#PiMpatreon. Два українці, три гетьмани і фейк

Мене відверто напружує ситуація, нині пануюча в нашому суспільстві. Як це прийнято у скрутні моменти, більша частина людей піддається емоціям та – задля зручності – сумнівним ресурсам, публікаціям яких треба вірити серцем, а не мозком. Оскільки проблеми в економіці та політиці нікуди не дінуться, пропоную урок на фоні динозаврів із метеоритом (зараз все відбудеться так само).

Всі ми тепер у одному човні: виборці Зеленського та Порошенка, Юлії Володимирівни та Дарта Вейдера. Але ось, попереду водоспад, а як нам випливати, ніхто не знає. Тільки є один нюанс. Люди з веслами не просто не знають, що робити, вони взагалі не відстрілюють ціну власних помилок. Тому заради сміху луплять веслами нижче ватерлінії.

Перші думки для цього тексту в мене з’явились приблизно місяць тому. Річ у тім, що моя дитина до карантину ходила в доволі гарний приватний садочок. Хочеш, не хочеш, а публіка якось просочиться у коло близьких знайомств – йой, ваша доця вийняла око його синочку, треба обкашляти вапросікі. Тому дітки ростуть у стилі Бера Гріллза, а завдяки їх диверсіям я вже особисто знаю деяких батьків. В принципі, траплялись непогані люди з гарним статусом і роботою, доволі адекватні при спілкуванні. Не закривайте сторінку: це зовсім не понти, просто зараз я зроблю вам дуже боляче.

На мить абстрагуємось. Уявіть, що ви спілкуєтесь із викладачами Гарвардського університету. Вони не вірусологи, але розумні люди. До певного часу ви обговорюєте різноманітні наукові теми – від хмари Оорта до останніх новин біології – аж ось починається паніка. І всі навколо різко деградують, являючи свою людську природу. Відомий математик нині гризе кактус, бо про його цілющі властивості написав сусід у Facebook. Славетний географ вже півгодини шукає на глобусі Нібіру, аби накреслити його рятівні обриси на власному лобі. Добре, пацани, гарно посиділи – мені пора додому, за шапочкою з фольги.

Природній страх демонструє справжню природу людини. Кожен із нас має певні побоювання, а вони на інстинктивному рівні глушать мозкову активність, перетворюючи навіть професорські посиденьки на втечу худоби в The Lion King. І Муфасу затопчуть, і тебе – якщо не встигнеш відскочити. Останні два абзаци не виглядають жартом, бо далі я говорю не про викладачів у Гарварді.

Так-от, сиджу я на початку березня у батьківських групах, дивлюсь на розумовий рівень уже дорослих людей, що давно встигли розмножитись... Стає гірко. Дивно, що з таким темпом президент у нас Зеленський, а не Левко Дурко.

Продовження тексту в ексклюзивному доступі

• Нудно? Не витрачайте час, ми його зекономимо: на сайті вистачає авторских матеріалів.
• Анонси виділяються навіть у назві – ми нікого не обманюємо.
• Якщо матеріал подобається, завжди раді бачити вас на нашому Patreon: слідкувати за оновленнями раннього доступу та ексклюзивної частини можна за тегом #PiMpatreon.