Планета нагрівається, міста заливає. Як кліматичні зміни впливають на життя та світову політику

Погодні аномалії на зразок тих, що переживає цього літа Україна — аж ніяк не випадковість. Це перші наслідки глобальних кліматичних змін, спричинених зростанням температури планети. Проявлятися вони будуть по-різному — катастрофічними повенями в одних регіонах і катастрофічними засухами в інших. Але наслідок буде один: колосальні збитки від стихійних лих, дефіцит продовольства і води, а також конфлікти між людьми та державами за ці ресурси. Про це — стаття у Foreign Affairs, яку переклали «Тексти».

Є відчуття, ніби світ перебуває у стані постійної кризи. Ліберальний міжнародний лад штурмують як ізсередини, так і ззовні. Демократія занепадає. Кволе економічне відновлення не змогло забезпечити значного зростання доходів більшості людей на Заході. Підйом Китаю загрожує домінуванню США, і нововиниклі прояви міжнаціональної напруги збільшують ризик катастрофічної війни.

Утім, існує одна загроза, яка, так само як і всі згадані, визначатиме життя в нинішньому столітті — зміна клімату. Розлад клімату на Землі в остаточному підсумку забере на себе більше уваги та ресурсів і матиме суттєвіший вплив на глобальну економіку та міжнародні відносини, ніж усі інші сили, які зараз помітні у світі. Зміна клімату перестане бути віддаленою загрозою та стане явищем, чиї прояви потребують негайних дій.

Концентрація двоокису вуглецю, основного парникового газу, зараз перевищує 410 часток на мільйон — це найвищий рівень за 800 тисяч років. Глобальна середня температура на 1,2 градуса за Цельсієм вища, ніж до початку промислової революції. Науковці одностайно стверджують, що максимальне зростання температури, за якого ще не відбудуться небезпечні кліматичні зміни, — це 2 градуси за Цельсієм. У людства є майже 20 років до того моменту, коли зупинитися перед цим порогом буде, по суті, неможливо, але більшість достовірних прогнозів показують, що світ його таки перейде.

Два градуси тепла — це все ще невизначений рівень; нема гарантованих наслідків будь-яких температурних змін. Але є гігантська відмінність між двома градусами тепла і двома з половиною, трьома чи чотирма. Нездатність стримати глобальні викиди СО₂ призведе до неприємних сюрпризів. Зі зростанням температури відбудеться зміщення кліматичних явищ. Катастрофічні повені, які траплялися раз на сто років, відбуватимуться кожні п’ятдесят чи кожні двадцять. Малоймовірні ризики стануть іще екстремальнішими, і події на кшталт 120 сантиметрів опадів, які випали протягом 24 годин на Гавайях цього року, стануть більш поширеними.

Уплив наслідків кліматичних явищ на геополітику робить їх іще страшнішими. Нові погодні тенденції спричинять соціальне та економічне збурення. Підвищення рівня моря, вимирання ферм та ще більш потужні шторми й повені зроблять деякі країни непридатними для життя. Ці зміни стануть новим і непередбачуваним випробуванням для системи міжнародних відносин.

Глобальні загрози історичного масштабу вимагають аналогічних масштабів співпраці. Якщо людство зможе успішно протидіяти цій проблемі, це станеться завдяки лідерам, що дадуть глобальному світоустрою відчуття спільної мети та визнають потужні зміни в розподілі сили. Китай та Сполучені Штати повинні будуть тісно співпрацювати, а інші дійові особи, такі як владні установи в межах націй, приватні компанії та неурядові організації, також повинні зробити свій внесок.

Рівень має значення

Наслідки кліматичних змін починають ставати очевидними. Із 17 найтепліших років за весь час спостережень 16 були зафіксовані після 2001 року. Минулої зими температури в окремих частинах Арктики перевищували норму на 25° за Цельсієм. І кліматичні зміни означають значно більше, ніж просто розігрів планети. Світ вступає в період, який кліматолог Катарін Хейхо назвала «глобальним здивуванням». Повсюди проявляються нетипові погодні явища. Науковці пов’язують деякі з них із кліматичними змінами; щодо інших наявність цього зв’язку наразі не доведена.

Пори року зсуваються. Засухи трапляються тоді, коли метеорологи зазвичай чекали на дощ. Брак опадів збільшує ризик лісових пожеж, на кшталт тих, що сталися в Каліфорнії минулого року. А коли дощ таки йде, занадто часто він випадає весь відразу, як це сталося в Г’юстоні під час урагану «Гарві». Із підвищенням рівня моря та посиленням штормових хвиль те, що колись було нормальними припливами, почне затоплювати прибережну інфраструктуру. Так уже сталося в Маямі в нещодавні роки, через що довелося встановлювати системи відкачування штормової води ціною в сотні мільйонів доларів.

До середини століття океани можуть піднятися настільки, що солона вода почне нищити сільськогосподарські угіддя та забруднювати прісну воду на низьких островах, що зробить їх непридатними для життя задовго до того, як їх накриє вода. Докази впливу кліматичних змін на характер тропічних циклонів та ураганів не такі очевидні, але вважають, що хоч таких штормів і стане менше, ті, що все ж виникатимуть, будуть значно лютіші.

Такий розвиток подій фундаментально змінить глобальну політику. У низці провідних країн, включно зі США та Китаєм, значна частина населення та цінна інфраструктура вразливі до кліматичних змін. Влада опиниться в ситуації, коли вона буде змушена перерозподіляти ресурси збройних сил на проведення рятувальних операцій та відбудову спустошених населених пунктів. Це відволіче значну кількість бійців та військового спорядження від підготовки до конфліктів з іноземними супротивниками.

2017 року, коли по США один за одним вдарили три потужні шторми, цивільні органи з надзвичайних ситуацій були вимушені просити підтримки у збройних сил, аби не допустити значних людських жертв. Десятки тисяч нацгвардійців були мобілізовані на рятувальні операції, надавали засоби життєзабезпечення та відновлювали життєво необхідну інфраструктуру і дію закону. Третій шторм, ураган «Марія», спричинив загибель 1000 людей та залишив цілий острів Пуерто-Ріко без електропостачання. Владі знадобилися місяці, щоб відновили електропостачання для 3,5 млн американців, які там проживали. Навіть зараз дехто залишається без електроенергії. Напередодні шторму понад 100 тисяч пуерторіканців виїхали до континентальної частини США. Загальні втрати Сполучених Штатів від цих штормів та інших надзвичайних ситуацій, пов’язаних із погодою, 2017 року становили 300 мільярдів доларів.

Китай має свій комплекс власних проблем. На його південному узбережжі кілька гігантських міст, таких як Гуанчжоу та Шанхай, вразливі до повеней. На півночі, в індустріальному осерді країни, цілі області потерпають через дефіцит води, що негативно впливає на життя півмільярда людей. За минулі 25 років у Китаї зникло близько 28 тисяч річок. І розв’язання цих проблем буде недешевим. Один тільки амбіційний інфраструктурний проект із перекидання води з півдня на північ уже обійшовся уряду Китаю як мінімум у 48 мільярдів доларів. Його ще не завершено, але Китай заявляє, що це поліпшило ситуацію з водозабезпеченням Пекіна і покращило життя 50 мільйонів людей. Аби розв’язати проблему затоплення таких міст, як Шанхай, Китай розпочав ініціативу «міст-губок», щоб налагодити природний стік води. Із 2015 року Китай інвестував у неї 12 мільярдів, і остаточна вартість становитиме сотні мільярдів доларів.

І Китай, і США достатньо заможні, щоб упоратися із цими затратами. Проте наслідки кліматичних змін у бідніших країнах спричинять глобальні проблеми. Щороку мусони викликають повені в районі річки Інд у Пакистані. Але 2010 року вони були справді епічних масштабів, що спричинило евакуацію 20 мільйонів людей і загибель 2 тисяч. Сполучені Штати надали термінову допомогу на 390 мільйонів доларів, а збройні сили доставили в зону лиха 9 мільйонів кілограмів вантажів. 2013 року понад 13 тисяч американських військовослужбовців були відряджені для подолання наслідків тайфуну «Хайянь», який ударив по Філіппінах.

Окремі шторми завдають колосальної шкоди, але громади зазвичай відновлюються. Кліматичні зміни, натомість, створять більш перманентні проблеми. Підвищення рівня моря, штормові повені, які через це посиляться, та проникнення солоної води загрожуватимуть існуванню низки острівних країн. 2017 року, після того, як ураган «Ірма» вдарив по Барбуда, все населення цього карибського острова, а це 1800 людей, було евакуйоване. Кірібаті, група островів у Тихому океані, більшість із яких піднімається лише на кілька метрів над рівнем моря, придбала землю на сусідньому Фіджі як останній засіб перед загрозою підняття моря.

Тоді, коли деякі країни затоплює вода, інші страждають від її нестачі. Останніми роками засухи на Африканському Розі та у країнах на півдні континенту поставили мільйони людей під загрозу спраги чи голоду. 2011 року Сомалі, і без того розколота десятиліттями війни, зазнала засухи з подальшим голодом, який забрав життя не менше ніж 260 тисяч людей. Раніше того ж року Кейптаун, місто в Південній Африці, де проживає майже 4 мільйони людей, зміг уникнути повного вичерпання водних ресурсів лише завдяки героїчним зусиллям з економії. Кліматичні зміни, що проявляються у зростанні температур та зміні системи випадання дощу, призведуть до недостатньої кількості та нерегулярності опадів. Наслідком стане зниження врожайності та нестача води для потреб людей.

З 1945 року, попри розпад низки держав чи інші кризові явища в них, дуже небагато країн перестали існувати. У нинішньому столітті кліматичні зміни можуть перетворити смерть держав на звичне явище, коли проникнення солоної води та штормових повеней зробить низку острівних держав непридатними для життя. І хоч більшість із них, яким загрожують кліматичні зміни, має нечисленне населення, масовий безлад ними не обмежиться.

Навіть у інших країнах спад продуктивності сільського господарства та інші кліматичні ризики змусять населення мігрувати із сільської місцевості до великих міст, або навіть через кордони. Необхідно буде переселяти десятки тисяч людей. Щодо тих, хто перейде кордон, необхідно буде ухвалювати рішення: чи залишаться вони постійно, і чи стануть громадянами країн, які їх прийняли? Чи зможуть держави, які отримають території всередині інших держав, отримати суверенітет над цими землями? Нова Зеландія робить попередні кроки в напрямку до створення нового типу віз для нечисленної кількості кліматичних біженців з острівних держав Тихого океану, але наразі не існує міжнародних норм щодо тих, хто був змушений залишити домівки через кліматичні зміни. Нагальність цих питань у наступні роки лише зростатиме.

Створюючи нові кризи, кліматичні чинники одночасно поглиблюватимуть і вже наявні кризи. Майже 800 тисяч представників етнічної меншини рохінья втекли з М’янми до Бангладеш унаслідок етнічних переслідувань. Багато таборів біженців розташовані в районах, вразливих до несподіваних повеней під час мусонних дощів. Що ще гірше, на більшості територій навколо таборів вирубано лісовий покрив, через що намети та хижі вразливі до знесення потоком води. І хоч світ значно поліпшив свою здатність протидіяти загибелі людей унаслідок погодних лих, кліматичні зміни перевірять на міцність системи гуманітарної допомоги та протидії надзвичайним ситуаціям, які вже зараз працюють на межі можливого внаслідок безкінечних конфліктів у Сомалі, Південному Судані, Сирії та Ємені.

Кліматичні війни

Зміни клімату також значно погіршать міжнародну напругу. Аналітики періодично попереджали про наближення водяних воєн, утім, наразі країни спромоглися розв’язувати більшість таких суперечок мирно. Індія та Пакистан, наприклад, отримують значну кількість води з річки Інд, яка перетинає спірну територію. Але хоч ці дві країни вели між собою кілька воєн, вони ніколи не конфліктували щодо розподілу води, дякуючи угоді про воду Інду від 1960 року, яка забезпечує механізм для спільного управління водними ресурсами. Утім, збільшення попиту та дефіциту посилили напругу навколо Інду. Наміри Індії побудувати вище по течії греблі були оскаржені Пакистаном, і 2016 року на тлі політичної напруги прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді тимчасово призупинив участь країни у спільних зустрічах з управління річковими ресурсами. У майбутньому мирна співпраця ще більше ускладниться.

Партнерство серед інших країн, які ділять річкові басейни, ще більш нетривке. Кілька держав південно-східної Азії співпрацюють по долині річки Меконг через Комісію з Меконгу, але Китай, найбільша із шести країн, через які протікає Меконг, і де розміщений її витік, до неї не входить. Влада Китаю та інші країни, розташовані вище по течії, спорудили греблі, які загрожують позбавити засобів існування рибальські та сільськогосподарські громади у В’єтнамі та інших країнах нижче по течії. Конкуренція за річкову воду лише посилилася після того, як у регіоні почастішали засухи.

Схожа динаміка розгортається навколо Нілу. Ефіопія будує потужну дамбу для потреб зрошення і генерування електроенергії, — крок, що послабить притік води до Єгипту та Судану. Донедавна Єгипет володів диспропорційними правами на Ніл (це спадок колоніальної ери), але цьому настає кінець, що потребує обережних переговорів щодо розподілу води і того, як швидко Ефіопія зможе заповнити водосховище перед греблею.

Насильство аж ніяк не є неминучим, але напруга щодо водних питань як усередині країн, так і між різними державами, створить нові гарячі точки в регіонах, де є дефіцит інших ресурсів, а інституційні запобіжники слабкі або взагалі відсутні.

Заходи з реагування на наслідки кліматичних змін можуть іноді виявитися більш значними, ніж самі зміни. Наприклад, 2010 року після посухи, що знищила одну п’яту врожаю пшениці в Росії, уряд федерації заборонив експорт зернових. Цей крок у поєднанні зі зниженням врожаїв у Аргентині та Австралії, які теж постраждали від посухи, спричинив різке зростання світових цін на зернові. І це могло сприяти дестабілізації деяких і без того нестабільних країн. У Єгипті, наприклад, щорічне збільшення цін на продовольство сягнуло 19% на початку 2011 року, що дало енергію акціям протесту, які призвели до повалення президента Хосні Мубарака.

Реагування держав на інші кліматичні феномени також посилило напругу. Танення льоду в Арктиці відкрило нові суднохідні маршрути для товарів та родовища для видобутку нафти й газу, що спричинило сварку між Канадою, Росією, США та іншими арктичними націями щодо прав на контроль над цими ресурсами.

Ба більше, зусилля зі зменшення викидів вуглецю, хоч і є бажаними, здатні водночас розпалити конкуренцію. Зі зростанням попиту на чисту енергію країни почнуть конфліктувати щодо питань субсидій і тарифів, бо кожна намагатиметься посилити свої позиції в новій зеленій економіці. Агресивні субсидії Китаю щодо галузей сонячної енергетики спричинили зворотну реакцію від виробників сонячних панелей у інших країнах. США наклали на них тарифи у 2017 році, а Індія обдумує аналогічні заходи.

Зі зростанням побоювань щодо кліматичних змін, полеміка між країнами стане гострішою та більш відвертою. Оскільки виробництво батарей, які використовують в електромобілях, потребує дефіцитних мінералів, таких як кобальт, літій та нікель, а їх поклади виявлені здебільшого в країнах, занурених у конфлікти, таких як Демократична Республіка Конго, зростання виробництва батарейних автомобілів може спричинити нове небезпечне змагання за ресурси. І хоч виробники розробляють інноваційні технології, аби зменшити залежність від цих мінералів, подібна напруга стане звичною під час переходу до чистої енергії. Так, компанії та країни, які сильно залежать від викопного пального, чинитимуть опір, коли на них тиснутимуть, щоб ці ресурси лишилися в землі.

Існують міріади потенційно суперечливих політик, які можуть застосувати уряди як реагування на зміну кліматичних умов. Заборона експорту нових дефіцитних ресурсів, захоплення земель у інших країнах, обов’язковий перехід на біопаливо, запровадження законів щодо збереження лісів і тисячі інших альтернатив призведуть до появи переможців та невдах і розпалюватимуть внутрішню й міжнародну напругу.

Гаряче питання

Ці жахливі сценарії не є неминучими, але багато залежить від того, чи зможуть країни спільно діяти, щоб зупинити викиди вуглецю та запобігти найгіршим проявам кліматичних змін.

Коли минулого року президент США Дональд Трамп оголосив про наміри вийти з Паризької кліматичної угоди, багато інших країн, у тому числі Китай, Франція, Німеччина, Індія та Велика Британія відреагували на це подвоєною підтримкою цієї угоди. Президент Франції Еммануель Макрон у грудні організував міжнародну зустріч із питань зміни клімату, і навіть створив фонд для заохочення провідних науковців-кліматологів, особливо зі США, працювати у Франції.

Кліматичні зміни залишатимуться гострою проблемою для політиків у більшості країн, адже населення по всьому світу очікуватиме дій від своїх лідерів. Навіть Сполучені Штати формально все ще залишаються в Паризькій угоді; їх вихід набуває чинності наступного дня після чергових президентських виборів 2020 року. Якщо Трампа не переоберуть, наступний президент може повернути членство країни в угоді.

Ба більше, навіть у ситуації, коли федеральний уряд США відсторонився від міжнародного лідерства у кліматичній сфері та почав згортати внутрішні кліматичні політики, запроваджені в часи Обами, губернатори, мери та керівники компаній залишаються прихильниками кліматичних заходів. Минулого року екс-мер Нью-Йорка Майкл Блумберг створив об’єднання «Ми не вийшли», до якого наразі належать майже 2700 лідерів з усієї країни. Вони заявили про відданість діям щодо кліматичної проблеми, які, в разі виконання, забезпечать 60% від початкової мети США щодо скорочення викидів відповідно до Паризької кліматичної угоди.

До коаліції увійшов губернатор Каліфорнії Джеррі Браун, чий штат має п’яту у світі за величиною економіку. У вересні, аби створити імпульс перед запланованими на зиму кліматичними переговорами в Польщі, Браун планує прийняти Глобальний саміт із дій щодо клімату у Сан-Франциско. Це буде видовищний спектакль: чинний губернатор провадить власну глобальну дипломатію незалежно від федерального уряду. Внесок Каліфорнії на цьому не закінчується. Провідні технологічні компанії, що тут базуються, такі як Google, також увійшли до коаліції. Вони встановили амбіційні внутрішні цілі щодо використання відновлюваної енергії, яка має забезпечити всю їхню діяльність. Зважаючи на їхні великі масштаби та глобальний ланцюжок постачання, подібні компанії мають гігантський потенціал впливу.

Тоді, коли лідери вкладають час та енергію в міжнародні угоди, вони розбудували паралельні, менш помітні, але не менш важливі процеси, які заохочують до дій. Оскільки кліматичні зміни несуть із собою цілий набір проблем у транспорті, енергетиці, будівництві, сільському господарстві та інших галузях, експериментування дає змогу пробувати різні шляхи розв’язання різноманітних проблем одночасно — безпекові наслідки в рамках Радбезу ООН, субсидії викопному паливу в рамках «Великої двадцятки», проблема газів, що швидко розпадаються, таких як гідрофторовуглеці, в рамках Монреальського протоколу, і скорочення лісів через ініціативи на кшталт Нью-Йоркської декларації щодо лісів. Цей набір зусиль може бути хаотичнішим, ніж централізація всього в рамках однієї глобальної угоди, але уникнення єдиної критичної точки та надання можливості різним групам та членам угод розв’язувати проблеми, до яких вони пристосовані найкраще, здатне забезпечити більш надійний результат.

Люди довели свою високу здатність пристосовуватися, але сукупні наслідки кліматичних змін для міст, виробництва продовольства та водозабезпечення створюють гігантський виклик для всієї планети. Китай та США будуть у центрі глобального реагування. Разом ці дві країни відповідальні за понад 40% викидів планети; один лиш Китай створює 28%.

Під час підготовки до переговорів по Паризькій кліматичній угоді президент США Барак Обама інвестував колосальний політичний капітал у досягнення двостороннього порозуміння з Китаєм. Відмова адміністрації Трампа від кліматичних заходів посилює тиск на Китай у сенсі вирішення проблеми власних викидів та оцінки наслідків для довкілля від дій за кордоном через ініціативу «Пояс і шлях» та Азійський банк інфраструктурних інвестицій.

Відносини між Китаєм та США останнім часом погіршилися, але країнам необхідно працювати разом, бо світу не піде на користь всеохопна змагальність між ними. Їм треба буде створити систему, здатну ізолювати окремі проблеми, щоб вони могли, наприклад, мірятися силами щодо регіональної безпеки в Азії, але при цьому співпрацювати щодо питань, де їхні долі поєднані — таких, як зміни клімату чи глобальні епідемії.

Єдиний спосіб досягнути цього — це система, що визнає багатополярність влади. До певної міри цей процес уже йде, бо США зменшують свою гегемонію і контроль над усе більш багатополюсним світом, у якому є більші сподівання на Китай, що перебуває на підйомі. Проте цей процес має поглибитися. Урядам необхідно координувати свої дії із суб-національними установами, приватними корпораціями, неурядовими організаціями та дуже багатими особами. У питаннях кліматичних змін та багатьох інших проблемах ці дійові особи мають ліпшу спроможність запроваджувати зміни на місцевому рівні, ніж центральна влада. Створення устрою, пристосованого до цієї мети, буде непростим. Однак поєднання міжнародних угод, мереж організацій та людей, відданих розв’язанню специфічних проблем пропонує найкращий шанс уникнути катаклізмів, спричинених кліматичними умовами.

Переклад: Сергій Лук'янчук.

Джерело: Foreign Affairs.