Конституція, комікс і Біблія. Як «Голос» розбирався в літературних жанрах

На днях уся прогресивна спільнота відзначала День Конституції, і як годиться, політичні партії вирішили привітати простий український нарід зі святом Основного Закону. Ніби все по класиці: високопарні балачки ні про що, стоп`ятсот лайків і однотипних коментарів в соцмережах. Наче все добре.

Але раптом, одна парламентська проєвропейська патріотична партія вирішує подати Голос. Спершу лідер парламентської фракції Сергій Рахманін у партійному відеозверненні заявить, що «Конституція — це не комікс. Конституція — це Біблія». А за ним зразу партійний СММник «скатав» цей перл рубрики «золоті афоризми Отто фон Бісмарка» в привітання партії.

Дійсно, немає кращого способу, щоб пояснити на контрастах, що Конституція (Основний Закон!) – це не якийсь там «набір вєсьолих картінок», а така от фундаментальна потужність, як Біблія. Хороше порівняння, особливо, коли ти народний депутат проєвропейської партії ліберального толку. Біблія — це якраз порівняння, яке взагалі ні разу не суперечить статті 35 цієї ж Конституції.

В цілому всю цю історію можна було б закрити, якби ще вчора, після того, як представники комікс-індустрії попросили в коментарях добирати вирази, вибачитись і відредагувати звернення. Однак, у партії вирішили просто сказати, що «Конституція — не комікс, не роман, не поема, не опера. Це Закон», і взагалі немає тут ніякої неповаги до коміксу, як культурного феномену.

Звісно, дякую, що партія нагадала, що ніщо не Конституція, окрім самої Конституції. Але на мою скромну думку, політсила, яка позиціонує себе, як проєвропейська та правоцентристська повинна знати, яке значення має комікс-індустрія в європейському і світовому масштабі.

Читайте також:

• Микита Максимов. Брагар та Шарій: перший пішов, та не дійшов
• Тім Златкін. Що Зеленський здав ворогу: короткий список

Комікс, або ж його україномовний синонім — мальопис — це дев'ятий вид мистецтва, який синтезує в собі літературу та образотворче мистецтво. Комікс — це окрема частина культурного простору більшості західних країн світу, яка створює національні культурні міфи та архетипи, витворює один з ракурсів культурного світу тієї чи іншої країни.

Для прикладу Супермен — це вже давно не просто персонаж коміксів, а загальновизнаний символ американської культури, на рівні з яблучним пирогом, клаптиковою ковдрою та грою в бейсбол. А образ Капітана Америки зумів змотивувати йти на фронти Другої світової більше американців, ніж умовляння армійських рекрутерів.

У свій час автор коміксу «Громадянська війна» від MARVEL (відомий любителям кіно, як «Перший месник: Протистояння») Марк Міллар заявив про свій комікс: «У цьому мальописі діти побачать велику бійку, а дорослі задумають про наші свободи». Так він пояснив, що бійка між супергероями – алюзія на прийняття «Патріотичного акту», що давав право американським спецслужбам вести негласне спостереження за громадянами, після подій 9/11.

Комікс у зручній формі має можливість розкривати найсерйозніші проблеми суспільства, як то Голокост («Маус» Арта Шпігельмана, «Схована дитина» Луї Дувієра), комуністична диктатура («Стіна» Петра Сіса, «Смерть Сталіна» Фабєна Нюрі, «Пхеньян» Гі Деліля) чи травматичні розлади («Сабріна» Ніка Дрнасо, «Проковтни мене повністю» Нейта Пауелла).

Кількість накладів деяких примірників коміксів складає пів мільйона. Величезна кількість західних політиків є промоутерам комікс-індустрії в світі. Той самий Еммануель Макрон вважає не «западло» виступити на найбільшому французькому комікс-фестивалі Ангулем. А Бараку Обамі не здавалось чимось неземним запрошувати людей на Comic Con в Сан-Дієго.

Ба більше, в Україні вже давно існує низка просвітницьких коміксів, які навчають дітей, що таке академічна доброчесність («І де я? Ідея!»), небезпеку вибухових пристроїв на Донбасі («Супергерої проти мін»). Ба більше, навіть Мінінформполітики спромоглося профінансувати комікс «Протистояння», який розказує про злочини «червоного терору».

Українська комікс-індустрія змогла народити серію коміксів «Кіборги» про героїзм оборонців Донецького аеропорту, комікс «Тато», що рефлексує на тему Революції гідності та війни на Донбасі. А комікс «Діра» – це мистецький вирок донеччанина Сергія Захарова, який пів року перебував в полоні, самопроголошеним «ДНР» і «ЛНР». Все це тому, що комікс — це не лише вид мистецтва, а й вид медіа, який можна зручно й ефективно застосовувати в інформаційній війні. 

Можна тисячу раз закидувати мене фекаліями, наче я топлю «одну з небагатьох проєвропейських патріотичних партій». Але, як на мене, проєвропейськість — це зокрема і долученість до європейського культурного простору. А він не можливий, поки відношення до комікс-індустрії буде на рівні – «набір карикатур для читання у вбиральні».