо розібратися: яке завдання поставили перед Савченко пропутінські політтехнологи, коли і чому вона «скурвилася»?

Про вельми неоднозначні моменти в її поведінці товариші Надії по службі говорили ще до того, як вона потрапила в полон. Причому, кажуть, потрапила таки випадково, через військову неграмотність, іще й прийняла напередодні «лишнего на грудь».

Що далі було — знають усі. Образ «полонянки Кремля» досить успішно розкрутили, причому не лише проросійські ЗМІ. Восени 2014 року Савченко вже стає першим номером списку ВО «Батьківщина» — партії, рейтинг якої на той момент суттєво просів. Кажуть, що взяти її до списку Тимошенко порадив Віктор Медведчук. Логіка Медведчука — кума Путіна — тут цілком зрозуміла: підвищити статусність полонянки для політичних торгів і вигідного подальшого обміну. Логіка Тимошенко, яка брала її у список, теж була зрозуміла: після переходу низки партійців до лав «Народного фронту» партія конче потребувала осіб, які ототожнювалися б із героїчним опором російському агресору. Потім був тривалий судовий процес, голодування, епатажні виступи «бранки Путіна», масовий піар у ЗМІ… Як наслідок — Савченко стала чи не найрейтинговішим політиком в Україні.

Однак після її «визволення» все перевернулося з ніг на голову. Дивні заяви, співпраця з Рубаном, контакти з Медведчуком, озвучування змісту сурковсько-медведчуковських методичок, візити до лідерів терористів на окуповані території — все це вкупі дало підстави вважати Савченко людиною Кремля. Потрапивши з корабля на бал і опинившись у вирі політичного життя, Надія наробила купу дурниць (зроблених і зумисно, і ні) й поховала свій рейтинг. Дедалі частіше виникають питання: чи не є вона «консервою», і якщо так, то коли її завербували, як і т.д.

Проте давайте все-таки спробуємо апелювати до логіки спецслужб РФ: якби Росія дійсно хотіла зробити із Савченко президента чи, принаймні, впливового політичного лідера, чи стали б кремлівські технологи їй радити робити ті дії і ті кроки, які вона здійснює? Очевидно, що ні. Гарний агент робив би все, щоб сподобатися патріотичній публіці, уникав би сумнівних знайомств і через кожне слово лаяв би Путіна і його прислужників. Із Надею все було не так. Тобто Савченко точно не є класичною агентурою, до співпраці з РФ її могли схилити в часи ув’язнення, цілком можливо, їй просто підсовували потрібну інформацію. Тобто такий собі із Савченко вийшов агент, і досвідчені службісти, вивчивши характер Наді, це прекрасно розуміли. Їм вона була потрібна як тимчасовий союзник, завдання якого — відпрацювати певне замовлення і зникнути з політичної карти України.

…Після оприлюднення підозр у сприянні підготовки теракту, схоже, піарники вирішили трохи підняти Наді рейтинг. Її заява, що непогано було б ліквідувати цю злочинну владу, цілком могла би сподобатися доморощеним зрадофілам. Але від того її політичні перспективи не стають кращими. Хіба що Савченко об’єднається з іншим постійним учасником псевдоекспертних політичних програм на каналі «NewsOne» Вадимом Рабиновичем. А що — цілком можливо, тим паче якщо за порєбріком схвалять таку конфігурацію. Блок Рабиновича–Савченко — звучить одначе! Таке об’єднання, окрім бабусь, що ностальгують за «совком», може отримати й частину патріотичного «пенсіонерського» електорату, який розчарувався в Юлі і тепер готовий кричати: «Дайош Надю!».

Гіпотетично, може, Надя і не хоче підігравати Путіну, але все виходить навпаки. Так буває, коли ти об’єкт, а не суб’єкт політики, коли грають тебе, а не ти. Адже хай би навіть Надія і не перебувала в ув’язненні в тих умовах, про які писали ЗМІ, та хай там що — війна, полон не проходять для психіки непоміченими. Перш ніж із головою лізти в політику, в цій голові треба навести який-неякий лад.