Таке європейське, таке особисте

Наталія Мещерякова, військовослужбовець

Мені ж начебто є за чим сумувати з минулого, довоєнного життя.

Я точно дотримувалася поради Ремарка і чудово проводила час у Парижі, нічим, по суті, не займаючись. Гемінгвеївські сніданки з устрицями на ринку та прогулянки локаціями зйомок улюблених фільмів. І дахи. Обов'язково дивитись на дахи з пагорбу Монмартр. Все як у книжках пишуть. Але Лувр, Орсе, музей Родена, Нотр-Дам і Пантеон — обов'язкову програму старанного туриста done. А потім шукати місця, де живуть своїм паризьким життям парижани. П'ють в барі з церковними середньовічними меблями чи грають в петанк у сквері на Сіте.

Те саме в Римі — тут біля фонтану «Баркачча», що поруч з Іспанськими сходами, талановитий Mr. Ripley розіграв багатоходівочку, маршрут прокладаєш місцями, де на Vespa катались Одрі Хепберн та Грегорі Пек. Потім занурюєшся в атмосферу «Камо грядеши» і поки не почуєш рев жовтого ламборгіні, ти в часі не існуєш.

Зірвати голос на Камп Ноу, співаючи «Barça, Barça, Barça!», та до ранку танцювати під барабани на Рамбла серед синьо-гранатових. А ще пити в барі, де працював Пабло Пікассо. І всі ці Вікі, Кристина, Барселона. Каталонія особливий клімат має, інакше як пояснити цих божевільних, великих божевільних — Далі, Гауді.

Осипати на мармуровий столик солодкі крихти штруделя в кафе Одеон на березі Zürichsee, їсти меренгі з голову дитини в Майренґері, заблукати в горах у пошуках Райхенбаського водоспаду, кращий за лондонський музей Шерлока Холмса, води Lac Léman, над яким і Smoke on the Water, і стони бранця Шильонського замку. Шалена концентрація всіляких ООН, СОТ, ВОІС, ВООЗ, червоних та зелених хрестів на одну невеличку Женеву, ще й адронний колайдер бід боком.

Каміння на площі в Руані, опалене костром інквізиції, пейзажі з «Saving Private Ryan», і кальвадос, і сидр, і сир з пліснявою, і гусячий паштет, зелені-зелені поля, вівці та Мон-Сен-Мішель на обрії.

Океан, хвилі якого або ти осідлаєш дошкою, або вони тебе викинуть на чорний вулканічний пісок. Меланхолічний бармен з дредами, танці під гітару та бубен до ранку, інструктор із серфінгу справжній індіанець-інка, papas arrugadas, пальми, найбільший нудистський пляж та перше татуювання. За один день проїхати Тенеріфе з півдня на північ й назад — це екзамен на знання географічних зон та кліматичних поясів.

Невдалі спуски на сноуборді червоними трасами, синці в неочікуваних місцях, apre-ski з видом на рожеві Альпи, спагетті, лінгвіні, фетучінні, лазанья, оссобукко, крудо вальтелліно і віно графинами. Крепатура в ногах та накачані сідниці, навчитись ставити ланцюги на колеса, червоний потяг на засніженій рівнині і ніколи, ніколи не довіряти навігатору, хоча якщо б не він, коли б я ще побачила легендарний Bernina Express.

Якщо піца, то в Sorbillo чи в Di Matteo, прийти за 20 хвилин до того, як там черга на половину Via dei Tribunali, дивитись за рухами піцайолло, взяти маргаріту, звернути конвертом та їсти на ходу, ще паперовий кульок з фріттатіні та оранджіні, не попасти під колеса моторолерів, в Неаполі вони ще більш скажені, ніж у Мілані. Уявляти Софі Лорен у спідниці сонцекльош по бруківці на підборах. Білизна на мотузках між облупленими фасадами з барочними архітектурними надмірностями. Електричка до Помпеї повна дружелюбних гопників-каморристів. Гаманець тримаю міцно. В Соренто ліниво, лімончелло, лімончіто, лімочіло і лімонний сорбет, пенсіонери-дідугани думають, що я не розумію італійську в тій частині, де про мої ноги.

З кожного міста і містечка я відправляла друзям і родині листівки і привозила дрібнички з блошиних ринків — така в мене фішка. Гігабайти фотографій. Але головне — це мої спогади та емоції, я навіть запахи пам'ятаю. Тому сенс сумувати? Все це зі мною назавжди.

В мене ніколи не було проблем з візами. Мені навіть французи давали трирічний Шенген щоразу.

Тому скажу я вам за #безвіз — я хочу, щоб більше людей бачили те, що бачила я.

І не розповідайте мені про відсутність грошей, курс євро та інше. Я зараз військовослужбовець. Скільки в мене можливостей поїхати, як раніше, пожити в Парижі, чи махнути до океану на тиждень-два? Отож. Якщо б не війна — в мене були зовсім інші плани на життя.

Суть не в безвізовому режимі. Суть в можливостях. Суть у ставленні до нас, українців. Суть у відкритому ринку. У відкритому інформаційному та науковому просторі.

Все налагодиться. Пам'ятайте, що без нас цього не станеться, бо #їбашневпинно.

Ну і фото вам, з курорту, ага.